WoMo-портрет: Ирина Петрив

О культурных различиях, семье на два континента и воспитании таких похожих и непохожих детей

Ирина Петрив, директор Brandcom, мама двоих детей: София (7 лет) и Кайл (4 года), рассказывает о том, как она находит подход в воспитании таких похожих и в то же время разных детей, почему она отвезла 10-месячную дочь в Нигерию, и что обязаны делать современные родители сегодня.

О детях

Я завжди мріяла про донечку і знала, що її зватимуть Софія. Мріяла так сильно, що навіть не уявляла собі, що робитиму, якщо народиться хлопчик – наші батьки виховували тільки дівчат, і мені завжди здавалося, що хлопці – це якась зовсім інша історія. Однак мрії не просто збуваються: життя завжди дає щось більше. У результаті у нас у сім’ї двоє чудових діток — Софійка і Кайлик. А з народженням сина я ще й переконалася, що хлопці – це точно моє!

1

Наші діти різні, при цьому у кожного з них багато плюсів. Софія має сильний характер, досить доросле мислення і глибокий творчий потенціал. Вона легко йде на контакт, але тісно прив’язується тільки до тих, з ким цікаво, вона дуже цілеспрямована і будь-що досягатиме свого: наприклад, малюватиме і продаватиме свої картини та співатиме гімн України таксисту, щоб зібрати гроші на улюблений рюкзак. Вона актриса, якій важливо привертати увагу, утримувати погляд на собі та приміряти різні ролі. При цьому Софія – спостерігач: уважна до деталей та схильна до аналізу. Я досі пам’ятаю, як вона у чотирирічному віці звернула увагу на те, що у фінальних титрах до мультфільму поміняли шрифт і змінився голос озвучки.

Якщо Софія більше зосереджена «вглиб», то Кайл – відкритий і веселий. Він любить дарувати радість і усмішки, старається, щоб його похвалили. З ним легко домовитися – він завжди пам’ятатиме, що пообіцяв він і що пообіцяли йому. Кайлик – наш компроміс: він не приймає підвищених тонів і часто згладжує сімейні гострі кути. При цьому у сина є свої чіткі інтереси, він вчиться відстоювати свою територію, знає, що таке результат та як потрібно працювати і поводитися, щоб його досягти.

20140813_104258

Мої діти – протилежні полюси, що притягуються. Їм цікаво і добре удвох: вони люблять проводити час разом, гратися, сумують, коли розлучаються. Вони вчаться разом. Софія реалізовує свої «педагогічні» навики, а Кайл тягнеться за нею. Сестра для нього авторитет. Діти вчаться любити, дружити, сваритися, вирішувати конфлікти і вибачатися, якщо винен. Там, де дорослі можуть не втручатися, ми завжди даємо їм можливість самостійно розібратися. І здебільшого це виходить.

О декрете

Я пробула у декреті дуже мало як з першою, так і з другою дитиною – з Софією чотири місяці, а з Кайлом взагалі неповний місяць. Так тоді склалися обставини, та й мені було важко перевернути свій звичний активний стиль життя з ніг на голову. Я не обрала тривалу декретну відпустку, швидко повернулася до улюбленої роботи, хоча й переживала, що сім’я не зрозуміє, діти не підтримають. Зараз, озираючись назад, я рада, що не засиджувалася. Це пішло на користь і мені, і дітям. Діти швидко йдуть на контакт із іншими, у них комфортніше проходив процес соціалізації, їм легше зрозуміти, в кого які ролі і до чого потрібно прагнути. У нас немає проблем, якщо мені потрібно поїхати і залишити їх.

sofi_030

Пам’ятаю, що перед народженням Кайлика я також переживала, як відреагує Софія на появу брата, на те, що тепер все доведеться ділити на двох, в тому числі й увагу батьків. Це була моя чітка фобія щодо раннього виходу із декрету. Зовнішнє середовище лякало історіями про дитячі ревнощі і їхні погані наслідки. Ми багато спілкувалися з нею на цю тему, хоча вона була ще досить маленька, знаходили історії в книжках і малювали свої, грали у рольові ігри, в яких вона освоювала роль старшої сестри. Тому адаптація в нових умовах пройшла легко, Софія чудово вловила нові правила та нові обов’язки. Змалку ми виховували обох дітей із курсом на те, що вони рідні і дуже люблять один одного, а тому в будь-якій ситуації обов’язково домовляться і знайдуть правильний вихід. Це часом звучить як «мантра», яка у потрібний момент допомагає їм виходити із конфліктів, зміщувати акценти на позитив.

О принципах воспитания

У вихованні немає якихось усталених норм чи стандартів – що добре, а що погано, що працює, а що ні. Виховання – це постійна робота, експеримент, в якому ти і твоя дитина пробуєте різне й обираєте своє. Я переконана, що у вихованні потрібно перш за все орієнтуватись на дитину, враховувати її характер, поведінкові особливості, її інтереси. А не намагатися підігнати її під нав’язані шаблони.

20140203_205042

Ось у мене двоє дітей, і з кожним працюють різні виховні методи. Софія – лідер, який вперто вважає, що останнє рішення все одно за нею. З нею не працює все, що нав’язане. Їй потрібно давати вибір, але при цьому знаходити ті формати, через які буде досягнутий результат. Зокрема, ми багато граємо, тестуємо різні професії і ролі, і «в образі» вона чудово справляється – пише, читає, слухає і запам’ятовує. З нею ми створювали книжечку «Дитячі мрії», де вона працювала ілюстратором, писали статтю про відкриття дитячої районної бібліотеки, вона регулярно організовує читанкові клуби, які ми з Кайликом з радістю відвідуємо.

З Кайлом працюють більш стандартні речі, він більше орієнтований на результат. Йому достатньо зрозуміти важливість якогось навику, і він наполегливо працюватиме. Потрібно навчитися користуватися ножицями і вирізати? Він сяде і довго-довго вирізатиме. Він – та дитина, яка свій результат отримає завдяки посидючості. Можливо, не так швидко, але гарантовано.

20140630_113034

Софії треба обійти все, щоб вибрати своє, Кайл одразу скаже, що йому цікаво, а що ні. У результаті Софія уже спробувала гру на фортепіано і заняття з балету, зараз працює у танцювально-спортивній секції та грає в театрі, відвідує заняття з живопису і ще хоче море всього, а Кайл вибрав футбол і технічну студію «Винахідник», і принаймні зараз йому цього достатньо.

Усі діти різні, і нам, батькам, треба вчитися це приймати. Давати свободу дитині бути такою, як вона є. Вчити бути максимально самостійною і відповідати за свої рішення. Бути поруч і допомагати, обговорювати, якщо потрібна порада, але не вирішувати замість дитини. І щодо повсякденних обов’язків, і в навчальному процесі, і щодо вибору додаткових занять. Треба не боятися відпускати, попередньо проаналізувавши можливі ризики. Мене цьому вчить Софія, з нею я переконалася, що діти краще засвоюють, коли самі проходять шлях «моє рішення – мій результат» і аналізують, чи влаштовує він їх.

О детях разных культур

Батько Софії і Кайла – Крістофер – родом із Нігерії. Тому у вихованні ми окремо приділяємо увагу тому, хто ми, які ми, чому ми такі і як до цього потрібно ставитися. В Україні з цим поки важко: нашаровуються стереотипи, виховання в інших сім’ях, досвід педагогів у навчальних закладах і багато інших нюансів, як, наприклад, персональна реакція когось, від якої неможливо убезпечити.

IMG_3340

«Інакшість» підсилюється ще й тим, що поряд мало схожих діток. «Інакшість» сильно впливає на самооцінку, породжує постійне порівняння себе з іншими. Надмірна увага ззовні в першу чергу сприймається як критика, хоча часто це може бути захоплення, бажання розглянути, покуйовдити кучері, сфотографуватися… Загалом нам дуже повезло: у моїх дітей досі не було критичних ситуацій, пов’язаних із зовнішністю, відвертих проявів расизму. Є інтерес з боку дітей, є адекватні пояснення батьків, є друзі, які люблять їх і приймають їх такими, від незнайомих більше захоплення і компліментів, аніж критики. Була одна ситуація в садочку у Софії, коли хлопчик з іншої групи їй якось сказав: «Що ти тут робиш? Їдь в свою Африку». На що Софія відповіла: «Ти що, не чуєш, якою мовою я розмовляю?». І не дозволила нам повертатися до цієї теми.

011

Виховувати дітей, які мають корені з різних культур, дуже цікаво. Природою їм уже закладений ранній інтерес до всього того, чим ми стали захоплювалися у більш пізньому віці. Вони глибше аналізують, порівнюють, ставлять безліч запитань і всмоктують багато інформації про світ, людей, культуру, у них немає відчуття кордонів, меж. Коли я порівнюю їх із собою в дитинстві, розумію, що вони глибші і багатші. Недарма я часто кажу, що вчуся разом з ними, це справді так. Разом нам весело і цікаво, кожен день насичений, навіть якщо ми не виходимо з дому. Мої діти дуже живі та емоційні, орієнтовані на відчуття та бажання.

Я знаю, що це у них з Африки, бо там ця сила, енергія, емоція! З самого початку мені було дуже важливо, щоб діти розуміли своє походження, знали свої корені, свою родину. Я розуміла, що не зможу їх у цьому підтримати, якщо сама не дізнаюся, хто моя родина, як і чим вона живе. Це стало для мене стимулом спакувати 10-місячну Софію і полетіти в Нігерію.

01.07_7

Я дуже переживала, адже мої уявлення могли б бути далекими від реальності. Та для мене це було принципово важливо. І досі ця поїздка залишається найсильнішим враженням  з усіх моїх подорожей. Нас зустріла чудова щира величезна сім’я, для якої мої діти стали рідними, навіть особливими, за три тижні мені намагалися дати всього по максимуму, показати все, познайомити з усіма. Ми пишаємось тим, що ми одна родина, і сподіваємося, що у всіх нас буде можливість бачитися частіше.

02.07_19

О том, чему учат дети

Я дуже рада, що в моєму житті є Софійка і Кайлик. Завдяки ним я змінилася, і мені подобається те, якою я стала. Я є тією мамою, яка постійно вчиться разом з дітьми і завдяки дітям. І мова тут не тільки про знання. А швидше навіть про якісь життєві принципи, корекцію у поведінці, вміння проявляти емоції. Я розвиваюся з ними у тому, чого не вистачає мені і що я б хотіла, щоб знали вони. Я з дитинства погано малювала, і тепер у мене є доня, яка проводить мені уроки, ми багато читаємо – намагаємося щовечора, і я дуже рада, що мої діти люблять книжки, ми складаємо Lego історії, бо Кайлу цікаве конструювання, а Софії сюжет.

20140726_174217

Багато із нас росли в умовах, коли дорослий завжди правий, а діти мають слухати і мовчати. І хороші діти – це слухняні діти, у яких немає власної думки, яку б вони заявляли вголос. Мої діти відразу були за чесні вимоги і прозорі правила для всіх, вони борються за свої права і бунтують проти несправедливості, не приймають те, що дорослий може повестися, як йому заманеться, тільки тому що він старший. І я підтримую їх у цій позиції. Хоча інколи, правда, дивує, коли мій чотирирічний син каже: «Мамочка, ти неправа. Вибачся перед Софійкою».

О портрете мамы 21 века

Сучасна мама повинна бути щасливою і задоволеною собою – як жінкою, як мамою, як професіоналом. Я вірю в теорію про те, що у щасливих батьків – щасливі діти. І це мені додає стимулу працювати над собою і займатися улюбленими справами. Сучасна мама – дуже зайнята мама, але вона повинна мати час на себе. Знайти те, що її заряджає. Я, наприклад, дуже люблю подорожувати, це для мене найбільший ковток енергії. Навіть після інтенсивних і виснажливих мандрівок я завжди повертаюся новою, сповненою сил.

20140113_142741

Я вірю в те, що батьки повинні бути активними, показувати правильні орієнтири. Дитині важко вчитися, якщо ти розповідаєш одне, а робиш інше. Хочеш, щоб дитина читала, – читай сам. Хочеш, щоб у домі був порядок, слідкуй за своїми речами. Хочеш, щоб діти їли здорову їжу, – зверни увагу на те, чим ти харчуєшся. У мене колись була дискусія з другом на тему того, що діти повинні спробувати все і що забороняти їм їжу з Макдональдза – не правильно. Я не забороняю, а показую альтернативи. Змусити дітей з’їсти яблуко чи морквину важко, а спробуй нарізати фруктів і овочів і залишити тарілку в дитячій – за мить зметуть.

З дітьми не треба поспішати, треба цінувати моменти. Зараз життя таке динамічне, що встигнути все просто не можливо. Молоді батьки беруть курс на інтенсив, з маленького віку заганяють дитину і намагаються пришвидшити всі процеси. А величезне різноманіття курсів, занять, клубів нав’язують тобі те, що ти постійно щось пропускаєш, що інші немовлята уже ходять на baby-йогу, а твої діти ні. Я вірю у природні процеси, гармонійний розвиток і в те, що у життя є смак, який обов’язково треба скуштувати. І тобі, і твоїм дітям.

— Читайте также: WoMo-портрет: Елена Дунина

Мы в Facebook