WoMo-книга: Про жінок за 50. Психологія вікових змін

Кожен жіночий вік має свої плюси й мінуси. У кожному віці ми «повинні» відповідати різним суспільним очікуванням, у кожну пору нашого життя, наше тіло та його природні зміни даються взнаки. Часто наша жіноча біологія вступає у суперечку із тим образом, якому ми хотіли б відповідати у силу соціальних стереотипів. Жінкам заборонено старшати, гладшати, втомлюватися. Усім нам колись буде 50+ і нам доведеться рахуватися з тим, що і тіло, і психологія змінюються. Як дати лад віковим змінам читайте у книжці “Про жінок за 50. Психологія вікових змін” Наталі Підлісної, що виходить у видавництві “Віхола”. Видавництво пропонує нашим читачам ексклюзивний уривок з унікальної книжки, яка започатковує серію видань, написаних психологами про реальні кейси з їхньої практики.

Страхи, тривоги, депресія після 50

Уранці мені зателефонував знайомий і, ніяковіючи, розповів, що з його дружиною коїться
щось не те. Їй погано. Вони вже два місяці їздять на всілякі обстеження, перевірили все без винятку, лікарі нібито лікують, але нічого серйозного не знаходять. А вона відчуває, що в неї щось серйозне. Олена перестала працювати, хоча завжди неймовірно пишалася своєю фірмою, обожнювала аудит, нещодавно переїхала в зручний офіс, сформувала прекрасний колектив. Вона розуміла, що сім’ї дуже потрібен її дохід, аби виплачувати кредит за будинок, але все ніяк не могла примусити себе щось робити: документи перетворилися на окремі, чужі, літери й знаки, які вона забувала одразу після прочитання. Жінка навіть утратила сили просто вставати вранці й іти на роботу. У неї боліли голова й серце. Іноді — спина і шлунок. Причому дуже сильно — до сліз. Тепер Олена плакала щоранку.

Прокидалася о п’ятій і страждала від різних нападів: задухи, страху, запаморочення,
серцебиття, поколювання в усьому тілі, нудоти, блювоти й жахливої туги. Останній візит
до лікаря закінчився тим, що той не прописав жодних ліків, крім вітамінів і трав’яного чаю.
А ще порадив звернутися до психолога.

Загалом я зрозуміла, що їй потрібен не психолог, а психіатр, але на зустріч
погодилася. Олена вже була на тому етапі, коли не могла приймати рішень самостійно, а з
людей, професія яких починається на «психо-», чоловік знав тільки мене.

Я побачила її наступного дня. Ця красива успішна жінка була доволі дивно вдягнена
— як дитина з притулку, якій пожертвували різний одяг: у легких літніх брюках і чомусь
светрі, який нагадував халат. Пальто, шапочка, рукавички, чоботи — усе було різних
кольорів, ніби випадково знайдене. Олена сиділа переді мною з погаслими очима й
говорила тихим, слабким голосом про свою швидку смерть і нестерпну тугу й печаль.
Поруч сидів розгублений чоловік, який насилу одягнув її, умив, розчесав і привіз разом зі
всіма її довідками, аналізами й виписками в трьох папках. Ще тиждень тому він вірив, що
виведе її з депресії поїздкою в ювелірний магазин, хоча за звичкою боявся, що після
покупок депресія почнеться в нього. Олена нічого не захотіла. І тоді чоловік зрозумів, що
жодні подарунки й витрати його дружині не допоможуть. Її треба лікувати.

Зигзаги стану хворих на депресію

Депресивні стани мають одну особливість, на якій я хотіла би зосередитися. Зміна стану
хворого завжди відбувається протягом доби, і залежно від того, коли саме він змінюється,
можна виділити два типи депресивної хвороби.

Найпоширенішим перебігом є тип, за якого
найогидніше, найважче самопочуття припадає на перші години після пробудження.

Удень теж важко, але все ж таки трохи легше. До вечора багато хворих відчувають відносне
просвітлення — вони вже можуть поробити якісь хатні справи, поїсти. Саме зранку вони
відчувають сильну тривогу, можуть годинами плакати, ходити по кімнатах або нерухомо
лежати в ліжку, попри дуже раннє пробудження, і постійно думати про найгірше. До
вечора їх майже нічого не турбує, крім утоми. «Перелом» відбувається переважно о третій-
четвертій годині дня. Хворі завжди чекають саме на цей час. І другий тип — коли найгірше
й найважче ввечері, а вранці ще можна жити.

До речі, важливо знати, що добові коливання настрою властиві так званим неглибоким депресіям. Під час глибоких депресивних станів вони з’являються тільки тоді, коли хворому стає краще. Як сигнал, що одужання вже близько.

Так от, у жінок клімактеричного віку майже завжди з’являються депресії з добовими
коливаннями. І майже завжди — з ранковими погіршенням.

Через це жінка не може працювати. Якщо ж вона не ходить на роботу, а займається хатніми справами, то в такому випадку здатна взятися за щось тільки перед поверненням дітей зі школи чи чоловіка з роботи. І це дивує близьких. Вони не бачать, як поводилася й що робила жінка в першій половині дня, бо перед ними та, хто, попри млявість і втому, подає вечерю й мовчки миє посуд.

Крім добових коливань стану, бувають окремі години чи дні, коли жінка з депресією
почувається трохи легше або, навпаки, гірше, ніж зазвичай. Здається, що в такі критичні
моменти гострота страждань уже майже досягла межі й от-от укриє її з головою. На щастя,
минає кілька годин, може, день, може, кілька днів — і напруження хворобливих мук спадає. Звісно ж, депресія на цьому не завершується, але сяк-так можна жити. Люди хоча б здатні структуровано й зрозуміло поскаржитися близьким на свій стан.

Що робити родичам у періоди погіршення? Про це обов’язково треба сказати
лікареві, зокрема ендокринологу.

Іноді потрібно поєднувати замісну гормональну терапію й антидепресанти, і робити це філігранно. Рідним бажано частіше бути поруч із хворою, якщо вона не лежить у стаціонарі. Оскільки їй важко думати про гігієну, робочі справи, виховання дітей, то рідним варто допомагати в цьому, а краще — брати на себе турботи і звільняти від усього на перший час. І дуже важливо, аби рідні ніколи не говорили: «Візьми себе в руки», «Ти сильна, упораєшся», «Не розкисай», «Піди погуляй, зроби щось веселе», «Випий вина, тобі допоможе».

Лікуватися вдома чи лягти в лікарню?

Більшість хворих на депресію хотіли б лікуватися вдома, і їх легко можна зрозуміти.
Справді, неглибокі депресії часто вдається лікувати в домашніх умовах. Але якщо вас
опановують гнітючі думки, перебувати вдома, особливо на самоті, зовсім не бажано.

Як ви одужуватимете?

Видужування буде приблизно таким: на початку вдень з’являтимуться відчутні просвітлення тривалістю з 2 години, потім «здорові проміжки» повільно й поступово збільшуватимуться, далі з 12 години до вечора можна буде ходити на роботу й виконувати всі справи, і, нарешті, ви прийдете до лікаря зі словами: «Я почуваюся краще». Коли вам буде погано, ви носитимете із собою антидепресанти як чарівне зілля й стежитимете за їхнім прийомом по годинах. Коли стане краще, ви іноді помічатимете, що вживання препарату змістили на 15–30 хвилин або й узагалі забули його вдома (хоча треба стежити за регулярним і точним прийманням ліків). Іноді у вас з’являтимуться «відкати» на кілька годин чи навіть на цілий день. Але загалом ви зрозумієте, що залишатися на самоті або їздити в транспорті вже не страшно, що болі в серці, шлунку й голові вщухли, що вас не переслідують страхи, що ви можете робити більш як одну справу в день.

Важливо, що паралельно з лікуванням препаратами треба займатися психотерапією, і це може тривати кілька місяців.

Часом люди ходять до психотерапевтів раз на тиждень, іноді — двічі на місяць, але головне — робити це системно й виконувати всі домашні завдання.

Історія Олени

Олена пройшла велику комплексну терапію. Разом з антидепресантами вона лікувалася психотерапевтичними методами. Ми працювали зі втратою цінності життя, а втрата ця з’явилася з віком, тож повернути цінність життя, не повернувши віку, було складно. Жінка
немов училася наново любити й розуміти життя в усіх його проявах, зважаючи на вік і
змінений погляд на все. Олена виокремлювала те, що раніше її тішило, і пробувала по-
різному побачити, почути, відчути смак подій чи стосунків, спираючись на власний новий
досвід зрілої жінки.

Олені потрібно було відтанути, позбутися намерзлого льоду зі стосунків із колегами
й рідними. Вона дуже потребувала тепла й розуміння, і з кожною зустріччю дедалі більше
вчилася просити про це. Їй треба було випірнути з постійного переживання минулого в
сьогодення і планування майбутнього, але ж раніше їй здавалося, що після закінчення клімаксу ніякого майбутнього не буде. Навіть плани на тиждень ставали важким завданням. А вже відчуття сьогодення дуже довго було нездоланним бар’єром. Олена мала навчитися знову приймати себе з усіма особливостями, величезним почуттям обов’язку й обов’язковістю, водночас скинувши із себе тягар відповідальності, який вона взяла й несла всупереч усьому.

Їй треба було перестати бути перфекціоністкою, а це складно, з огляду на характер, спадковість і вікові вимоги до себе. Тобто проблеми, які ми почали вирішувати, були справді складні, але їх можна було розв’язати.

Іноді Олена втомлювалася й не могла рухатися в психотерапії далі — і ми робили перерви на два, три тижні, але потім вона поверталася і продовжувала працювати за планом. Час від часу жінка йшла до лікаря, і він коригував їй схему препаратів.

Так тривало майже півроку. Олена пропила весь призначений курс антидепресантів, навчилася розуміти свою хворобу і стан як дзвіночок про якісь порушення у своїх діях. Жінка стала більше дослухатися до себе, цінувати новий стан переходу в інший вік і навіть соціальний статус. Коли Олені ставало нестерпно важко вночі, вона дзвонила на телефон довіри, і страх чи туга її відпускали. Жінка багато працювала і продовжує працювати, але вона переглянула свої цілі й плани на життя, добираючи справді важливі й викреслюючи несуттєві. Олена продовжує жити, і їй це вдається легше і якісніше. Вона знає, що депресія може повернутися, але також переконана, що зуміє із цим упоратися.

Олена певна, що легкість тридцяти й сорока років навряд чи з’явиться в її тілі, але психологічна легкість повернеться, та і, вочевидь, уже повернулася. Головне, що депресію, у якій вона вже почувалася як у своєму поганому домі, Олена відділила від своєї особистості. Тепер жінка знає, що вона — це щось одне, а хвороба — це те, що може тимчасово в ній оселитися.

Про авторку

Наталя Підлісна — практикуюча психологиня, телезірка. Працювала в різних проектах, пов’язаних із лікуваннями залежностей, сексуальної освіти, допомоги тим, хто помирає. Займалася питаннями профілактики наркоманії, алкоголізму, СНІДу. Також створила телефон довіри, який успішно працює до сьогодні.

У 2014 році у 50 років круто змінила своє життя й пішла працювати на телебачення редакторкою та ведучою. Водночас не припиняла консультувати, зосереджуючись на проблемах жінок.

 

Ціна книжки: 175 грн.

Де придбати: vikhola.com

 

• Читайте також: WoMo-книга: Посібник з виживання для дівчат