У попередніх матеріалах про премію «Ранкові зорі» — першу премію від видавництва «Ранок» для відзнаки найкращих освітян України, що відбулася 10 квітня, — ми писали про незламних вчителів, які втратили дім чи рідне місто, але не втратили віри в себе, та про переможців номінацій «Результативний учитель», «Інноваційний вчитель» і «Учитель-наставник».
В останньому матеріалі із серії про «Ранкові зорі» розповідаємо про історії переможців номінації «Вчитель-новатор» і головного лауреата премії — «Зіркового вчителя».
Богдан Завидовський: «Маю сподівання, що мої ідеї та підходи можуть стати прикладом для інших вчителів»
Учителем-новатором, на думку експертів, є Богдан Завидовський, викладач циклу природничих дисциплін в одному з ліцеїв міста Дніпро.
«Коли я писав заявку на участь у премії «Ранкові зорі», то, звісно, очікував отримати визнання своєї роботи, але, крім цього, ще й мати можливість надихнути інших вчителів своїм життєвим і професійним досвідом. Маю сподівання, що мої ідеї та підходи можуть стати прикладом для інших вчителів», — каже пан Богдан.
Перемога в номінації «Учитель-новатор» була для нього приємною несподіванкою. Але, як каже педагог, ця нагорода підтверджує, що його працю і внесок у розвиток української освіти помітили й оцінили та що всі вкладені зусилля були варті того.
Богдан Завидовський родом із Донецька. Його батьки теж були вчителями, тож, як каже він, мабуть, саме це і підштовхнуло його до вибору майбутньої професії. Хоча ще сім років до переходу в освітню сферу пан Богдан працював у біотехнологічній галузі. Досвід, отриманий під час роботи на виробництві, допоміг вчителю виробити власний підхід до викладання хімії, біології та інших природничих предметів у школі.
«Основна ідея мого підходу в тому, що не існує окремо фізики, хімії, біології, а є контекст життя, в якому явища, про які ми говоримо на уроках, існують поруч з нами. І якщо бути уважним, то можна побачити більше й показати це іншим», — розповідає вчитель.
Під час війни Богдану Завидовському також довелося подолати багато викликів. Ще у 2014 році він разом із родиною опинився в окупації та прожив так кілька місяців, перш ніж зміг виїхати до Дніпра. Саме там вже як вчитель він «зустрів» початок повномасштабного вторгнення. Разом зі своїми учнями він брав участь у різних волонтерських проєктах, пройшов через важкий період блекаутів і навчання в підвалі школи.
Попри це, він активно бере участь у різних освітянських форумах, конференціях, проводить власні вебінари, а ще є ментором для вчителів із деокупованих територій. Його учні стали переможцями низки змагань, конкурсів робіт МАН, олімпіад, до того ж частина з його вихованців продовжувала навчатися з ним навіть із тимчасово окупованих територій. Аби зацікавити дітей вивченням природничих наук, пан Богдан використовує на уроках різні методи й прийоми. Він розробив багато презентацій і відеоуроків, пропонує дітям створювати власні проєкти, досліди й навіть дозволяє використовувати штучний інтелект для креативних ідей.
Учитель зауважує: «Для мене участь у премії безумовно стимул для саморозвитку. Коли я розумію, що моя робота є цінною та може надихати інших, з’являється бажання шукати нові методики та ідеї, які зроблять мої уроки ще цікавішими та ефективнішими. Як будь-якому вчителю, мені важливо було отримати підтримку й розуміння того, що я на правильному шляху».
Друге місце в номінації «Учитель-новатор» посіла викладачка хімії з Нікополя — Інна Ободзинська. Як і Богдан Завидовський, в освітній сфері вона працює нещодавно: до цього була економістом, але за підтримки рідних вирішила почати займатися улюбленою справою — викладати іншим.
Зараз, попри постійні обстріли збоку окупованої території Запорізької області, зокрема ЗАЕС, яка знаходиться за кілька кілометрів від Нікополя, пані Інна та її учні працюють над різними проєктами й беруть участь у освітніх конференціях та форумах. Вчителька сподівається, що незабаром війна закінчиться, і після трьох років дистанційного навчання вона нарешті зможе зустрітися зі своїми учнями в класі.
«Останні два роки моя професійна мрія — працювати у школі, реальній школі, реальному кабінеті, зі справжніми учнями, а не з невеличкими квадратиками у ZOOM-конференції. У цьому бажанні мої учні зі мною повністю солідарні», — каже вона.
Наостанок спеціальними відзнаками «Problem solving» і «Молодий учитель» журі вирішили відзначити вчителя фізики й астрономії з Козятина Геннадія Савчука та вчителя фізкультури із селища Мочулище Артура Луцука.
Зірковий вчитель України
«Визначити переможця дійсно було складно. Ви не уявляєте, як ми сперечалися, коли за кілька днів до цієї події зібралися на нашу фінальну зустріч, щоб обговорити, кого обрати переможцем», — розповідав Віктор Круглов, генеральний директор видавництва «Ранок». — «Однак є вчитель, який точно не залишив байдужим жодного з членів журі».
Цим «зірковим вчителем» став Микола Тарасюк, викладач інформатики із Житомира. Себе ж він називає «просто crazy teacher». Разом зі своїми учнями пан Микола створює неймовірні проєкти для інших освітян та бере участь у багатьох конкурсах і змаганнях. Побачивши оголошення про реєстрацію на премію «Ранкові зорі», він вирішив спробувати свої сили, аби поділитися досвідом з іншими колегами. Але навіть не уявляв, що стане її переможцем.
«Зараз я трохи шокований. Напевно, цей день був надзвичайно емоційний, тому що кожну подію і кожний виступ своїх колег пропускав через себе», — поділився емоція головний переможець Микола Тарасюк. — «Ця відзнака — це не просто визнання моєї педагогічної роботи, а визнання тих дітей, які змушують тебе ставати сильнішим, особливо в такий час, змушують тебе рухатися вперед, незважаючи ні на що».
Микола Тарасюк вже двадцять років працює педагогом. За цей час він встиг стати тренером збірної України з комп’ютерних технологій, а також заснувати свій бренд «Mitrich crazy teacher», під яким видає власний мерч. Його він використовує і для незвичного оцінювання найкращих учнів впродовж навчального року: спочатку за хороші бали діти збирають браслети, а тоді можуть обмінювати їх на футболки.
«Отримавши браслет, дитина отримує додатковий бал за свою роботу до семестрової оцінки. Всі почали заробляти оцінки різного рангу, але від цього страждає якість, тож я запустив нову фішку — «Обнули гаманець вчителя». Якщо протягом семестру ви працюєте і заробляєте бали на браслет, то тепер у вас є можливість виграти брендовану футболку під ваш розмір, зі спеціальним принтом, але оцінки не повинні бути нижче 10 балів за всі тематичні. Це розбудило конкуренцію в дітях, і якість навчання підвищилась до 75%. Для дистанційки це дуже гарний показник», — ділиться досвідом вчитель.
На початку війни пан Микола, як і багато інших людей, допомагав військовим і волонтерив. Займатися волонтерською діяльністю вчитель продовжував навіть тоді, коли нарешті відновили навчання.
«У військомат я потрапив на 3 день, бо черга була — не проштовхнутись. Добровольцем мене не взяли, в тероборону також, бо укомплектували загони. На своєму районі самі організували загони та по черзі чергували, щоб знешкоджувати ДРГ. Доводилося багато волонтерити і будувати захисні споруди. Тоді діти були без навчання, а школа стала стратегічним об’єктом. Через деякий час у нас утворився склад, де я працював вантажником, сортувальником гуманітарної допомоги для людей, що залишились в Ворзелі, Бучі, Макарові, Ірпені… Роботи було багато, і нам дозволили, окрім громадських робіт, викладати для дітей у школі», — пригадує він.
Спочатку навчання проводилося в дистанційному форматі. Пан Микола запустив власний простий сайт, на якому він та інші вчителі з його школи розміщували завдання для дітей. Уроки вчитель інформатики проводив із власного кабінету в навчальному закладі, «щоб діти відчували присутність у школі». До неї він ішов пішки майже через все місто. А вночі Микола Тарасюк записував навчальні відео для тих, хто через проблеми зі світлом чи різницю у часі не міг приєднатися на онлайн-уроки.
Згодом, як розповідає вчитель, вирішив долучитися до ще одного волонтерського проєкту: «Окрім школи, хотілось більше допомагати всім дітям, і так я потрапив у проєкт SchoolToGo. Це був волонтерський проєкт, який створили українці разом зі словаками й дали можливість українським дітям, яких розкидало по всьому світу, навчатись за українською програмою та з українськими вчителями. Так, після «літньої школи» ми всі порадились і погодились запустити повноцінну школу, яка працює і сьогодні, яка має дві партнерські школи і меморандум про співпрацю з Міністерством освіти і науки України. Відчуваю себе важливою фігурою в цій шаховій партії, адже зберігаю, розвиваю інтелектуальний потенціал нашої країни».
Це не єдиний проєкт, у якому пан Микола брав участь. Разом зі своїми вихованцями він створив багато розробок для різних конкурсів. Але головне, як каже сам вчитель, — створити такий проєкт, який буде розвиватися далі та приноситиме комусь користь. Наприклад, він розробив проєкт «Розумійка» для дітей з особливими освітніми потребами, який і досі використовують викладачі в п’ятьох областях України. Разом з учнями веде «4Dots» — симулятор для шахістів, який використовує шахова школа з Житомира, а також систему контролю для школярів «Testic». З цими розробками він та його вихованці виступали на різних конференціях і брали участь у міжнародних і національних конкурсах, де посідали призові місця.
«Я як людина, що займалась все життя спортом, прекрасно розумію, що для гарного результату треба багато працювати над собою. Щоб мої учні досягали гарних результатів, я дуже вимогливий, насамперед до себе», — каже Микола Тарасюк.
Хоча після перемоги пройшло менше тижня, пана Миколу вже запросили спікером на EdCamp. Вчитель сподівається, що надалі буде більше пропозицій по співпраці, аби він міг поділитися досвідом з іншими. Зараз Микола Тарасюк працює над реалізацією інших своїх ідей та майбутніх проєктів разом зі своїми вихованцями.
«Ви знаєте, друзі, хорошого вчителя роблять наші учні. З мене вчителя зробили мої учні. Завдячуючи їм, сьогодні я рухаюся вперед і вже двадцятий рік не можу покинути цю професію, тому що знаходжу цікавих дітей, з якими я можу рухатися далі й далі. Сьогодні в нас є багато можливостей, щоб змінювати нашу освіту й генерувати нове покоління українців, за яке нам не буде соромно», — сказав наостанок Микола Тарасюк.
