Як нагодувати нехочуху: 10 найкращих думок з книги Анни Римаренко

Як прищепити дитині смак до здорової їжі та уникнути проблем з апетитом

Дитина зовсім не їсть. Навколо неї влаштовуються танці, циркові вистави, а іноді батьки й припускаються погроз та покарань. Дитина не їсть. Або їсть, але зовсім не те. Родина в паніці. Книжка психолога Анни Римаренко «Як нагодувати нехочуху: Поради батькам, як прищепити дитині смак до здорової їжі та уникнути проблем з апетитом» (видавництво «Брайт Стар Паблішинг») з практичними порадами та кольоровим меню від шеф-кухаря допоможе тим, хто почувається безсилим перед дитячим «Не хочу їсти!»

Перш за все, вважає авторка, батькам варто попрацювати з власним ставленням до їжі. Чи сформована у нас здорова харчова поведінка? Чи розрізняємо ми, коли ми голодні, а коли нас мучить спрага, чи в змозі ми розрізнити голод від втоми, нудьги, тривоги, чи спроможні ми відчути, чого саме нам кортить з’їсти зараз, чи здатні ми відчути, що вже ситі, чи вміємо ми насолоджуватись їжею? Батькам варто згадати і свої стосунки з їжею у дитинстві. Яким стравам ви віддавали перевагу, чи подобалось гратися з їжею, чи дорослі вас змушували їсти, чи хвалили вас за хороший апетит, як до їжі загалом ставилися ваші батьки, що в родині вважалося смачним та корисним? Адже від того, які стосунки з їжею у нас, залежить і те, як ми сприймаємо завдання нагодувати дитину.

Що для мене означає нагодувати дитину?

Зазирніть іще трохи глибше й поцікавтеся в себе: Що для мене означає нагодувати дитину?

  • Аби вона гарантовано не була голодною (не страждатиме).
  • Щоби довести оточенню, що я хороша мама (своїм батькам, чоловіку, родичам, подругам).
  • Аби навчити дитину поважати чужу працю, прищепити дисципліну, показати, хто головний.
  • Щоб уникнути неприємних відчуттів (провини, тривоги, ревнощів до рідних, що можуть нагодувати, а я от — ні…)

Чи все-таки для вас найважливіше втамувати голод малюка, допомогти йому бути здоровим і щасливим?

Малюк на штучному вигодовуванні

Якщо у вас так склалися обставини, що ваша крихітка раніше або зараз вимушена їсти суміш, ні в якому разі не звинувачуйте себе! Так уже склалося, тож це можна й необхідно компенсувати любов`ю й турботою. Важливо враховувати такі моменти:

  • За жодних обставин не залишати малюка наодинці із пляшечкою. (…) По-перше, це небезпечно (малеча може вдавитися), а по-друге, не додає дитині відчуття любові, турботи й захисту.
  • Якщо мама здорова, важливо, щоби годувала малюка — нехай із пляшечки — саме вона. Якщо це неможливо, ліпше щоби робила це не няня, а та людина, з якою малюк спілкується постійно. Бо так працює біологія — «хто годує, той і мама».

Поведінка за столом

Очікувати, що дитина сидітиме, як зайчик, і слухняно розтулятиме ротик для кожної ложечки, — щонайменше, наївно.

  • Зберігайте спокій. Геть усі діти, розпочинаючи «кар’єру їдуна», намагаються запхати руки в тарілку, здерти з себе слинявчик, вихопити ложку, перекинутися разом зі стільчиком — і все це одночасно. (…) Лаяти за це ну зовсім не варто — бо ж, як ми пам’ятаємо, їжа не мусить асоціюватися з насильством чи переляком через мамин сердитий голос.
  • Дайте награтися. Дозволяти чи ні гратися з їжею, вирішує кожна сім’я по-своєму. Але точно слід виділити малюкові приладдя й посуд, що не б’ється, аби він міг тісненько з ними познайомитися.
  • Зверніть увагу на власні манери. Діти — великі повторюхи.

Відволікати, розважати чи не варто?

Готуємо місце для трапези — прибираємо з поля зору малечі іграшки (крім улюбленої «персональної» ложечки). Телевізор, компютер, телефон — усе відкладаємо на потім. Під час перекусу підтримуємо інтерес розповідями про смачну їжу. Наприклад, розповідаємо «Казку про лісовий супчик». (…) Дуже важливо! Такими примовками ми зацівкавлюємо конкретною стравою і процесом їди. А ось «заговорювати зуби» малюкові — відвертати його увагу так, аби він лишень «рота розтуляв», — це якраз дуже небезпечно. Якщо ми поглинаємо їжу механічно, організм не встигає зрозуміти й усвідомити, чим він так зайнятий — переглядом мультиків чи споживанням їжі. Ферментна система не запуститься на повну потужність, їжа правильно не засвоюється, а це на рівні тіла призводить до хвороб, на рівні душі — до того, що дитина не вмітиме зауважувати, коли її потреби задоволено, тож буде «вічно голодною».

Їмо не вдома

Якщо ви збираєтеся в гості, уточніть потенційний склад учасників. Якщо заплановано виключно дорослі посиденьки, можливо, доведеться самостійно подбати про частування дитини. Суп у термосі, сухофрукти, пісне печиво — візьміть звичну і безпечну їжу для малюка. (…) Обовязково попередьте рідних і друзів про те, що можна їсти вашому малюкові, а що — не варто. (…) «А чому мама дозволяє Руслані цілу порцію морозива, а ти мені — лише половинку!?» Не ведіться на провокації! (…) Спокійно й наполегливо поясніть: «За кожну дитину відповідають його власні батьки. У різних сім’ях різні правила. У нашій родині правила саме такі.»

Дитячий садок

Ви маєте повне право попередити вихователя про правила, узвичаєні у вас вдома: «Ми не змушуємо їсти, якщо дитина не голодна. Доїдати не обовязково. Ми дозволяємо їсти страви в тому порядку, в якому хоче дитина». Якщо у вихователя виникатимуть заперечення — будьте певні, що буде так, як вирішить педагог, бо так зручніше. (…) Попередьте саму дитину про те, як варто поводитися за столом: «Ти можеш усе з’їсти, а можеш відмовитися, якщо не захочеш. Сидіти слід спокійно, не заважати іншим діткам. Під час їди ми мовчимо. Якщо вихователька змушуватиме тебе з’їсти те, чого тобі не хочеться, — попередь: «Mама дозволяє не доїдати».

«Шкідлива» смакота

Окрім основного харчування, малюк із часом познайомиться також з іншою їжею. Рано чи пізно він стикнеться з піцою, сосисками, солоним огірком, кетчупом, шоколадом, смаженою картоплею… (…) Насправді, найчастіше ми даємо дитині солодощі через… почуття провини. Мовляв, як же я можу заховати від дитини ласощі! Адже все найліпше — дітям! А отже, починати слід знову із саміх себе — і розбиратися, звідки це почуття провини взялося і що з ним робити. (…) Крім того, ми можемо почуватися винними, коли в принципі змушені взагалі позбавляти дитину чогось бажаного. Адже це обовязково спричиняє у малюка протест і обурення (…). У такому разі вкрай важливо собі нагадувати, що заборона — це прояв любов й турботи, а не спосіб «познущатись над дитиною».

Ложечку за маму…

Коли ми вмовляємо малюка щось з’їсти, бо «мама старалася, готувала», «тітка образиться» й «тато не одужає, якщо ти не доїси» — це вкрай нечесна гра. Хоча б в тому, що своєю їдою та поведінкою дитина ну ніяк не спроможна вплинути на здоров’я й щастя рідних. Однак, переконуючи її в цьому, ми формуємо в малюка нездорову гіпервідповідальність і хронічне почуття провини.

Це не їжа!

Ще одна помилка батьків — сприймати як «правильну» виключно їжу, спожиту під час трапези за столом. Або тільки певні продукти: наприклад, суп і м’ясо — це їжа, а скибка хліба з маслом і сіллю — «не їжа» (хоча за поживною цінністю може переплюнути і суп, і котлету). Ось і виходить, уся сім’я стогне: «Bін нічогісінько не їсть!» — а пухкенький малюк цілий день то яблучко перехопить, то пиріжечок, а то вареник з каструлі виловить… (…) Розслабтеся. Здорова дитина в домі, де є їжа, ніколи не помре з голоду!

Якщо дитя все-таки не їсть

Якщо дитина фізично здорова, почнімо з того, щоби відмовитися від ідеї «з дитиною щось не так». (…) Найімовірніше, «лагодити» слід зовсім не її. А ви вже здогадуєтеся кого? (…) Якщо сказати простіше, ваші тривоги стосовно дитячого харчування, найімовірніше стосуються не дитини, а іншої теми! (…) Природно, що приготування їжі й годування малюка — це один із проявів батьківської любові й турботи. Але саме тут прихований психологічний підступ, якщо мама чекає, а інколи й вимагає від дитини прийняття цієї турботи, незалежно від її власних потреб. (…) Словом, дитина — це дуже, дуже чутлива «антена». Вона блискавично вчиться вловлювати навіть ті батьківські сигнали, які вони самі ще не усідомлюють. І часто готова пожертвувати собою, своїм здоров’ям і спокоєм, аби дорослі не страждали, — створюючи їм безпечніший привід для вивільнення негативних емоцій, аніж ті, які «назрівають» у сім’ї.

Анна Римаренко, психолог, автор тренинговых программ, перинатальный инструктор.

Что делать, если так получилось и ребенок уже с лишним весом, но еще не очень взрослый, чтобы как-то взывать к силе воли и пониманию обменных процессов (младший школьник или старший дошкольник). У него надо отобрать булки и колбасу, а дать морковку и яблочки. Как это сделать?

Беспокойство родителей за здоровье и «социальный статус» ребенка вполне понятно. Но важно понимать, что привычные нам «диетические» и «запретительные» меры не работают – причем ни для детей, ни для взрослых. Это просто и легко (забрать булку, дать морковку), но совершенно не эффективно и в перспективе – существенно повышает риск развития расстройств пищевого поведения. Поэтому придется разбираться чуть глубже:
1. Откуда у вас идея, что с ребенком что-то не так? Часто дразнят детей нормостеников и гиперстеников, которые совершенно здоровы, просто «коренастые» по телосложению, это может быть возрастной нормой, и ребенок «вытянется» без всяких ограничительных диет. Если вес ребенка действительно выходит за нормы – в первую очередь исключаем нарушения обмена веществ и работы ЖКТ у соответствующих специалистов, так как важно не упустить время и не ухудшить ситуацию неграмотной диетой.
2. Если действительно нужно нормализовать питание, то в первую очередь смотрим – а откуда у ребенка в доступе «булки и колбаса»? Как организовано питание в семье? Какие привычки, убеждения, ритуалы, связанные с едой? Понятно, что «наказывать» ребенка яблочками, когда вся семья ест мясо «по-французски» — сказочно эффективно и очень укрепляет взаимоотношения в семье и с едой. То есть, если мы хотим нормализовать питание ребенка в любую сторону – это затронет всю семью. Конечно, проще запретить что-то лично ему. Но, как уже написала выше, это не работает.
3. Также смотрим на режим дня и ритм питания. Если перерывы между приемами пищи неравномерные и слишком большие, если ребенок переживает хронический стресс – его организм требует быстрых углеводов и жиров, так как «добывать» энергию из овощей-злаков-белков гораздо сложнее. В этом случае запреты только ухудшат ситуацию.
4. Если ребенок привык «заедать» эмоции и скуку, диета так же только ухудшит ситуацию. Не могу не процитировать психолога Светлану Ройз: «Мы ничего не можем забрать у ребенка, не дав ничего взамен». То есть не научив ребенка адекватным возрасту способам справляться с чувствами и развлекать себя.
В целом, я бы очень хотела, чтобы мою книгу прочитали все родители – так как главная ее цель – не «накормить нехочух», а помочь в профилактике расстройств пищевого поведения.

Фото: В. Тупчієнко, Ніна Зайченко. Страви на фото та локація: Кондитерська Caramel

— Читайте также: «Бавимося разом, або Як впоратися з дитячим непослухом»: 10 лучших мыслей из книги Аллы Слотвинской

 

Мы в Facebook