Відповідальність за помилки: Чи карати дітей, чи хвалити?

Педагог Марина Пристінська про те, як організувати ефективне навчання

У багатьох з нас страх помилитися формується ще в шкільні роки й супроводжує все життя. Цей же страх часто стримує нас у розвитку, стає перепоною для кар’єрного росту і не дозволяє реалізувати мрії. Про те, як змінити цю установку в сучасних дітей та навчити їх сприймати помилки як можливість для зростання й розвитку, розповідає заступниця директорки ТОВ «НВК «Новопечерська школа», тренерка програми перепідготовки вчителів початкових класів Громадської спілки «Освіторія» Марина Пристінська.

Чи варто сварити дитину за помилки

Установки — це наші певні переконання, які напряму впливають на наші рішення (йти навчатися чи ні, вставати з дивану чи ні, й так далі). У системі установок помилятися — це нормально. Якщо ти помиляєшся, то це означає, що ти чогось не знаєш, а якщо ти зіштовхуєшся з невідомим, значить, ти розвиваєшся. Важливо проаналізувати, чому ти зробив цю помилку і потім зробити все, щоб її не повторити.

У традиційній системі освіти за помилки карають. Якщо зробив помилку, навіть в домашній роботі, в тебе буде нижчий бал. Відповідав і помилився — отримав нижчий бал. Робота з помилками у школі зазвичай зводиться до перегляду цих помилок та їх виправлення. Але ніхто не шукає причин їх виникнення й не навчає дітей їх аналізувати. А коли ти отримуєш нижчу оцінку через те, що зробив помилку, відповідно, в тебе фіксується вже в мисленні, що помилки робити погано, оскільки за них карають (вчителі оцінками, а батьки наріканнями).

Якщо дитина прийшла на урок і виконала всі завдання без помилок, то чому вона навчилася? Нічому. Тому вчителеві варто для таких учнів мати про запас складніші завдання. Навчання завжди знаходиться в зоні найближчого розвитку: щось вже знаю, але недостатньо, тому сиджу, роблю, виправляю та розбираю помилки.

Причини виникнення помилок

Є група помилок, які люди допускають, коли не є «в ресурсі». Наприклад, під час великої перерви діти набігалися, а наступного уроку їм дали контрольну роботу. Відсоток учнів, які допустять помилки буде вищий, ніж якби вони писали в спокійному стані.

Також причиною помилки може бути стрес. Є діти, які без проблем виконують завдання на уроці, але допускають помилки на контрольних, тому що для них це — стресова ситуація.

Якщо ж дитина не виконує завдання ні в ресурсному ні в безресурсному стані, то вчитель має шукати причини: чому й чого саме не розуміє учень? І не варто списувати це на відсутність здібностей, адже шкільна програма розрахована на середнього учня і в принципі її мають опанувати на середньому рівні 80% дітей. Але питання в тому, як їм цей матеріал подавався та чи проаналізували вони свої помилки. Знову ж таки наголошу, що на помилках навчаються найкраще, але за умови, якщо дитина зробила помилку й не була покарана та вміє аналізувати. Тоді вона з інтересом розбирається, знаходить правильне рішення, отримує задоволення й бажання рухатися далі. І вчитель має не просто розказати тему, а дати завдання, щоб учні наробили помилок, а потім почали шукати їх й розбиратися в них. Тоді навчання відбувається найефективніше.

Але є помилки, які можуть загрожувати життю (поведінка на дорозі, пожежна безпека й т.д.). Таких помилок треба навчати уникати на практиці, наприклад, під час тренувань. Пояснювати, що існують правила, від яких не можна відступатися, тому що це може нести загрозу для життя.

Чому варто не карати, а розмовляти про помилки

Сварити — значить принижувати дитину, а ставити в куток — обмежувати її свободу. У нашій школі ми практикуємо інший  підхід. Ось приклад: коли з учнями починаєш розбирати конфліктну ситуацію, їхня перша реакція — звинуватити іншого. А ми просимо, щоб кожен говорив лише за себе: що він зробив? Що він відчував, коли його штовхнули чи обізвали? А потім друга дитина розповідає про свої відчуття. Ми пояснюємо, у кожної дитини різний поріг чутливості, що є така річ, як особистий простір і, що людям неприємно, коли їх особистий простір порушують. Звісно, такі розмови забирають чимало часу, тоді як авторитарний спосіб легший, але він — не дієвий.

Як хвалити дитину

Слова, які ми звикли говорити — «ти найкращий», «молодець», «чемпіон», — фіксуються дітьми й висновок вони роблять такий: «Якщо я найкращий, то інші — гірші за мене». І якщо сьогодні щось у дитини не виходить краще, ніж у решти, то вона вкрай розчаровується.

Отже хвалити треба за зусилля. Говорити: «У тебе хороший результат, тому що ти вивчив усі правила/витратив багато часу/ретельно готувався» і так далі.

Як дорослим самим навчитися приймати похвалу й не шукати в ній підступу

Це робота з собою. Для того щоб приймати похвалу, треба бути впевненому в тому, що ти дійсно доклав зусиль до результату. Коли немає установок: «Я найкращий», «Я все знаю», з’являється розуміння, що помилки мають причини. І їх потрібно шукати. Це завжди трохи неприємний момент, але якщо ти пояснюєш причини помилок втомою, недостатньою кількістю знань чи поганим контролем емоцій, то розумієш над чим працювати й вчишся об’єктивно оцінювати свій результат. Тоді й похвалу сприйматимеш спокійно. До того ж, раджу хвалити й дякувати за щось конкретне: докладені зусилля, увагу, витрачений час тощо.

Підготувала Катерина Савенко

— Читайте також: Five Steps: Как научить детей финансовой грамотности

Мы в Facebook