Заробляйте самі: Чому держава скоротила виплати на дітей

Останніми днями йде багато розмов про відміну чи суттєве скорочення «дитячих виплат». Що відбувається насправді розповідає редакторка ІА «Соцпортал», активістка ГО «Соціальний рух» Альона Ткаліч.

Конституційний суд України у листопаді цього року постановив, що скорочення виплат на дітей, яке відбулося 2014 року, не суперечить Основному Закону. Як відомо, Конституція забороняє урізати соціальні права. Проте даний принцип судді Конституційного Суду витрактували надзвичайно вузько: як заборону обмежувати чи звужувати саме ті права, які у Конституції прописані. А про право на отримання виплат певного розміру при народженні дітей там не йдеться. До того ж, у рішенні зазначається, що державна система соціального захисту «не повинна стримувати прагнення особи покращити умови життя для себе і своєї сім’ї». А також, що соціальна допомога не може замінити особисту відповідальність людини за власну долю та добробут родини. Втім, варто детальніше розглянути, чи дійсно занадто високі виплати провокують безвідповідальність з боку батьків, чи «прагнення особи покращити умови життя своєї сім’ї» українським матерям заважає щось інше?

Що саме урізали, коли та на скільки?

У липні 2014 року було відмінено прогресивну шкалу виплат, коли на першу дитину перераховували 30 прожиткових мінімумів (на початок 2014 року це становило близько 33 тис. грн), на другу — 60 (66 тис. грн), на третю і кожну наступну — 120 (132 тис. грн).

Тепер при народженні будь-якої дитини виплачують 41 тис. грн. І ця сума не змінювалась більш ніж 4 роки, незважаючи на значну інфляцію. Якщо порівнювати її з колишньою виплатою на третю та наступних дітей у доларовому еквіваленті, то виходить, що вона — мало не в 10 разів менша.

Коли прогресивну шкалу було скасовано, прозвучали позитивні оцінки рішення, оскільки діти стали рівними у правах незалежно від порядку їх народження. Однак, з іншої сторони, під час вагітності та догляду за немовлям жінка втрачає можливість працювати. Тож прогресивні виплати мали компенсувати відсутність зарплати та зменшити ризики бідності як для новонародженого, так і старших дітей. Адже із дорослішанням дітей ситуація з жіночим працевлаштуванням змінюється не завжди. За даними дослідження соціологині Олени Стрельник, чим більше дітей в сім’ї, тим менша вірогідність, що жінка матиме змогу вийти на роботу. Пов’язано це з графіком роботи освітніх закладів, який не завжди вдається поєднати з повноцінним робочим днем та значним навантаженням через домашні справи. Також важливо, що мало не третина ринку праці в Україні перебуває в «тіні». Особливо сфера послуг, де жінки найчастіше й працюють. Тож значна частина матерів залишається і без допомоги по вагітності та пологам (оплачувані відповідно до офіційної зарплати 126 днів), і без збереження робочого місця.

Пошук нового місця роботи після тривалого «декрету» стає складним завданням. За даними дослідників, оптимальною для збереження професійних навичок є відпустка у півроку-рік. Саме таким є найчастіше термін у країнах ЄС. Після цього дітей приймають ясла. В Україні ж віддати в ясла дитину, молодшу за 2 роки, дуже складно. А до року — майже неможливо. На всю Україну в 2017-ому офіційно в яслах взагалі було лише 19 таких малят. Втім, і для старших місця не завжди є. До того ж далеко не всі роботодавці гарантують законне право матері на скорочений робочий день та лікарняні під час хвороби дітей. Послуги нянь доступні для менш ніж 10% родин. Й ініціатива влади щодо «муніципальної» няні, коли буде компенсовано близько 1,5 тис. грн на місяць на оплату її праці, навряд змінить ситуацію. Виплата передбачена у разі офіційного оформлення. Тож вона покриє лише податок за найм, а оскільки ця сфера здебільшого побудована на неформальних домовленостях, сенс втрачається.

Тож прогресивна шкала виплат була адекватним рішенням в ситуації, коли більша кількість дітей означає менші шанси повернутись на роботу. Її можна було вважати платою за недосконалу інфраструктуру і неможливість гарантувати жінкам дотримання їх трудових прав. Результати змін щодо «дитячих» виплат досить однозначний — збільшення ризику бідності для сімей при відсутності ефективних рішень по зменшенню жіночого безробіття.

Чи можна обійтися без соцвиплат?

Для більшості країн ЄС «декретні» виплати прив’язані до зарплати батьків і виплачуються протягом всієї відпустки по догляду, яка триває в середньому близько року. Тобто, різкого зменшення доходу родини після народження дітей не відбувається. Аналогом таких виплат в Україні є згадані 126 днів. Їх оформлюють при виході в «декрет» на 30-му тижні вагітності на роботі, або, для безробітних, в соцзабезі. Але тоді сумма буде, скоріше, символічною. Розраховані виплати приблизно до моменту, коли дитині виповниться 2 місяці. За радянських часів вважалося, що з цього віку дитину можна віддавати до ясел, а жінці — повертатись на роботу. Можливість «посидіти вдома» довше, але вже без виплат і лише з гарантією збереження робочого місця, з’явилась у повоєнні часи. Вона поступово збільшувалася та досягла звичного нам трирічного терміну лише перед зникненням СРСР. Тож наразі ми маємо специфічну саме для пострадянських країн систему, коли «декрет» довгий, але неоплачуваний. І відповідну інфраструктуру — віддавати дітей у садки до певного віку і страшно, і суспільно неприйнятно, і часто просто неможливо.

Тож заклик про самостійне «прагнення особи покращити умови життя своєї сім’ї» прозвучить менш цинічно, коли матір отримає фізичну можливість швидше повернутись на роботу. І втриматись на ній, маючи малу дитину.

А для цього державі треба зробити дуже багато. Це і боротьба з тіньовою зайнятістю, і розвиток належної доглядової інфраструктури, і запозичення законодавчого досвіду ЄС. Наприклад зробити обов’язковим «декрет» для тат, який дозволить зменшити трудову дискримінацію жінок, оскільки у відпустку по догляду зрештою підуть всі. І запропонована Європейською конфедерацією профспілок (ETUC) заборона на звільнення батьків маленької дити перші півроку після виходу на роботу, оскільки саме цей час є найбільш критичним. І закріплена в законі пропорційна, справедлива оплата для тих, хто працює за скороченим графіком чи з дому.

І поки цього не зроблено, виплати на дітей треба піднімати до рівня, спроможного замінити хоча мінімальну зарплату. Коли вже для більшості матерів інші шляхи її отримати закриті на роки.

— Читайте також: Закон про працюючих батьків: Широке поле для зловживань чи корисні реформаторські ідеї?