З раю фрілансу у трудове пекло: Чи потрібна нам детінізація ринку праці?

Розбирається у проблемі експерт Центру соціальних та трудових досліджень Віталій Дудін

«Чорний найм» і «чорні зарплати», працівники, оформлені ФОПами або на вічних договорах цивільно-правового характеру — все це стало звичайним явищем у нашому суспільстві. Чи може бути інакше? Дійсно, держава збирається рішуче детінізувати економіку, оприлюднивши проект Закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення захисту прав працівників та протидії застосуванню незадекларованої праці». І зустрічає несподіваний опір! Експерт Центру соціальних та трудових досліджень Віталій Дудін розповідає про ситуацію, яка складається навколо нових ініціатив уряду.

Питання боротьби з незадекларованою зайнятістю сформувало суспільний консенсус — і роботодавці, і наймані працівники виступили мало не єдиним фронтом проти нового законопроекту, який розробив уряд з метою детінізації економіки України. ІТ-шники, журналісти та представники інших професій заявили про «небезпеки» запропонованого шляху детінізації, хоча по факту уряд всього-навсього розробив законопроект, аналог якому можна знайти майже у кожній державі з ринковою економікою. То в чому проблема? Давайте розберемося…

Трудові відносини — це як?

Трудове право – це відносно молода галузь, що виникла внаслідок соціальної боротьби. На зорі становлення капіталізму відносини між наймачами і працівниками регулювались цивільним правом. Існували установки, що праця – це такий самий товар, як і будь-який інший, а працівник – рівноцінний капіталісту суб’єкт, котрий може себе захистити. У ході широкої, скажімо так, суспільної дискусії, що виливалась у страйки й голодні бунти, відповідні установки було відкинуто. Договірна свобода працівника була обмежена, але від цього виграло усе суспільство.

Отже, на відміну від цивільного договору, що регулює результат праці («ось дедлайн, ось потрібний результат»), трудовий договір має гуманістичну спрямованість. Він регулює процес праці і захищає працівника від можливих ризиків (травматизму, хвороб, зміни ринкової кон’юнктури, браку роботи і т.д.). Завдяки йому працівник не має втрачати заробіток, якщо вирішить завести дитину чи здобути освіту. Словом, переваги для працівника зрозумілі.

Реакція на закон

Як виявилось, чимало роботодавців та найманих працівників сьогодні воліли б повернутись до тієї моделі відносин, коли робота — це товар. Чому? Думаю, що через нелюбов до держави, бо розроблені Міністерством соціальної політики 7 ознак трудових відносин (періодичне отримання виплат, підпорядкування, використання обладнання тощо) уже називають у соцмережах «сімома гріхами». Роботодавцям вони несуть зло у вигляді штрафів у 15-30 «мінімалок» і обов’язкового укладання трудових договорів.

Але чому невдоволені ті, хто працює за цивільними угодами? Чому вони погрожують масовим виїздом за кордон? Кажуть, для фрілансерів-ФОПів прийняття закону означає зниження заробітків на третину. Чи вагома це підстава для еміграції? Так, бо заробітчани їдуть у країни ЄС, щоб отримати зарплату удвічі-утричі більшу.

Від матеріальних аспектів перейдемо до моральних. Не зрозуміло, як саме небажання платити вищі податки поєднується у наших громадян зі непідробним патріотизмом. Країна, інфраструктура якої була понівечена війною, вимагає ресурсів на відновлення. Вважаєте, що податки на людей праці зависокі? Так, податковий тягар для людей праці можна взагалі ліквідувати, але для цього доведеться багато поборотися. Хоча зверніть увагу: рівень ЄСВ* зменшився, а кількість ФОПів зростає шаленими темпами.

Можливо, працівникам потрібно більше свободи? Відомий ліберальний економіст Тимофій Мілованов каже, що трудове законодавство негнучке і не враховує нових форм роботи. Але для реформи потрібно створити запит! Якщо роботодавці й працівники будуть готові регулювати відносини у межах трудового права, то перейняти досвід країн ЄС цілком можливо. Скажімо, у Болгарії, де діє Трудовий кодекс 1985 року, є безліч специфічних норм про трудовий процес дистанційних працівників. Приміром, уточнюється, яким чином контролюється дотримання норм з охорони праці та як не допустити ізоляції дистанційного працівника від колективу.

Законопроект Мінсоцу став таким собі каталізатором. Реакція на нього дозволила виявити, що європейські правила поки що не для нас. Як би на такий крок уряду відреагували у європейській державі?

  1. З’явились би фрілансери, які чесно визнали б, що ніякі вони не вільні підприємці, а раби нужди. Фріланс – це нестабільний заробіток, що змінюється завантаженістю 24/7. Треба запитати себе: чи дійсно ви фрілансер? Його все частіше (хоча деколи і в іронічній формі) задають собі на Заході.
  2. Одна із впливових компаній виступила б із заявою, що готова оформлювати працівників лише за трудовим договором. Усі надавані бонуси зберігаються, але податків сплачуватимуть більше.

вдохновение

Фрилансери всього світу, єднайтеся!

Хочеться наголосити, що по всьому світу фрілансери вимагають поваги до своїх прав. Вони залюбки були б готові сплачувати трохи більше податків, якби могли отримати трудові гарантії. На Заході самі люди праці, а не представники інспекції праці, вимагають визнання відносин з ними трудовими. Навіть за мінімуму ознак журналіст-позаштатник вимагатиме поширення на нього права на лікарняні, на розумний період відпочинку і т.д. Дещо інша проблема із так званими «шеринговими платформами» типу Uber: тут просто неможливо визначити, хто саме виступає роботодавцем. Формально замовлення надходить не від наймача, а від клієнта. Тому зробити відповідальним власника платформи за охорону праці проблематично.

Як бачимо, на Заході роботодавці уникають претензій працівників, тоді як в Україні обидві сторони відносин готові боротись проти «трудового пекла» від держави! Власне тому соцстандарти у нас найнижчі за європейські. Власне тому наші працівники піддаються стресу, а у Європі проголошують right-to-disconnect (right-to-disconnect — право працівника бути у свій неробочий час поза доступом та не в онлайні, не «у розпорядженні» роботодавця чи клієнтів — прим. ред.).

А за критикою законопроекту ховається невдоволення українців самими собою та своєю неспроможністю «принудити» роботодавців до соціального діалогу. Вони розуміють, що ніколи не змусять роботодавців підвищити рівень оплати, компенсуючи втрати від податків. Тому й лишається стояти на обному боці із рооботодавцями та разом лаяти Міністерство соцполітики.

Якщо влада не здатна пояснити молоді переваги легального працевлаштування, то це дійсно вказує на її відчуженість від народу.

Лишається сподіватись, що прагнення до інтеграції з Європою (а не до відокремлення від неї) у молодого покоління є сильним. Йдеться про запозичення сучасного тренду flexicurity (flexibility + security, гнучкість та безпека — прим. ред.), а не консервацію минулого.

___________

*Єдиний соціальний внесок на загальнообов’язкове державне соціальне страхування (скор. ЄСВ) — консолідований страховий внесок в Україні, збір якого здійснюється в системі загальнообов’язкового державного страхування в обов’язковому порядку та на регулярній основі. (с) index.minfin.com.ua

— Читайте також: Бідні за власним бажанням: Що треба змінити в собі та в державі

Мы в Facebook