Зоре світова: Навички та вміння, необхідні вчителям Нової школи

Розповідає педагог Людмила Дяченко

Не секрет, що просування реформи системи освіти багато в чому гальмується самими вчителями, які не хочуть змінювати ні методи навчання, ні своє мислення, ні способи спілкування з дітьми. Проте від радянського спадку ми просто повинні позбутися, і це особливо актуально для вчителів, які навчають нове покоління. Про це розповіла Людмила Дяченко, вчений-компаративіст, старший науковий співробітник Інституту педагогічної освіти і освіти дорослих НАПН України, на презентації аналітичної доповіді «Освіта для турбулентного світу: як жити, навчати і навчатися на вістрі змін».

Компаративістика, або порівняльна педагогіка, порівнює системи освіти за кордоном і в Україні, і на цій базі відбувається виокремлення прогресивних ідей зарубіжного досвіду, щоб їх можна було екстраполювати на поле підготовки фахівців в Україні. Століття тому суспільство розвивалося повільно, але зараз ці зміни відбуваються на величезних швидкостях, суспільство розвивається дуже стрімко. Ми не зможемо позбутися цих змін, і якщо ми будемо сприймати ці зміни як виключно виклики, з якими треба боротися, а не можливості, тоді навряд чи буде просування вперед.

Нова освіта — нові вчителі

На національному рівні у нас відбуваються великі зміни у системі освіти, зокрема концепція Нової школи орієнтована на розвиток компетентностей у дітей, тобто підготовку не до ЗНО, а до життя. Ми зараз інтенсивно включені в цей процес реформ.

Нам необхідне соціальне партнерство, між інститутами освіти, ринку праці. Щоб адміністрації школи, представники виконавчої влади, когорта вчителів, батьки були не бійцями на полі протистояння у доведенні власної точки зору, а партнерами, які допомагають дитині підготуватися до життя.

Реалізація будь-якої ідеї залежить виключно від людини. Відповідно, реформа освітнього середовища залежатиме від особи самого вчителя, який постійно перебуває в контакті з дитиною, батьками, що переймаються її долею. Батькам і вчителеві дуже важливо мати спокій в собі самих, щоб з упевненістю приходити до дітей, комунікувати з ними як з партнерами. Вчителям необхідні інструменти професійного розвитку, оживлення уроку, комунікації з дітьми. Це потрібно, щоб кожен з нас мав ідеї і ґрунт для роздумів – що я роблю для покращення якості освіти, як я готую свою дитинц до життя, до майбутнього?

Потреба розвитку критичного, креативного мислення вчителя є вкрай необхідною. Також важлива рефлексія, щоб учитель, заходячи в клас, питав себе, що він робить і для чого. Щоб реально відбулися зміни у класі, у атмосфері спілкування учителів, батьків з дитиною, дітей між собою, варто переходити з позиції «Я хочу, а ти повинен» на позицію «Я хочу, а ти можеш, і я як дорослий готовий тобі у цьому допомогти».

Зарубіжний досвід

Сфера моїх наукових інтересів зосереджується на Німеччині. І коли я вивчала розвиток системи совіти у ФРН, виявила такий парадокс: все, що у нас було 20 років тому, німці впроваджують зараз, а ми рухаємося за їх траєкторією 1990-х. Німці говорять про те, що треба збільшувати практику майбутніх вчителів, коли вони навчаються в університетах, а також психолого-педагогічну підготовку. Наразі у Німеччині 25% загального часу навчання в університеті відводиться на психолого-педагогічну підготовку. Цікавим є те, що Україна йде зворотнім шляхом, бо зараз в університетах скорочується кількість практик, зникають кафедри педагогічної майстерності, де розглядалися теми менеджменту класу, привернення уваги дитини, дикції, постави, жестів учителя.

Іноді нам закидають те, що порівняльні, компаративні дослідження існують тільки для того, щоб взяти зарубіжні ідеї і повністю калькувати в нас. Це неможливо, варто виділяти прогресивні ідеї і думати, яким чином вони сприятимуть підвищенню ефективності і якості нашої освіти. Тим часом у нас є чудова школа педагогічної майстерності, є унікальний досвід Полтавського педагогічного університету, де існують кафедри педагогічної майстерності, де вчителів готують не як теоретиків, а як практиків, що здатні постійно комунікувати з дитиною, вступати в живу взаємодію.

Також плюсом є те, що ми готуємо вчителя – фахівця зі свого предмету. Але недоліком є те, що треба навчати вчителя, готового викладати практичний, а не теоретичний матеріал, сухі знання.

Що ми можемо взяти з німецького досвіду?

  • Прекрасну ідею ведення портфоліо, причому починати його вести з першого курсу. Це допомагає систематизувати досвід вчителя, відрефлексувати його, адже в портфоліо включаються не тільки матеріали уроків, а й роздуми самого вчителя, аналіз його плюсів і мінусів.
  • Практику професійної придатності – до навчання в університеті майбутні вчителі-абітурієнти проходять практику в школі, щоб визначитися, підходить їм ця професія чи ні.
  • Стажування, подібно до нашої інтернатури у медиків – щоб уникнути стресу входження в професію.

Як підготувати дитину до майбутнього

Передбачити, що станеться через рік чи п’ять, навряд чи ми здатні. Спрогнозувати в контексті тих змін, що відбуваються зараз, — можливо. Але як мама я хочу позбутися гіперопіки, позбавитися свого страху і дати можливість дитині діяти. 

Як вчитель я бачу, як у нас організовуються різні заходи, коли викладач повністю пише сценарій, придумує, що будуть робити діти і навіть роздає заготовлені тексти, що діти будуть казати в кожен момент. Тут треба, напевне, відійти від цієї гіперопіки і дати дітям можливість самостійно писати сценарій, створювати заходи, промо-кампанії цих заходів, якщо це вистава, яку роблять діти.

Як вчений я розумію: якщо ми будемо весь час «товктись» у зоні актуального розвитку і не виходити в зону майбутнього розвитку і не давати дитині умов для переходу туди, навряд чи буде сам розвиток.

— Читайте также: Малала Юсуфзай: «Базовое образование помогает девочке раскрыть потенциал, а среднее — дает ей крылья для полета»

Мы в Facebook