«Я зрозуміла, що буде мало сенсу від того, що я сидітиму в Італії та виходитиму на акції з прапором» — Катерина Смірнова про 12 тис комплектів амуніції для війскових за півроку війни 

Катерина Смірнова жителька Харкова, яка ще кілька років тому переїхала до Італії. До повномасштабної війни в Україні вона вела свій гастроблог та працювала у туристичному бізнесі, але від початку вторгнення і до тепер вона зосередила всю свою діяльність на допомозі військовим на лінії фронту. 

Завдяки її фонду Buongiorno UA в українських захисників та захисниць вже є понад 12 тисяч одиниць амуніції та польової медицини, понад 3 тисячі військових приладів, 26 супутників Starlink та автівок, 8 швидких допомог, реанімобіль, квадроцикл, гора тактичних аптечок та медичних рюкзаків. А ще безліч VAC-апаратів, розхідників, ліків та фури гуманітарки.

У проєкті «Незламні» Катерина розповіла, як їй вдається не втрачати запал, навіть коли на фронті не було таких позитивних новин, про роботу фонду та найближчі плани. 

Перші дні повномасштабної війни

На момент повномасштабного вторгнення рф в Україну я перебувала в Італії. Взагалі не очікувала, що таке станеться. Прокинулася зранку від дзвінка куми Марти, яка потім стала моєю партнеркою у фонді Buongiorno UA, бо вона приїхала до Італії разом з дітьми і перебували з нами деякий час. Вона мені подзвонила і сказала, що в Україні почалася війна. Мене охопив жах. 

Перший день сиділа у телеграм-каналах та дивилася новини. На другий день поїхала у Вену, де якраз відбувалася акція українців та українок, які вийшли на вулиці з українськими прапорами та в національному одязі. Я також була на тій акції і у той момент до мене прийшло розуміння, що буде мало сенсу від того, що я сидітиму в Італії та виходитиму на акції з прапором. Плакати не про мене, тож я подумала, що можу бути корисною у цій війні.

Колі стали працювати глобально, відкрили Фонд Buongiorno UA

На початку повномасштабного вторгнення ми допомагали гуманітаркою. Оскільки я працювала у туристичному бізнесі в Італії, то у мене є досить заможні знайомі, яких я відразу попросила допомогти зібрати кілька фур гуманітарної допомоги. Я контролювала, щоб це була якісна їжа, медикаменти і допомога для дітей. Це були наші перші кроки. Організувалась команда волонтерів та охочих допомагати, як в Україні, так і в Італії.

По життю я організатор, тож ці люди знали, що я зможу організувати будь-який процес і довіряли мені. Цьому я вчилася — у мене освіта бізнес-управління, тож я знаю, як це робиться.

Мені стали дзвонити та писати військові, мій контакт передавали з рук в руки і у нас з’явилися три напрямки. Перший, постачання гуманітарки. Другий, амуніція та допомога військовим. На початку війни була нестача касок, бронежилетів і нам доводилося шукати необхідне. Крім того, іноді надходила амуніція недостатньої якості, наприклад, якщо нам надсилали бронежилети, то ми його відстрілювали в Італії. У разі, якщо військовим був потрібен тепловізор, то ми шукали саме ту модель, яка потрібна конкретному підрозділу. Я почала розбиратися у цьому, а не витрачала зібрані від людей кошти на абищо.

Третій напрямок — медицина. Мені допомагали у цьому в Італії люди, які розробляють тактичні аптечки для НАТО. На початку війни були потреби у VAC-апаратах — це апарати, які використовуються для загоєння великих ран та опіків. Це досить специфічний апарат, який зазвичай не використовують у мирному житті, а у війну це те, що потрібно для військових чи цивільних, які постраждали внаслідок обстрілів. Тож ми закупили досить багато VAC-апаратів та розхідників до них без яких цей апарат не може працювати. Коли ми зрозуміли, що вже починаємо глобально працювати, а не просто допомагати, то відкрили фонд  Buongiorno UA. Перше слово назви — це «Привіт» італійською мовою, а друге — «Україна», тож уся назва перекладається як: «Привіт, Україно». 

Вперше я приїхала до України у травні. Приїхала б раніше, але у мене двоє дітей, старший з яких вчиться в університеті в іншій країні, а другий живе зі мною і мені не було на кого залишити дитину. Коли приїхала моя партнерка Марта, то вона дуже допомогла і погодилася посидіти з дитиною, хоча має трьох своїх дітей. Поки Марта була з дітьми я поїхала в Україну, зокрема, аби познайомитися з військовими, особисто дізнатися про їхні потреби та розібратися у тому, що ми їх постачатимемо. Тоді я об’їхала значну частину лінію фронту, починаючи з Одеси, Миколаєва та Херсону, закінчуючи Дніпром, Запоріжжям, Харковом та Донбасом.

Читайте також: «Ми маємо залюбити один одного»: Марта Левченко про роботу «Міста Добра» під час війни

Зараз найважливіші потреби це автівки. Ми закупаємо дуже велику кількість автомобілів та займаємося ремонтом машин, бо останнім ніхто не хоче займатися, бо люди з радістю донатять на щось велике та красиве, щоб потім був гарний звіт. Водночас я більшість часу перебуваю на лінії фронту, тож про потреби військових знаю добре і одна з потреб це ремонт автівок.

Також ми зараз закуповуємо багато дронів бо це фактично розхідник і вони потрібні завжди. У нас є партнери-інструктори по дронах, які приїжджають на передову до наших військових та вчать їх працювати із дронами. Також дуже багато закуповуємо медпрепаратів, є своє виробництво аптечок, яке працює щодня, бо тактичні аптечки та наплічники потрібні весь час. Військові кажуть, що ті наплічники, що ми закуповуємо в Італії, — найкращі. У нас є два типи наплічників: класичний та великий, який я називаю «лікарнею за плечима». Останній ми видаємо медикам, які знають, як ним користуватися. 

Також я офіційна амбасадорка бренду POHUY. Дизайнер бренду Рос Сатана зараз на передовій — захищає нашу країну та надають дуже багато безкоштовних футболок українським військовим через мене. Це дуже важливо, бо іноді нашим захисникам та захисницям хочеться отримувати не тільки необхідні речі під час війни, але й якісь приємності. Тож такі дрібниці дають їм цей блиск в очах. Особисто для мене це просто дуже комфортний український одяг, бо з початку повномасштабної війни я не закуповую собі одяг, бо у мене зараз зовсім інші пріоритети.

Якщо раніше я була шопоголіком і мені подобалося купляти нові речі, то зараз дуже спокійно до цього ставлюся. На фронті мені потрібен камуфляж та зручний одяг, який запакований в одному рюкзаку. 

“Жага до перемоги підтримує мене у моменти, коли я увечері думаю, що дуже втомилася і більше не можу”

Перші місяці я працювала на кортизолі та адреналіні: о 8-мій прокидалася, а о 1-й ночі лягала. У такому ритмі я довго жила, але потім відчула, що мій організм без вихідних не впорається далі, тому почала бігати. Усе своє життя я займалася спортом і біг одне з улюблених занять. Зараз я намагаюся пробігати 10 км на день, коли перебуваю в Італії. Це мені дуже допомагає оновитися. Також, якщо маю вільний час, то присвячую його дітям, бо вони дають мені дуже багато енергії, сильно підтримують та пишаються, що для мене важливо. 

У мене така жага перемоги України, що це мій стимул, який підтримує мене у моменти, коли я увечері думаю, що дуже втомилася і більше не можу. Зранку прокидаюся і розумію, що все можу і треба їхати далі. Ми маємо просто пройти цей шлях, аби нашим дітям не довелося його проходити за нас.

Продовжувати марафон мені допомагає гіперактивність. Для мене ніколи не існувало неможливого, якщо було щось таке, що здавалося таким, то мені ставало лише цікавіше зробити це реальним та можливим. Також у мене немає страху, наприклад, колись я боялася вмерти, а після роботи із психотерапевтом цей страх зник.

Я йду вперед і якщо у мене є мета, то я обов’язково її досягну. Зараз моя мета — квітуча, велика, єдина, державна Україна. 

Можна піти поплакати, подзвонити хлопцю та друзям, пожалітися. Відкрити пляшку вина, з’їсти солодке, побігати, поспати. Зранку все зміниться. Коли у мене все йде не за планом, то я можу понити, відкласти справи до завтра чи на кілька годин, і потім їх вирішувати. 

Війна страшна, але вона не така, як мирний час. На війні все відбувається дуже швидко, як трагедії, так і хороші події. Все дуже динамічно, тому колись ти чогось дійсно хочеш, то воно приходить до тебе.

Читайте також: «Робочий бізнес зобов’язаний допомагати армії»: Альона Шевцова про роботу та волонтерство під час війни

Моє коло спілкування під час війни дуже змінилося. Спілкуюся тільки з військовими, партнерами, працівниками фонду та медиками, бо на друзів немає часу. Друзі знають, чим я займаюся, тому усе розуміють. Вони частіше мені пишуть та запитують, як мої справи та що потрібно, бо я пишу здебільшого, коли щось потрібно. Звичайне спілкування буде вже після перемоги.

Збір коштів на допомогу

Була ситуація, коли всі втомилися — і українці, і волонтери. Але це був і хороший момент, бо залишилися в результаті лише ідейні волонтери, які знайшли спосіб знайти кошти та продовжити працювати далі, попри спад донатів. 

У нас є два варіанти роботи. По-перше, ми отримуємо кошти як фонд — у нас є великі меценати з Європи, українці з Європи та українські меценати в Україні. У нас є меценати, які іноді просто закривають наші потреби. Наприклад, мені дзвонять та запитують, які наразі потреби у фонді, а я кажу, що у нас «висить» рахунок на 10 тисяч євро для закупівлі турнікетів. Ці меценати просто переводять на рахунок необхідну суму. 

По-друге, є термінові потреби, наприклад, автівка для військових, бо попередню знищили обстріли. Для цього у мене є соцмережі, бо раніше я була блогером — в Інстаграмі та Фейсбук вела блог про гастрономічний туризм під назвою «Тotallyitaly» і мала кілька тисяч підписників та друзів. Загалом мене читають десь 10 тисяч користувачів у Фейсбуці та близько 80 тисяч в Інстаграмі. Тож я зараз я звичайно використовую цей ресурс — пишу пости про потреби армії та прошу зібрати за кілька днів певну суму. Ще не було жодного запиту, який ми не закрили. 

«Після перемоги нам буде чим займатися»

В Італії я пройшла військових курс ТССС, тобто Tactical Combat Casualty Care – надання медичної допомоги пораненим в умовах бою. Я поїхала під Рим, де для мене розробили індивідуальний курс, дякуючи моїм італійським військовим друзям. Вони знали, чим я займаюся, тож пустили на свою базу, де дали мені ці знання. Зараз я пройду ще другу частину цього курсу, бо у першій була практика, теорія та частково відпрацювання сценаріїв, а зараз у мене буде відпрацювання саме сценаріїв — військових постановок, коли тебе ставлять у певні умови та ти маєш рятувати життя людини.

Це дуже важливий для мене досвід, яким я хочу користуватися. Хочу цей досвід починати доносити для наших захисників та захисниць на фронті, бо, на жаль, дуже часто вони приїжджають на фронт не підготовленими, адже обмаль часу для їхнього навчання. 

Моя мрія зробити проєкт, коли до наших військових на фронт приїжджатимуть інструктори і давати знання з надання меддопомоги пораненим під час бойових дій. Бо у великих містах, таких як Київ, є схожі ініціативи та можливість пройти курси, а я кажу про маленькі населені пункти.

Також хочу розвивати фонд, аби у нас було ще більше меценатів. Зараз спілкуюся із нашими партнерами. У мене є друг та помічник в Європі — Андрій Прохоров. Це людина, яка створила українські ігри «Сталкер» та «Метро 2033». Він зараз нам дуже допомагає, зокрема, у пошуці меценатів. Підключаємо українців, які зараз перебувають в Європі та можуть допомогти. А після перемоги будемо відбудовувати Україну, використовуючи здобуті навички та контакти.

Читайте також: «Ми допомагаємо дітям у важкому психо-емоційному стані»: Оксана Лебедєва про допомогу постраждалим дітям та проєкт Gen.Ukrainian

Також після перемоги у нас буде багато людей з постраждалою психікою і з ними потрібно буде працювати. Тож після війни я хочу відкрити якісь безкоштовні реабілітаційні центри по роботі з військовими, які повернулися з війни. Кажу саме про військових, бо я більше знаю їх, більше з ними працюю, ніж з цивільними.

Крім того, ми вже починали працювати із людьми, які повернулися з війни з ушкодженнями, наприклад, втратили кінцівки. Поки ми цей проєкт відклали, але я хотіла б зайнятися напрямком допомоги цим людям, пошуком протезів.

Публікацію підготувала команда WoMo.ua за підтримки Представництва «Фонду Фрідріха Науманна за Свободу» в Україні. У публікації висловлено виключно погляди авторів, вони не обов’язково відображають позицію Фонду Фрідріха Науманна за Свободу.