Юрій Лопатинський: «Я вірю, що подолати бідність можна завдяки соціальному підприємництву»

В усьому світі вже три роки діє рух HeForShe, до якого приєднуються чоловіки, небайдужі до проблем жінок. В Україні є свої послідовники цього руху, які не словом, а ділом підкріплюють свою прихильність ідеям гендерної рівності. Як, наприклад, Юрій Лопатинський, засновник соціального підприємства «Горіховий дім»: 40% прибутку від своєї соціальної пекарні він віддає на розвиток Кризового центру для жінок. Що мотивує робити внесок в розвиток суспільства, системно і послідовно допомагати жінкам, які опинилися у важкій ситуації, Юрій розповів під час свого виступу на SHE Congress.

Від соціальної допомоги до бізнесу

Те, чим я займаюсь, називається соціальне підприємництво, і це та сфера, у яку я особисто дуже вірю. Історія «Горіхового дому» починається у 2008 році. Ми провели дослідження стосовно стану безпритульності у Львові і виявилось, що у нас приблизно 3000 безпритульних людей, серед яких 30% – жінки. Причини, через які жінки потрапляють на вулицю, дуже різні. І під час спілкування із органами місцевого самоврядування ми прийшли до рішення, що для таких жінок потрібен будинок.

У результаті за грантові гроші (нас підтримали голландські партнери) ми відкрили невеличкий будинок, розрахований на 12 людей. Переважна більшість жінок, яким ми надавали допомогу, були вихованицями інтернатних закладів і більшість з них стикалася із насиллям. Їх історії були дуже важкі. Але після двох тижнів надання їм місця проживання, ми побачили зміни. Кожна з них починала доглядати за собою, і ми розуміли, що те, що ми робимо, — добре.

Ми працювали як неприбуткова організація, з донорами було не так все й легко, оскільки вони радо дають першу інвестицію на старт проекту, але так, щоб підтримувати проект кожного дня протягом років, на жаль чи на щастя, вони не працюють. Ми також не достукалися тоді до місцевої влади Львова, а до державного фінансування нам було дуже далеко, оскільки законодавство говорило про те, що організація має бути загальнодержавного рівня. І щодня ми шукали гроші: ходили просити у львівського бізнесу й багато хто нас підтримував. Але згодом ми почали замислюватися, яка є надалі наша перспектива?

Ми почали гуглити, шукати інформацію, що ж то таке — соціальне підприємництво. І я натрапив на історію Климентини Авдикович, яка жила у Перемишлі у 1900-х роках, і яка потрапила у дуже складну ситуацію – її чоловік помер і вона залишилася без засобів до існування. Але єдине, що вона вміла робити, це виготовляти солодощі. Вона вирішила переїхати до Львова. Та на той час, якщо подивитися на ситуацію очима бізнесу, ринок був переповнений пропозиціями, — у Львові працювало близько 80 цукерень та кондитерських, і 6 – 8 великих фабрик, що виготовляли солодощі. І ось перед нею постають питання, де взяти гроші, як розробити бізнес-план, як стартувати? Вона звернулася до церковного та державного лідера Андрія Шептицького і взяла у нього позику, яка становила $64 тисячі. У сьогоднішньому еквіваленті  — $1 мільйон. Отже вона заснувала фабрику, яка починає дуже швидко розвиватися, оскільки Шептицький інвестує ще й своє приміщення. Фабрика отримує назву «Фортуна Нова». Ця назва напевно вам незнайома, але ви добре знаєте таку компанію, як «Світоч», що була фактично розбудована на основі «Фортуни Нови».

Чому нас надихнула ця історія? Бо вона змусила нас почати думати в іншому ракурсі та шукати шлях в іншому – пробувати бути підприємцем. Ми почали досліджувати, що ще цей Шептицький такого зробив? І ми для себе виокремили 9 постулатів, якими він керувався:

1. Мудрість — творчість — добробут.
2. Відроди віру в себе.
3. Шукай правди, а не прибутку.
4. Не зловживай довірою інших.
5. Якості: справедливість, чесність, ощадність, моральність і працьовитість.
6. Здоровий християнський патріотизм.
7. Сильний середній клас.
8. Праця як благо.
9. Спротив людиноненависницькому режимові.

Ми вирішили започаткувати пекарню. Це було моє хобі, це була дуже близька тематика жінкам, із якими ми працювали. Коли вони потрапляли до нашого закладу, ми вчили їх готувати, бо вершиною їх кулінарного мистецтва були макарони «по-флотськи» або яєчня. На свята у нашому закладі ми робили різну випічку. І почалась внутрішня перебудова від діячів у сфері надання соціальної допомоги до бізнесу. І тепер ми керуємося цією місією:

Помагайте убожшому не лиш з дня на день, але як можете, так поможіть, щоби він міг з біди двигнути ся та станути на своїх власних ногах. Давайте убожшому спосібність до заробку, – научіть єго, покажіть му, як би він сам міг свою долю поправити. Андрій Шептицький.

Ми віримо в те, що ми зможемо подолати бідність, якщо будуть застосовані такі моделі соціального підприємництва.

Що таке соціальне підприємство

Станом на сьогодні ми маємо наступне визначення – це використання ефективних бізнес-моделей для вирішення соціальних проблем. У нас існує два напрямки: перший – соціально послуга. Ми підтримуємо жінок, надаємо їм місце проживання, професійну інтеграцію. Другий — бізнес-складова. Ми маємо модель, яка генерує нам доходи завдяки кейтерингу, пекарні та закладам харчування.

Коли ми починали, стався цікавий випадок: ми націлювалися на кількох потенційних клієнтів, серед яких була Львівська бізнес-школа, але отримати від неї замовлення нам не вдавалося. Одного разу до школи приїхав викладати відомий економіст Адріан Сливоцький. Він забажав собі на сніданок булочки, які могли пекти тільки ми. Булочок потрібно було лише 5 на день, і працівники бізнес-школи розуміли, що ніхто їм не привезе ці булочки, окрім нас, а замовляти поставку 5-ти булочок щодня було незручно, тому вони замовили наше печиво для кава-перерв. Коли ми приїхали доставити замовлення, нас також запросили на курс до Сливоцького. Це було дуже корисно з точки зору ведення бізнесу. Отже відбулася кава-перерва, на якій я показав декану бізнес-школи Софії Опацькій наше печиво, а вона сказала мені, що раніше вони думали, що наша «соціальність» полягає у тому, щоб купувати дешеве печиво, перепаковувати та продавати його, і все. Тобто люди мислять стереотипами. І після того випадку ми перестали називатися соціальною пекарнею і залишили назву соціальне підприємство «Горіховий дім».

Де ми зараз

У 2016 році наш будинок продали. Ми зараз відкриваємо наступний, і Львівська міська рада нас підтримує. Але він не в задовільному стані, отже зараз ми працюємо над тим, щоб зібрати кошти на його ремонт. Ми також запустили програму, яка дуже близька до ідей SHE Congress, кілька успішних жінок нас у цьому підтримують, серед них віце-прем’єр міністр України Іванна Климпуш-Цинцадзе.

Нам дуже важливо повертатися до нашої місії, до першоджерела, і Любомир Гузар став для нас певним ретранслятором тих речей, які нам давав зрозуміти митрополит Шептицький. Ось ця цитата Любомира Гузара надихає наших працівників кожного дня: «Лише працею здобудемо те, про що мріємо». Я думаю, що без цього не буде успіху. І ми радо ділимося своїм досвідом соціального підприємництва із громадськими організаціями, бо я вірю, що ми справді зможемо подолати бідність, коли організації, які працюють як неприбуткові, почнуть мислити підходами бізнесу. Саме тоді вони стануть набагато ефективнішими і зможуть також змінити світ навколо себе.

Записала Іра Керст. Фото: Олена Владико

— Читайте також: Ольга Руднева: «Благотворительность — это иногда такая история, которую ты можешь рассказать через 15 или 20 лет»