WoMo-портрет: Тетяна Яблонська

Про час обіймів, дитячі бешкети та спадкоємність родинної справи

Тетяна Яблонська, засновниця органічного господарства ТМ «Світ Біо», організатор Українського Органічного Кластеру сільгоспвиробників, автор проекту прямої доставки продуктів від фермера «Сімейна Корзина organic&slow food», мама трьох дітей: Дениса (23 роки), Катерини (16 років) і Поліни (5 років), розповідає про родинну демократію, виховання через співжиття та роботу на фермі.

Про баланс роботи і родини

Мій секрет балансу для жінки в бізнесі та сімейному житті: займатися роботою з дев’ятої до шостої, поки діти в школі. Моя знайома мріє про квартиру, де має обов’язково бути кабінет. Я запитала, навіщо він їй? На що жінка відповіла: «Як же без нього? А де я працюватиму вечорами?! »

На мою думку, кабінет не потрібен, бо коли жінка віддає себе роботі цілий день, в офісі чи на підприємстві, а потім приходить додому і ще працює, то що ж залишиться дітям: вічно зайнята та стомлена мати? Краще зробити ігрову кімнату! У нашій квартирі кабінету немає, наша робота – на фермі. Ввечері діти поглинають мене повністю, і я теж хочу бути з ними на сто відсотків і насолодитися спілкуванням і просто обіймами. Ви дивилися мультфільм «Тролі»? Там є офіційний час обіймів! Щогодини! Цей закон діє і в нашій родині. Це зближує, розслабляє і не дає забувати, хто ти є насправді.

Звичайно, на початку, коли ми запускали проект, то днювали і ночували на роботі. Це теж позначилося на нашому житті, запуск – нервова, важка робота. Але зараз, коли наш проект уже стійкий, я намагаюся владнати всі справи у той час, коли діти зайняті.

Про батьківські обов’язки

Домашні завдання ми не перевіряємо, уроки з дітьми не робимо – ми малюємо, шиємо м’які іграшки, бо найменша донька любить такі речі. Субота, неділя – також для сім’ї, але не для походів в магазин чи на ринок, як це роблять багато сімей. Посадили малечу на возика і гайда блукати по гіпермаркету… Це не аргумент, що, мовляв, привчаємо до реалій життя, ні, ви привчаєте до споживацтва.

Зі старшими дітьми ми дуже багато займалися додатковими заняттями – спорт, балет, курси, басейн. Я думала, що так я виховаю різносторонню особистість. Титанічні зусилля! Поїздки, паркування, очікування в коридорі, перекуси на ходу, змагання… Впевнена, вам знайомий цей стан! Результат: діти обрали самостійно те, що їм до вподоби, а не те, куди їх записували батьки. Катя каже, що запах басейну для неї – це найгірший спогад дитинства.

Тож з найменшою я так вже не роблю: все, що їй потрібно, дається в школі, там є доволі спорту, мистецтва, і додатково я її не завантажую. Тому ввечері і ми, дорослі, спокійні, і діти не виснажені довгими переїздами між заняттями. Вечорами ми отримуємо задоволення від спілкування – це, я вважаю, дуже важливо.

Про дозвілля

Ми читаємо книжки та дивимось мультики французькою, англійською – молодша донька любить історії про принцес. У старшої вже свої уподобання. Завжди здається, що я, як мама, недопрацьовую, все ще в голові сидить такий «жучок». Але я розумію, що не треба гнатися за стереотипами: якщо дитині хочеться грати в ляльки, то нехай, свого часу вона навчиться і читати, і писати. Ми не форсуємо події. Найкраще дозвілля – витинанки, орігамі, м’які іграшки, малювання, ліплення, читання.

Про дітей

Мої діти схожі на мене, в наполегливості так точно. Наприклад, старший син зараз закінчує інститут та працює над запуском лінійки нішевих фермерських продуктів в одному із столичних супермаркетів, мріє очолити цей напрямок. Впевнена, що власний приклад батьків відіграє дуже велику роль. Середня донька бачить, скільки я працюю на фермі, виступаю на різних заходах, організовую їх, веду соціально активне життя. Вона вивчає основи бізнесу і мені робить зауваження, ремарки, що, на її думку, у нас робиться неправильно, де є слабинка. І я дослухаюсь, адже це погляд мого майбутнього споживача. Я – людина вперта, і враховуючи доньчині зауваги, роблю так, як сама вважаю за правильне. Та й поки в нас немає принципових розбіжностей у баченні нашого сімейного бізнесу.

Я до всіх моїх дітей ставлюся однаково – балуємо всіх, у хорошому сенсі цього слова. Ми не відмовляємо дітям у їхніх бажаннях, але обґрунтовуємо причини, чому їм не потрібна, наприклад, ця покупка. І замість порожніх заборон даємо їм нові цінності.

Про цінності, які хочеться дати дітям

Я хочу привити дітям почуття поваги до людей, до їх праці, повагу і любов до себе. Важливо шукати себе серед людей, ідентифікувати себе і вписуватися в суспільство, разом з тим і вирізнятися, роблячи важливі для суспільства речі. Хочу, щоб вони були в міру розумними та в міру безшабашними. Я дозволяю дітям бешкетувати, робити самостійні вчинки – щоб відчути цей кураж, і водночас усвідомити себе у такому вчинку і зрозуміти, що станеться після нього: якщо хороше – ти молодець, якщо погане – ти сам відповідатимеш за наслідки. Я не опікаю дітей, не звертаю їх увагу на кожну сходинку, де вони можуть оступитися, даю повну свободу.

У нас в родині повна демократія – якщо постає якесь питання, що стосується усіх, ми його виносимо на сімейне обговорення. І якщо навіть найменша донька каже «ні» і їй категорично не подобається ця ідея, ми враховуємо її думку. Якщо можливо зробити вибір на користь дитини, я це роблю.

Про виховання

Зараз кажуть, що виховувати дітей не потрібно, треба просто жити для себе. Ти живеш, і діти поряд з тобою, поважай їх особисте життя, навіть у найменшого воно є. Ми просто живемо разом, але кожен має право на своє життя і робить важливі для себе речі. Але сімейні цінності, як-то повага, взаєморозуміння, підтримка, для нас усіх на першому місці. Я б не сказала, що ми їх виховуємо навмисне, в наставницькому сенсі цього слова. Батьки можуть виховувати дитину років, мабуть, до п’яти, а далі вона виховує себе сама, і ти тільки направляєш, надаєш можливості, підлаштовуєшся під спільний ритм. Ми, батьки, – зрілі особистості, живемо в своєму соціальному середовищі, і наш приклад – це найкраще, що ми можемо дати дітям.

Про спадкоємність

Всі мої діти по можливості працюють на фермі або докладають інших зусиль, але в розрізі сімейного бізнесу, це не обговорюється. Вони розуміють, що це необхідно, і на літніх канікулах займаються нашою справою разом із нами. Я б хотіла, щоб вони стали моїми спадкоємцями, хоч вони поки цього ще не розуміють. Я в їх віці теж поняття про таке не мала, хотіла зовсім іншого. Але нині діти вже інші, це не ми в наші 16 років. Я поки не наголошую на своєму бажанні, бо хто знає, як складеться їх життя, і що вони виберуть. Але я направляю дітей – у середньої доньки стоїть вибір, яку спеціалізацію обрати, і я їй підказую напрямки, близькі до нашого бізнесу.

Про те, чого навчили діти

Мої діти дали мені повне, безмірне щастя. Дали мені відчуття повноти життя, задоволення собою, від того, кого я народила та виростила. Діти навчили мене терпінню, компромісу, радіти маленьким сімейним радощам, влаштовувати свята, любити життя та людей. Я дуже хочу, щоб людям навкруг мене хотілося діяти – і це також мені дали діти.

Жінка повинна мати дітей, жіночу реалізацію. Я раніше думала, що в родині вистачить і однієї дитини. Але зараз вважаю, що три-чотири дитини дають повноту життя. Вважаю, що жінці бажано родинне життя суміщати з власною реалізацією, щоб бути не тільки домогосподаркою.

Портрет мами XXI століття

Це молода, але не за віком чи по паспорту, активна, енергійна, стильно вдягнена жінка за кермом авто і з трьома-чотирма дітьми «в багажнику»! І ця жінка робить справу, від якої отримує задоволення.

Записала Галина Ковальчук. Фото: з особистого архіву Тетяни Яблонської

— Читайте также: WoMo-портрет: Ірина Варагаш

Мы в Facebook