WoMo-портрет: Ірина Варагаш

Про традиційні родинні святкування, жіночу і чоловічу роботу та пріоритети, що створюють гармонію

Ірина Варагаш, президент компанії Econia Ukraine, засновниця торгових марок «Малятко» і «Аквуля», мама двох дітей: Олексія (18 років) і Павла (16 років) розповідає про те, чому жінці важливо бути чесною з собою, чи потрібна чоловікам галантність та про сімейні кіноперегляди, що об’єднують.

Про дітей

Хочу, щоб мої сини спробували все в житті, і треба давати їм вибір. Дітям важко визначитися із вподобаннями – чи вони люблять футбол, малювання або музику. Інколи батьки насаджують це, з різних причин, бо, наприклад, вони хочуть щоб дитина була зайнята, більше розвивалася, незважаючи на її вподобання. Я думаю, що діти зараз народжуються настільки розумними, свідомими, що вони самі виберуть те, що їм більше імпонує. І не факт, що вони повинні дійти до чорного пояса в карате чи отримати диплом музичної школи. Потрібно дати їм можливість побачити, наскільки різносторонній та яскравий світ, і вони зрозуміють, що рано чи пізно зможуть себе реалізувати. Насилувати дітей заради диплома не варто.

Мої діти різні за уподобаннями, характером, стилем життя, навіть на обличчя не схожі. Старший Олексій – дуже проактивний, має генетичну жилку бізнесмена, яку я чітко бачу, він харизматичний лідер, організатор, який інколи навіть може зманіпулювати. Молодший, Павло, саме він зображений на етикетці «Малятка», — виважений, спокійного темпераменту, його дуже важко змотивувати. Павло логічний, прагматичний, але дуже добрий, любить те, що мовчить – техніку, автомобілі – і отримує від цього море драйву.

Про баланс кар’єри та сім’ї

Для кожної матері це індивідуально, але баланс необхідний, він повинен бути таким, щоб діти відчували свою матір. Кожній мамі треба зупинитися і правильно розставити пріоритети, що мають іти від душі, адже у жінки більше розвинуті емоції, інтуїція. Яка б не була прагматична та логічна жінка в бізнесі, все одно емоції переважають. Якщо вона відчуває сильний емоційний зв’язок з дітьми, треба проводити більше часу з ними. Але якщо їй комфортніше в бізнесі, то треба таким чином організувати побут, щоб час перебування з дітьми був якісним – спілкування та ігри.

Після народження дитини багато жінок відчувають докори, нервуються, перебувають в депресії, бо мало часу проводять з нею. В такому разі необхідно чесно собі сказати, чого ви хочете насправді: чи більше часу надавати бізнесу, чи більше бути з дитиною. Якщо ваш вибір – бізнес, то це повинен бути внутрішній вибір жінки. У цьому випадку їй необхідно донести свою точку зору до родини і залучитися її підтримкою у вибраному шляху.

Коли мої діти були маленькими, я штучно прибрала на себе першу роль матері. У той час відбувалося становлення мого бізнесу і вибір між материнством та кар’єрою був для мене дуже важким. Коли я визнала, що пріоритетом є мій розвиток у бізнесі, повірте мені, і відношення у родині, і в колективі, і з самою собою одразу змінилися. Правильні пріоритети створюють внутрішню гармонію, яку одразу відчули всі мої ближні. Це спільна робота – найперше з чоловіком, потім з родиною і власне з командою. Адже якщо у вас є дитина, якій ви приділяєте частину свого часу, то ви відсутні під час робочих процесів. Як керівник чи працівник ви повинні так зорганізуватися, щоб ваша робоча зона відповідальності не постраждала, і з вашої сторони теж не було маніпуляцій – наприклад, ви не доробили проект чи приходите невчасно, бо у вас дитина. Треба чітко домовлятися і обирати.

Про виховання

Не можу сказати, що я – мама-квочка і можу професійно дати поради з будь-яких питань виховання. Моя позиція – не слова, а власний приклад в сім’ї та оточенні, що дає можливість правильного виховання. Діти керуються тільки реальними діями, на відміну від дорослих, що можуть прикрашати дійсність і маніпулювати нею.

З віком з’являється розуміння, що найважливішими є прості цінності, кожна людина, напевне, найбільше мріє про любов. Я впевнена, що любов – це та сила, що дуже багато досягає, мотивує і може багато змінити. Народжені і виховані в любові діти будуть щасливими у подальшому житті, це моя стійка позиція.

Про закордонне навчання

Мої сини навчаються за кордоном. Старший зараз у Ванкуверському університеті у Канаді, на факультеті «Економіка, політика та філософія», а молодший навчається у Німеччині і планує вступати у вуз, пов’язаний з автомобілебудуванням. Він марить машинами, довго займався картингом, був двічі чемпіоном України з картингу, брав участь у міжнародних змаганнях та чемпіонаті світу. Напевне, Павло продовжує мрію батька, який дуже любить машини.

Мої діти навчаються за кордоном не тому, що ми – не патріоти і української освіти недостатньо. Я впевнена, якщо у дітей є бажання і здібності до навчання, в будь-якій країні вони мають шанс і можливості. Сьогодні світ стає більш відкритим, люди стають космополітами. Не потрібно створювати меж і кордонів ні в чому – ні в мовному спілкуванні, ні в пріоритетах, ні в політиці, ні в вірі. Це має бути особистий вибір. На жаль, наше суспільство цього не дає через пострадянський синдром, який треба ще пережити. Перебуваючи за кордоном, я бачила, наскільки вільніші там люди, наскільки краща культура та екологія середовища. Мені захотілося, щоб у цьому не було меж і в моїх дітей, щоб вони розуміли – світ їм наданий, вони мають можливості для реалізації. І це їх вибір і зона відповідальності. Ми, як батьки, маємо тільки надати можливості і підтримати дітей.

Мені дуже б хотілося, щоб діти перейняли родинні цінності. Ми знаємо, наскільки змінюється інститут сім’ї, його формати. І тут я, напевне, консервативна, вважаю, що родина – це базова цінність, це обов’язки, певні традиції, що дають розвиток, духовну приналежність, і це важливо. Світ все одно тебе буде ідентифікувати по культурному коду, космополіт також повинен мати глибину, адже і дерево без кореня не родить.

Про те, чого навчили діти

Діти дали мені відчуття щасливого материнства, відчуття, що я продовжую себе в житті своїх дітей. Знаєте, у 35-37 років я почала ставити собі питання – до чого я? Що далі? Який зміст життя? Мені захотілося не просто прожити життя, і канути у безвість, щоб потім ніхто не згадав. Я зрозуміла, що як жінка я можу продовжити себе в дітях, а також залишити слід у своїй справі. Я – людина бізнесу, роблю справу, яку люблю, думаю, що вже добре її знаю і досягла певних результатів. Я хотіла б, щоб вона приносила радість, задоволення і матеріальне забезпечення для здійснення моїх мрій.

Мої діти – моє найперше продовження, вони мене тримають, мотивують до росту й розвитку. Кажуть – ти не знаєш гаджетів, тієї чи іншої музики, чому ти цього не читала, того не бачила? Вони постійно тримають мене у тонусі. Водночас діти – це i зона відповідальності, i проблемні моменти. Діти – це материнські тривоги і переживання, щоб вони були здоровими, щасливими, зреалізованими.

Про гендерну дискримінацію

Якщо говорити про ущемлення жінок на роботі, у політичних процесах – однозначно потрібна рівність. Нещодавно розмовляла зі своїм старшим щодо гендерної політики, і він мені відкрив очі, сказав, що гендерність, особливо питання фемінізму включають, наприклад, відмову від традиційного етикету. В Великобританії жінка, перед якою відкривають двері, може образитися, бо її вважають якоюсь неспроможною. Я задумалася, чи хотілося би мені, щоб так ставилися особисто до мене? Все ж таки я б хотіла зберегти джентльменське відношення, повагу до мене як до жінки. Хочу, щоб у чоловіках, і в моїх синах точно, ці риси були. І водночас, син розказав, що він недавно сам спік хліб, і це також чудово, я не хочу, щоб він ділив домашню роботу на жіночу і чоловічу.

Про дозвілля

Я народилася на західній Українї, де родина є однією з базових цінностей. У нас дуже велика родина, по маминій лінії тільки в мене 37 двоюрідних братів та сестер. Слава богу, нас виховали так, що ми між собою дуже пов’язані. І на такі свята, як Різдво, Великдень, так само і на весілля, у нас відбуваються не тільки застілля, ми відновлюємо традиції – робимо постановки святкових обрядів, самі шиємо традиційні костюми, робимо декор. До цього залучені і діти, вони знають, що таке піднятися в Карпати і запалити ватру, беруть участь у святкуванні золотого весілля наших старійшин, навчаються пісень, створюють генеалогічне дерево нашої родини та збирають рецепти, щоб зробити сімейну кулінарну книгу. Мої хлопці все це вміють, можуть і, слава богу, хочуть. Для нас це дуже важливо, ми робимо все з душею і радістю.

Якщо говорити про власне наше родинне дозвілля – це подорожі, завдяки яким ми збираємося разом, знайомимося з різними місцями, у форматі і активного, і пасивного відпочинку. Я собі навіть собі зробила зауваження, що нам потрібно постійно міняти «картинку»: відвідувати музеї та галереї мистецтва, їздити в гастрономічні тури.

Років зо два ми практикуємо сімейні перегляди кіно. Це настільки захоплює і об’єднує! Ми обмінюємося тим, що подивилися й почитали, хлопці приїжджають зі своїми кінотеками і біля каміну ми дивимося фільми. Важче з книгами, я бачу, що сини так насичені інформаційними потоками, що хочуть тільки «резюме». Хоча старший вже читає англійською класичні твори, і мені це імпонує.

Портрет мами XXI століття 

Я бачу, що це жінка самодостатня – вона знає, чого хоче, як реалізувати свої бажання. Ця жінка більше реалізована у різних напрямках та незалежна: це і саморозвиток, і родина, і бізнес, і здоров’я та краса. Раніше існували обмеження у житті жінок, що були тільки домогосподинями, а красунями лише при святі. Я щаслива, що народжена сьогодні. Входячи у вік, я все одно можу залишатися молодою і робити таке, що моя мама у тому самому віці не могла собі дозволити, і це надзвичайно радує. Адже були обмеження, залежність від чоловіка: жінка не могла вийти без нього в театр, чи до друзів.

Зараз жінка має більше свободи у своїй реалізації. Не має значення, чим займається людина, в будь-якому випадку це великий плюс, адже людина робить те, що їй подобається. Треба подякувати часу, що так є, і пам’ятати, що в минулому такого у житті жінок не було. Життя – різнобарвне, і чим більше кольорів, барв у ньому, тим щасливіша буде жінка.

Записала Галина Ковальчук. Фото з особистого архіву Ірини Варагаш

— Читайте также: WoMo-портрет: Елена Мисталь

Мы в Facebook