Як при хронічній втомі працівників зберегти лідерські позиції компанії: поради Ренати Дельпорте

Війна понад рік триває не лише на території нашої держави, але й у головах та серцях людей. Наслідком цього явища стає хронічна втома. В якому випадку такий стан допоможе подолати правильна організація робочого дня самим працівником? Які успішні практики, запропоновані компаніями, сприяють збереженню ефективності команд? Відповідає Рената Дельпорте — SVP HR у SoftServe.

Рената Дельпорте

 Величезною помилкою є те, що з хронічною втомою ми прагнемо вдіяти так, як у випадку з фізичною втомою

Що таке хронічна втома працівника, за версією працедавця?

Хронічна втома — це не втома через пікове разове навантаження,  після якого людина відновить сили за вихідні. Йдеться про накопичену втому внаслідок навантаження, яке триває безперервно протягом тривалого часу. Як наслідок навіть після завершення періоду пікової праці працівник все одно почувається втомленим. Раніше це захворювання називалось «синдром хронічної втоми», і пацієнтам лікарі давали навіть лікарняні.

Величезною помилкою є те, що з хронічною втомою ми прагнемо вдіяти так, як у випадку з фізичною втомою. Нам дають поради про пробіжки, прогулянки зарядку, і ці слова вони добивають, бо людина лежить і не має сил. Бо ми маємо справу з абсолютно іншим явищем. Цей стан дуже наближений до депресивного, коли нічого не просто не хочеться робити, а йдеться навіть про фізичний біль при кожному русі рукою чи навіть очима. Навіть на посмішку потрібні сили! Ми ж не кажемо людині з температурою зібратися на пробіжку чи піти на велосипедну прогулянку, зробити зарядку, віджатися від підлоги. Ми ж діємо інакше — пропонуємо чаю, ліки, створюємо спокій.

Дуже часто вранці немає сил змусити причепуритися навіть!

Це — один з симптомів хронічної втоми. Але нас врятують щоденні ритуали. І почніть з дуже простого: застелене ліжко, душ, сніданок, сон. Якщо нормалізуєте гігієну, харчування та сон, вважайте, що вже 80% успіху досягли. Стан дуже важкий. То не спиш, то спиш добу — і втомлений. А чому не спиш? Коли людина дуже втомлена, вона не робить свідомі вибори, а починає просто підсвідомо реагувати на певні подразники. Це можна порівняти з випадком доторкання до гарячого чайника. Руку відсмикуєш автоматично. Замість  того, щоб повноцінно відпочити у ліжку, ви  включаєте реакцію – лежачи під ковдрами, жуєте ментальну жуйку та бігаєте по кругу подумки, проводячи наради самі з собою. Коли ви виснажитесь від цих думок, вас вирубає. Але в такому стані ваша якість сну дуже низька – бо мозок не встигає перепрацювати те, що ви «взяли в голову» з вечора. З харчуванням ситуація така ж важка. То ледь шматочок ковтаєш, то кілограмами страв не можеш наїстися. То косметичні процедури робимо завзято та худнемо, то ледь примушуємо себе вмиватись та почистити зуби. Три точки опори: тіло, душа та розум повинні бути нами «прибрані».

Період відновлення в стані затяжної втоми дорівнює половині часу, який ви працювали з великим навантаженням

Що робити з собою, коли у такому стані треба ще й працювати?

Дуже часто ми для себе не зробимо, а для когось виконаємо. Але зараз треба зробити для себе, як для когось. Варто на цей період часу від себе відчепитися. Про вас не потурбується ніхто, крім вас. Поставтесь до самої себе, як до власної дитини у два рочки, — обійміть саму себе та поговоріть, пожалівши себе. Те, що відбувається з працівником зараз, в умовах війни, погіршує стан через постійну  ретравматизацію — читання новин, спілкування з людьми, повітряна тривога, авіанальоти, блекаути. Фахівці вже довели, що період відновлення в стані затяжної втоми дорівнює половині часу, який ви працювали з великим навантаженням. Тобто за рік війни всі ми повинні мати 6 місяців на відновлення. аби повернутися у стан довійськового лайф-балансу. За стандартні 10 днів відпустки ви просто надолужити трохи зі сном, наприклад, але зазначити, що ви при цьому повністю відновили сили для повноцінної роботи не можна. Мінімальний термін відновлення організму після лікування хвороби 42 дні, бо є певний цикл.

Але відпусток після лікарняного у 42 дні ніхто не дає.

Тому профілактика хронічної втоми дуже важлива. Небезпека полягає ще й у тому, що до певного періоду процес накопичення втоми ми не відчуваємо, але, наприклад, поступово вповільнюється реакція, довше виконуються завдання, втрачається увага, — і ми повільніше виконуємо певну роботу. І, коли ми цей факт помічаємо, нас починає це турбувати, ми починаємо нервувати,- і остаточно доводимо себе до повного виснаження. У нас у гостях був експерт – генерал НАТО. І він нам сказав, що перші 6 місяців ви будете, як супергерої, бо на адреналіні все встигатимете. Але це є дуже дорогим кредитом для вашого здоров’я. Після 6 місяців почнеться спад, виникатимуть сумніви та питання: коли це все завершиться? А тут ще інформаційні атаки погіршують ситуацію: то війна завершиться в цьому році, то в наступному. Далі починається емоційна гойдалка: то, як мені всім допомогти, то хто мені допоможе – і виникає депресія. І багато людей починає думати, що краще жахливий кінець, чим жах без кінця. А через півтора року почнеться автоагресія — на самого себе, керівника, колег, бо вам дуже буде важко, якщо нічого не будете робити. Бо до перемоги треба дожити не лише фізично, але й психічно здоровими. Уявіть собі, звільнили ЗСУ Україну від загарбників, поглянули у тил, а тут одні психічно хворі. Комусь такий розвиток подій потрібен? А залишитись психічно здоровим можна лише в одному випадку  — зараз я роблю тільки те, що можу.

Хто ламається першим?

Першими ламаються чоловіки-«міцні горішки» — «я тут сиджу, а там воюють», «родина за кордоном, я тут сам», «рік бачу дитину по відео». З жінками ситуація краще, бо у нас є інші механізми розрядження – увага перемикається на родину, напругу знімають сльози…. Ми  роз’єднані з родиною, а вона багато в чому допомагали, надихаючи, допомагаючи відпочивати.

Бізнес ваша думка шокує: «Зараз працівник робить тільки те, що може».

Так, але і для бізнесу умови змінились. Це є правильним, коли завершується робочий день о 18.00, і всі йдуть з роботи. Скільки встигли, стільки і зробили. Це хибне уявлення, що дороблять, затримавшись на дві години. Навіть якщо і дороблять, але завтра доведеться тоді залишатися на три-чотири години, бо стан людей погіршується через те, що вони не встигають відновити сили за ніч. Раніше ми дивувались оповідям, що за кордоном трудова інспекція штрафує компанії за затримки працівників на роботі. Навіть по світлу у вікнах порушників вираховують. А насправді йдеться про те, що державі дорожче долати наслідки хронічної втоми, ніж утримувати штат інспекторів. Ми теж рухаємось у цей бік.

Кожна ситуація – це шанс змінити цю ж ситуацію

Як змінити ситуацію, уникаючи конфлікту з керівництвом?

Бувають дні, коли і втомився, і бігав весь день, а у підсумку немає чого і відповісти на питання: а що ти за сьогодні зробив? І ця ситуація нікого не влаштовує. Відповідно, кожна ситуація – це шанс змінити цю ж ситуацію. Допомога — це те, про що тебе просять. А все решта — тобто, коли ти робиш те, про що тебе не просять, ти робиш для себе. І якщо проаналізувати те, що робиш без прохання, можливо, керівнику це і не потрібно. Навіщо тоді витрачати на це сили та час? Промоніторте все, що ви робите, та відмовтесь від зайвого, що вам непотрібно. Інколи треба для цього навіть виявити сміливість. Наприклад, я питаю на нараді, чи потрібна я ще — і йду. Так, я б не вмерла, але беззмістовність викликає велику втому, бо роблю те, що мені не треба. З урахуванням ситуації свій робочий день варто спланувати так, щоб 4 години йшло на плідну роботу, ще 4 — на наради, каву, обмірковування, обговорення, листи тощо. Запитуйте у колег – які є інші варіанти спростити роботу чи оптимізувати зусилля на її виконання. Завжди є кілька варіантів.

Зараз ініціатива є покараною?

Не той час. Але бізнес повинен або зацікавити, або примусити виконувати завдання. Стосунки – це двосторонній рух. Прекрасно, якщо і вам, і працедавцю цікаво. Якщо співробітника щось не влаштовує, не варто впадати у розпач. І працівникам раджу не мовчати, боячись втратити роботу, а вносити пропозиції щодо змін, які задовольнятимуть усі сторони. Просто треба на це час та зусилля. Інколи варто відмовитись зайве робити. А інколи відбувається свідома маніпуляція, коли відповідальність просто перекладається на компанію. Наприклад, співробітник каже, що компанія не дає йому шансів. Питаю: що зробив? Новому чомусь навчився? Отримав додаткові навички? Є купа вакансій! Але ж нити легше!

Чи є певні відсоткові показники щодо вимірювання рівня втоми працівників у компанії?

Є закон Парето, за яким 20% зусиль дають 80% результатів. Цей принцип універсальний, і він спрацьовує з випадком хронічної втоми. 80% втомлених, травмованих та вигорілих. 20% треба розділити на два полюси: 10% завжди будуть втомлені, навіть після тривалого відпочинку на островах: їм все не так, щось постійно заважає. А зараз ще і приводів вистачає, і вони є щасливими, що в них є купа аргументів легалізувати цей стан, — обстріли, блекаути, втрата рідних та близьких на війни, хвилювання за навіть без причини. На Галичині про таких кажуть «образ нендзи та розпачу». Решта 10% з цих 20% будуть працювати, навіть перебуваючи на межі між життям та смертю. Так, є люди, які самостійно дали собі ладу. В мирний час вони були непомітні, але під час війни в них прокинулись їх природні покликання воїнів чи амазонок, і вони такі ж фізично втомлені, але вони не депресують, а навпаки — використовують максимально вікно можливостей.

У бізнесі ми говоримо про 80% працівників, яким платять зарплати, — а де вони є насправді? Всі програми, які ми розробляємо, спрямовані на цих 80%, щоб допомогти їм, як компанія. Але ми не є центрами догляду за дорослими. І бізнес дає середовище, наприклад, лінії психологічної допомоги, перехід на інший проєкт, відпустки, але постійно миритися з тим, що людина нічого не робить, а ми просто платимо зарплату, ніхто не буде. Тому ми почали спілкування з питань: коли плануєш почати працювати та чи взагалі будеш це робити?

Профілактика  краща за лікування

Які програми ви розробили?

Профілактика  краща за лікування, тому ми провадили проєкт «Наважся піклуватися» — про себе. Не варто доводити себе до такого стану виснаження, щоб вас виносили до «швидкої»» на ношах, та любили, що ти так себе виснажив. Саме тому для керівників ми пропагуємо культуру самозбереження та ресурності. Це вимога турботи про себе, команду та компанію.

Він має 5 аспектів Wellbeing (добробуту) компанії:

— соціальне поле людей, які тебе приймають у компанії та поза її межами;

— фінансове (стабільна зарплата, бонуси повинні бути сплачені вчасно);

— фізична безпека (ми всім допомагали релокуватись з небезпечних регіонів на захід чи за кордон, у нас є укриття);

— емоційна безпека (це про те, що працівник не повинен щодня доводити, що він є гідним працювати у вашій прекрасній компанії, він повинен відчувати, що його сприймають, як повноцінного та класного працівника).

— робоче місце (можна працювати якісно, перебуваючи будь-де географічно та головне мати обладнання для виконання роботи)

Чи є вже результати їх ефективності?

Раз на квартал ми проводимо опитування працівників, і я вражена результатами, бо по Wellbeing навіть у Харкові, у Києві, наші працівники показали 83% ефективності наших програм — і це в умовах війни. Навіть у скандинавських країнах 70% є найвищим результатом. Думаю, такі високі показники пов’язані з тим, що на тлі буремних часів зусилля компанії помітніші, ніж у мирний час, і працівники це дуже цінують. Особливо у порівнянні з оповідями друзів чи рідних, що роблять для своїх працівників інші компанії.

Які ще результати вас здивували?

Нещодавно ми робили вправу, що ми б хотіли для себе? Виявилось, мати сили любити. Через хронічну втому виникає ситуація, коли ти ще робиш, а вже не любиш те, що робиш. Вдумайтесь: сили робити ще є, а любити — вже ні. І заради кого ми це робимо, ми не любимо вже їх через нестачу сил. В цьому усі сенси. При чому у багатьох випадку сенси у кожного є власні, крім загальних. І зміна сенсів буде відбуватись по-своєму у кожного.

Ми завжди боремось або за любов, або за виживання. Перше коло любові – це люди, які вас люблять лише тому, що ви є. Йдеться про батьків, тварин. Війна показала цінність родини. Спочатку всі роз’їхались,  а потім, скільки було щастя зустрітися! Друге коло – близькі. Вони нас люблять, бо ми є однодумцями, маємо схожі думки, плани. Як люди раділи один одному, виходячи в офіс через блекаути.

Сократ казав, що складні часи завершаться — і ми будемо згадувати їх з сумом. А зараз, гідно встоявши рік війни, ми у напрузі, що ми не класні. А ми — класні, бо живі, бо допомагаємо тим, хто слабший, мозок працює, тіло неушкоджене. Відчепіться від себе.

Чи спричиняє хронічна втома підвищену конфліктність у колективах?

Сил конфліктувати немає, але підвищується розчарування. Люди від роботи чекають того, що вона дати не може: і любов, і зарплату, і здійснення мрій. Коли я чую, що в нас компанія, як родина, це насторожує. Виникає дисонанс: яка ви родина, якщо керівник без попередження призначає тренінг, який триватиме довше за робочий день, — і всі сидять мовчки, лякаючись втратити роботу. Бо нібито ви, як родина, а тебе з того незапланованого тренінгу не відпускають після офіційного завершення робочого дня за дитиною в дитсадочок, коли чоловік на війні, а батьки в іншому куточку країни перебувають.

Які колективні заходи в умовах дистанційної роботи є доречними для профілактики хронічної втоми чи хоча б гальмування швидкості її накопичення?

Ми почали бренд-стормінги влаштовувати, марафони кроків, з кількості випитої води, скільки друзів побачив, кава щоп’ятниці. Так, ми бачимось у зумі, але якби сиділи за одним столиком ефект був би кращим. Тому я раджу йти на каву з друзями, вийти на балкон, на вулицю, аби випити чашку чаю з сусідкою, якщо ви працюєте дистанційно. Дуже важливо фізично разом проводити час — готувати спільно, як у європейських країнах, ліпити вареники всією родиною, наприклад.

HRи повинні бути рольовою моделлю

 Якою є роль HRів, коли йдеться про хронічну втому співробітників компанії?
Я вважаю, що перша роль HRів — це бути рольовою моделлю. Якщо мені добре, то мене спитають, як я цього досягла. Коли я сама знервована, то на мене з моїми книжковими порадами будуть дивитись з подивом: яку вона надасть допомогу? Можу порівняти з лікарями: ви будете довіряти своє схуднення дієтологу з ожирінням? Тому моя порада HRам: подбайте про себе, зробіть добре собі. Якщо вам недобре, то співробітники компанії вас не сприймають, як фахівця, що допоможе налагодити емоційний стан.

Друга роль — створення середовища. Дуже часто людям не потрібно зараз ставити правильні цілі, тренінги, призи, перфоманси, а варто просто сказати, що я тебе бачу, ти — молодець. І користі буде більше від підтримки, ніж від порад! Є лінії психологічної допомоги для працівників, де працюють фахівці, і керівники не завантажені вислуховуванням, є вентиляційні групи, куди приходять керівники та розповідають про свої труднощі в командах. Ми маємо бути енергійними, але де брати ресурс? Назовні — і ми маємо програми, де коучі та інші фахівці вже надихають та повертають енергію топам. Співробітник може не користуватись жодною з програм компанії та перебувати у продуктивному стані. Є інша крайність — в усьому бере участь, і не тягне.

Є ситуації, коли людина не йде з компанії, бо немає куди, але й роботи не робить?

В такому випадку є крок 1 — ми пропонуємо взяти усі відпустки, які тільки можливі, та перезавантажитись. Але відпочинок не може тривати вічно. Тому крок 2 — пропозиції працівників. Як ти бачиш подальшу співпрацю? І люди прокидаються. Хтось пропонує, що доробить проєкт, а новий, наприклад, брати не буде протягом ще одного місяця, бо є подушка фінансової безпеки, тому ще місяць краще відпочити та повернутись з новими силами. Ринкові закони продовжують діяти, і всі ці розуміють.

Де брати ресурси для допомоги?

Єдине джерело психологічної та емоційної втоми — це боротьба з самим собою. Якщо людина займається справою свого життя, вона втомлюються лише фізично, бо в неї настільки велике задоволення від професії, зустрічей та спілкування в усіх форматах, що саме емоційне виснаження не накопичується. Допомога є з двох ресурсів: з надлишку енергії та від почуття провини. У першому випадку — це суцільне задоволення. У другому — спустошує ще швидше та доводить до ще важчого стану. Але за будь-якого варіанту найлегше – це скласти руки та сказати, що почнете жити після перемоги. А жити треба і під час війни, і робити це так, щоб зустріти перемогу якомога здоровішою людиною.

Тетяна Марінова