Ви у нормі? Психіатр про ментальне здоров`я та патологію

Тарас Матіяш, лікар-психіатр

Мабуть, не існує більш складного питання в психіатрії, аніж сказати, що таке норма, а що — патологія. Психіатр Тарас Матіяш вважає, що чіткий кордон між ними провести ніколи не вдасться.

Нормально чи ні?

У першу чергу, важливу роль грає соціальний фактор (релігія, звичаї та неписані правила) на певній території: те, що в Україні сприймається як щось адекватне, може бути надзвичайно дивним чи лячним в Японії і навпаки. Розвиток суспільства та науки також впливає на визначення психічного розладу: гомосексуальність вважалася патологією в Міжнародній класифікації хвороб 9-го перегляду, але в 10-му була видалена з цього переліку. Ну і не забуваймо, що мозок надзвичайно складний, якою би заїждженою не була ця фраза, а через це наші знання про нього і надалі обмежені (або принаймні психіатри намагаються вас в цьому переконати).

Я насправді надзвичайно не люблю розмови про психічні розлади у розрізі «норма-патологія», «адекватність-неадекватність». Мало того, що ці слова звучать доволі дискримінаційно, вони перетворюють звернення до психіатра у щось варте осуду, а психічні порушення — у щось містичне та принизливе. Зрештою, норми постійно стираються і переписуються.

Та все ж, що таке той психічний розлад? Як зрозуміти, що у тебе чи у близької тобі людини проблеми? Чому твій поганий настрій — це ще норма, а подібний стан твоєї подруги — клінічна депресія з необхідністю прийому антидепресантів та відвідування психотерапевта? Що потрібно робити? І головне: коли вчасно звертатися до психіатра?

Настрій, особливість чи розлад?

Аби говорити про психічні розлади, необхідно розуміти, що таке психіка, а вона — це і пам’ять, і свідомість, і здатність вивчати нове, і настрій, і воля з мотивацією, і правильне сприйняття себе та навколишнього середовища. Психічні особливості кожного з нас проявляються у поведінці та мові, які опосередковано можуть показати, що ж відбувається в наших головах. Ще однією важливою здатністю психіки, надзвичайно важливою для оцінки психіатром, є можливість контролю (до певної міри) своїх бажань, імпульсів, думок та діяльності, критика своїх дій та їхня корекція, можливість зупинити їх, відволіктися від них та повернутися до них знову.

Власне, якщо якась з вище описаних сфер функціонує неправильно — це підґрунтя запідозрити психічний розлад і звернутися до лікаря. Але наголошую, лише підозра. Річ у тім, що величезна кількість явищ, подібних на симптоми розладів, можуть траплятися навіть у повністю здорової людини: у кожного з нас знижується настрій опісля, наприклад, конфлікту на роботі чи в сім’ї, в умовах втоми чи страху людина може бачити ілюзії, погано запам’ятовувати чи бути малоініціативною. Усі такі стани відносно тимчасові, що і відрізняє їх від ознак психічного розладу.

Окрім того, психіка — це ще й продукт діяльності головного мозку. І якщо щось з цим мозком стається, то погіршується і її стан. Неврологічні, кардіологічні та ендокринні хвороби тісно пов’язані з психічними і є фактором ризику для появи ментальних розладів. Поява змін в психічних сферах на фоні цих захворювань — причина звернутися до лікаря.

Варто також додати, що психічні процеси надзвичайно пов’язані між собою, а діагноз психічного розладу в більшості випадків вимагає змін в декількох із них. Наприклад, стійке «депресивне» погіршення настрою може вести до появи поганих думок, наприклад, про свою нікчемність чи приреченість. Такі думки у свою чергу ще сильніше погіршують емоційний стан, сон, породжують тривогу та активують симпатичну нервову систему (серцебиття, пришвидшене дихання, збільшене потовиділення). Якщо ви помітили у себе чи у когось такі взаємопов’язані ланцюжки порушень, тоді вам чи тому «комусь» варто звернутися до лікаря.

Критерії «ненорми»

Справа психіатра — відрізнити щось короткотривале і несерйозне від ознак серйозного розладу, що насувається, чи від психічних змін на фоні певного соматичного (тілесного) захворювання. Тому я рекомендую звертатися за допомогою до лікаря, використовуючи наступний критерій: якщо стан психіки суттєво погіршує якість вашого життя чи життя члена родини, якщо це приносить дискомфорт чи страждання — йдіть до спеціаліста чи просіть (в міру) про це родича, друга, знайому.

Цей критерій непогано працює щодо себе або у випадку відвертих стосунків у родині чи з друзями. Набагато важче, коли людина приховує (наприклад, через сором або через страх перед лікарями) свої симптоми. У такому випадку звертайте увагу на поведінку та мову дорогої вам людини: ваша дружина протягом останнього місяця постійно скаржиться на загальну слабкість, не дбає про себе (хоча зазвичай любить це робити), у бесідах з нею пробиваються речення, що вона «погана мама чи дружина» — виглядає наче депресивний синдром. Ваш друг постійно напружений, до чогось прислухається чи придивляється у бесіді, у розмові з ним він час від часу безпричинно замовкає — можна запідозрити психотичний розлад. Постійні стереотипні повторювані дії у виконанні вашої доньки-підлітка, які вона робить, щоб полегшити внутрішній дискомфорт, що зростає, може бути ознакою тиків чи обсесивно-компульсивного розладу. Постійний прийом алкоголю, до речі — теж психічне порушення. Одним словом, явні та стійкі зміни (наголошу на цьому слові, хоча в психіатрії, як і в будь-якій медичній сфері є стани вроджені та транзиторні) у поведінці чи спілкуванні, особливо, якщо вони соціально неприпустимі (але не завжди цей пункт діє, знову згадаймо про ситуацію з гомосексуальністю) — це також причина порадити людині піти до психіатра, а він вже нехай розбирається у чім справа. Але у жодному разі не треба самостійно ставити діагноз!

Підпорогові стани

Окрім того, цей критерій приведе вас до спеціаліста і тоді, коли ви страждаєте від так званих «підпорогових» станів. Такі стани хоч і не набирають достатньо пунктів у класифікаціях хвороб, аби називатися депресивним розладом, соціальною фобією чи розладом особистості, тим не менш, здатні приносити надзвичайно велику кількість страждань у ваше життя чи життя близької вам людини. Наприклад, для діагнозу легкого депресивного епізоду у вас повинно бути 5 симптомів. Але що робити, коли їх 3 чи 4? Формально, ви здорові, але на практиці — вам погано. Хороший психіатр у такому випадку може порадити не менш хорошого психотерапевта (або сам проведе психотерапевтичні сесії, якщо вміє), що покращити ваше самопочуття.

Підпорогові стани — прекрасна ілюстрація того, наскільки розмазана і крихка межа між нормою та патологією. Не ставте самі собі діагнозів, це завдання лікаря. Не думайте про себе чи родичів в руслі «втрати розуму» чи «нормальності». Норма — річ доволі еластична. Пам’ятайте лише одне: ніколи не відмовляйте собі в допомозі, коли відчуваєте, що ваша психіка працює не так, як працювала і через це вам не комфортно. Це ваш головний критерій та головна інструкція для дій. А ще знайдіть доброго психіатра, з яким вам не страшно відкриватися. Знайдіть його чи її навіть якщо зараз все гаразд, тому що більш необхідної для якісного життя людини важко уявити. І головне: будьте здорові!

• Читайте також: Антидепрессанты вызывают зависимость: Правда или миф