Як діятиме закон про хімічну кастрацію педофілів: Пояснюють юристи

Думки Христини Кіт та Бориса Захарова

11 липня 2019 року Верховна рада України прийняла за основу законопроект № 6649 і в першому читанні — законопроект № 6607 про відкритий реєстр і хімічну кастрацію педофілів. Поштовхом до розробки законопроекту стала петиція проти педофілів, яку склали після вбивства 11-річної Даші Лук’яненко під Одесою, що сталося  13 червня 2019 року. Законопроект пропонує запровадити хімічну кастрацію тих осіб, які вчинили сексуальне насильство над малолітніми дітьми і страждають розладом сексуальної переваги (педофілією). Медичний захід має відбуватися за добровільною згодою насильника та за ще двох умов: за рішенням суду та за наявності відповідного висновку судово-психіатричної та судово-медичної  експертиз. Як діятимуть ці закони, якщо набудуть чинності? Чи їх метою є захист дітей, постраждалих від сексуального насильства, або ж вони — лише політичне рішення перед виборами? Ми запитали про це двох юристів — Христину Кіт та Бориса Захарова.

Христина Кіт, адвокатка, к.ю.н., голова Асоціації жінок-юристок України «ЮрФем»

Про що саме йдеться в законопроекті

Нещодавно Верховна рада України прийняла законопроект № 6649 «Про внесення змін до деяких законів України» (щодо впровадження Єдиного реєстру осіб засуджених за злочини проти статевої свободи та недоторканості малолітньої чи малолітнього та посилення відповідальності за злочини, вчинені проти статевої свободи та недоторканості малолітнього).

Чи є цей крок правовим вирішенням проблеми, чи лише політичним рішення перед виборами? Схильна до другого варіанту, і ось чому…

Законопроектом, серед іншого, передбачається доповнити Кримінальний кодекс України статтею 59-1 «Примусова хімічна кастрація», а також передбачається створення публічного реєстру осіб, які були засуджені до позбавлення волі відповідно до статей 152, 153, 155, 156 Кримінального кодексу України за зґвалтування неповнолітньої чи неповнолітнього, насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом, вчинене щодо неповнолітньої чи неповнолітнього, статеві зносини з особою, яка не досягла статевої зрілості, розбещення неповнолітніх.

Примусова хімічна кастрація даним законопроектом розглядається як один із видів покарання, що застосовується в обов’язковому порядку до певної категорії осіб. У той же час статтею 50 Кримінального кодексу України передбачено, що: «покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність».

Також даний законопроект суперечить статті 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у якій передбачається, що «нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню».

Які проблеми вирішує хімічна кастрація

Чи може хімічна кастрація вирішити питання захисту прав дітей, постраждалих від сексуального насильства чи попередити вчинення сексуального насильства цією особою в майбутньому? Очевидно, що ні, адже вчинення сексуального насильства щодо особи часто пов’язане не із сексуальним потягом, а із бажанням завдати шкоди, підпорядкувати та принизити особу тощо.

Які проблеми вирішує відкритий реєстр педофілів

Щодо єдиного реєстру осіб засуджених за злочини проти статевої свободи та недоторканості малолітньої чи малолітнього, то в Україні правоохоронними органами ведеться реєстр вчинених злочинів, у тому числі містяться дані щодо кількості злочинів вчинених щодо неповнолітніх, зокрема і пов’язаних із сексуальним насильством. Проте ведення даного реєстру має свої недоліки, адже не вноситься інформація щодо відносин між насильником та потерпілою особою, а також відсутня інформація щодо статі потерпілої особи по окремих злочинах. Адже насправді часто сексуальне насильство, зокрема і зґвалтування чи примушування до вступу в статевий зв’язок, вчиняється не на вулиці і не сторонніми особами, а вчиняється близькими — батьком, вітчимом, братом чи іншим родичем.

Тому обидва заходи є не лише такими, що суперечать національним чи міжнародним підходам щодо покарання і прав людини, але й не вирішують проблем, пов’язаних із виявленням злочинів, розслідуванням та притягнення насильників до відповідальності.

Борис Захаров, директор Адвокаційного центру Української Гельсінської спілки з прав людини, голова управи Гуманітарної студії «Хвиля»

Про що саме йдеться в законопроектах

Депутати Верховної Ради у передвиборчій лихоманці ухвалили два популістські законопроекти про педофілів: 6649 – за основу і в цілому, і 6607 – у першому читанні.

Законопроект № 6649 – це зовсім маргінальний законопроект, який суперечить і Конституції, і міжнародним зобов’язанням України, і всім засадам кримінального права, проголошеним в загальній частині Кримінального кодексу (КК) України, – індивідуалізації покарання, його альтернативності та іншим. Він змінює парадигму покарань – доповнює існуючі покарання обов’язковим додатковим покаранням «примусова хімічна кастрація». Після цього можна вводити побиття палицями, відрізання рук, а потім і повішання, а чом би і ні?!

Законопроект № 6607 — більш витончений, але не набагато кращий. Він позбавлений елементарної логіки, адже за ним або карають за хворобу, або лікують за злочин. У цьому законопроекті хімічна кастрація – вже лікування, а не покарання. Частина педофілів має психічний розлад «педофілія», який визначений міжнародним класифікатором хвороб як «розлад сексуальної переваги» (код F65.4 за МКХ-10). Але за цим законопроектом хворий має відсидіти 9 років у тюрмі, а потім обрати між продовженням ув’язнення і «добровільним» лікуванням. Цей законопроект теж не витримує критики, адже:

  1. Ця хвороба є в Міжнародній класифікації хвороб. Якщо це хвороба, то навіщо карати ув’язненням?
  2. Хвороба є невивченою, і в нас такі діагнози не ставлять. Наявність цього захворювання і можливість застосування такого засобу лікування має встановлюватися за результатами комплексної судово-психіатричної експертизи, які в нас фактично не проводилися, бо такі питання перед експертами просто не ставилися, а досвідчені судові експерти-психіатри стверджують, що розлад цей не до кінця вивчений, доказова база слабка, і поставити такий діагноз взагалі важко. Водночас судових експертів, які мають відповідну кваліфікацію, в країні майже немає.
  3. «Лікування» є за цим законопроектом, альтернативою продовженню ув’язнення, тому його не можна вважати добровільним.
  4. У наших умовах змушення до такого лікування може стати інструментом тиску на в’язнів.
  5. Велика кількість справ цієї категорії є сфабрикованими. Про це свідчить досвід правозахисних організацій і в Україні і закордоном.

Які проблеми вирішує відкритий реєстр педофілів

Крім того, законом передбачене «створення публічного реєстру осіб, які були засуджені до позбавлення волі відповідно до статей 152, 153, 155, 156 КК України». До чого це призведе? До поширення неправдивих відомостей, дифамації, знищення репутацій тощо. У наших реаліях фабрикація справ у політичних, корупційних чи шахрайських цілях відбувається постійно. Я знаю багато сфабрикованих справ саме про педофілію, серед них проти відомих політиків: 2009 року проти Віктора Уколова, Сергія Терьохина та Руслана Богдана, у 2014 році проти Миколи Княжицького сфабрикували справу у Камбоджі на замовлення росіян. Я знаю ще чотири сфабриковані справи проти непублічних осіб. То що, всіх каструвати і внести до реєстру? Звісно, ні.

Правозахисні організації вже звернулися до президента з вимогою накласти вето не цей ганебний закон.

Підготувала Тетяна Гордієнко

— Читайте також: Насилие: Что нужно знать родителям и детям

Мы в Facebook