5 історій жінок, які працюють в антикорупції

Детективи затримали високопосадовця на хабарі. Прокурори оголосили підозру. Антикорсуд ухвалив вирок у справі. Ми гортаємо стрічки новини й час від часу в сюжетах впізнаємо впливових осіб, які нібито роками «позичали» кошти з бюджету. Але з таких новин ми мало дізнаємося про людей, які розслідують корупційні злочини, шукають докази й вивчають сотні томів справи. До Міжнародного дня боротьби з корупцією, що відзначається щорічно 9-го грудня, ми разом з Transparency International Ukraine зібрали 5 історій жінок, які працюють в антикорупційних інституціях.

Як це — працювати у стресових умовах і не боятися впливових злочинців? Як вдало поєднувати кар’єру й особисте життя? Де шукати внутрішні ресурси й енергію? І як самовдосконалюватися, професійно зростати й розвивати бренд України у світі антикорупції? Читайте далі.

Без страху перед впливовими фігурантами справ

“Я жодного разу не дивилася свою співбесіду на Youtube”, — сміючись згадує Олена Панченко. Вона вже п’ять років працює в Спеціалізованій антикорупційній прокуратурі. На старті кар’єри була начальницею відділу документального забезпечення, листувалася з міжнародними організаціями та відповідала за розробку законопроєктів. Тепер Олена — антикорупційна прокурорка.

Зараз має на розгляді близько 30 кримінальних проваджень. Одне з останніх — щодо особи, яка поштою надсилала хабарі суддям по 500 доларів.

В антикорупційній прокуратурі немає часу на розгойдування. Зізнається, що потрібно працювати над собою, щоб побороти емоційний страх, коли перед тобою в суді — впливова особа, яку ти бачиш по телебаченню, з охороною та кількома адвокатами. Серед методик — тренувати свою вимову і міміку.

Топкорупціонер — звичайна людина, яка просто ближча до державного бюджету і може без дозволу його «позичати».

Після навчання в Одеській юридичній академії Олена почала працювати за розподілом у прокуратурі району на Полтавщині. “Максимальне бажання було стати начальником відділу обласної прокуратури,”- каже вона. Але вже у 28 років Олена почала керувати відділом в антикорупційній прокуратурі: “Мені не вірилося, що серед 600 кандидатів мені вдалося увірватися в 15 осіб по першому конкурсу”.

На думку Олени, такий ріст можливий завдяки амбітним цілям та вірі в себе: “Кожна людина — творець своєї долі. Я дівчина з простої сільської родини, і лише завдяки розумовим здібностям та непереборному бажанню «бути кращою» поступово реалізовую свої задуми”. Якщо в оточенні розумні люди та успішні фахівці, то це є головною мотивацією для самовдосконалення, ділиться Олена.

Робочий день антикорупційної прокурорки починається з особистих справ. Спочатку відвести дитину в садочок, а потім йти на роботу: “Окрім банальної кави, я починаю з моніторингу медіа та перевірки пошти. Є фаталісти, але я люблю розпланований день”. Проте бувають непередбачувані обставини. Судові засідання можуть затягнутися на цілий день.

“Багато хто не витримує постійного стресу та йде з правоохоронних органів. Для мене це навпаки цікаво, ти живеш і рухаєшся, долаєш перешкоди й отримуєш задоволення,” — каже Олена Панченко. При цьому вдається поєднувати професійне та особисте життя. Олена з чоловіком познайомилися в прокуратурі, тому з цікавістю обговорюють робочі питання та підтримують одне одного: “Якщо в нашої трирічної дитини запитати, де працюють мамо й тато, то скаже, що вони прокурори. Ловлять і саджають бандитів”.

Олена — перша жінка в Антикорупційній прокуратурі, яка була в декретній відпустці. Згадує, що під час співбесіди цікавилися, що вона робитиме, якщо очікуватиме народження дитини. «Мудрість полягає в тому, щоб вміти поєднувати кар’єру та сімейне життя. Коли дитина бачить, що ти маєш гарний вигляд, активна й зацікавлено працюєш, то вона тобою пишається,» — говорить Олена.

На думку антикорупційної прокурорки, твердження про те, що в органах правопорядку можуть працювати лише чоловіки, змінюється.

Я є спеціалістом, і мої професійні знання нічим не гірші за чоловічі. Наша сила та цілеспрямованість, інтуїція, увага до дрібниць та гнучкість — це, можливо, родзинка антикорупційної сфери.

Як НАБУ може нагадувати Google і чому реальні детективи не схожі на персонажів кіно

Олена Кроловецька — з першої хвилі детективів Національного антикорупційного бюро України: “Коли я працювала в прокуратурі району на Кіровоградщині, також розслідувала зловживання службовим становищем. Але це зовсім інший рівень”.

Олена згадує, що коли подавалася на конкурс, мало хто вірив, що вона долучиться до команди НАБУ — навіть мама. Люди звикли сумніватися у прозорому відборі. Зараз Олена керує підрозділом із 60 детективів.

НАБУ розслідує корупційні злочини високопосадовців. Серед них — багатомільйонні хабарі керівникам державних органів, збитки державним підприємствам внаслідок зловживання службовим становищем, заволодіння бюджетними коштами. “Справа ОГХК” була одним із перших кримінальних проваджень, яке детективка Олена розслідувала на старті роботи в Бюро. Наразі справа перебуває на розгляді у Вищому антикорупційному суді.

Впливовість підозрюваних Олену не лякає.

Приймаючи рішення про початок роботи в Бюро, було непросто виходити із зони комфорту. Але інтерес до роботи, до розслідування складних кейсів був значно сильнішим за страх невідомого. Якщо в тебе є надійні колеги, на яких можна покластися, то страх зникає.

Як приклад сильної жінки, яка надихала, Олена називає бабусю. Вона завжди була активною, відкритою до нового, напрочуд сильною і без тіні страху. Не побоялась у віці “за 50” кардинально змінити кар’єру та добитися успіху у сфері юриспруденції — традиційному “чоловічому світі”.

“Те, що мене щодня надихає — це колектив, який спрямований на результат. А ще єдність команди, мінімізація впливу бюрократичних факторів на ухвалення рішень та спрощення внутрішньоорганізаційних процесів. Це складно уявити у правоохоронному органі. Звісно, ми не Google, не можемо ним бути, однак корпоративна культура значить багато в будь-якій організації,” — запевняє Олена.

Детективи НАБУ розслідують по кілька проваджень одночасно. Тому один робочий день детектива не може бути схожим на інший. “У будь-якій справі, будь-то розслідування чи інша діяльність, не варто мислити шаблонно. Я люблю детективні серіали. Але іноді дивитися їх смішно. На жаль, ми не можемо собі дозволити просто з кимось поговорити, без участі адвоката, без складання протоколу, потім одразу зайти до чийогось приміщення, знову ж таки без протоколу та дотримання процедури, щось знайти, одразу затримати злочинця. І все — справа пішла до суду. Так це не працює,” — каже Олена.

Задача детектива — збирати належні й допустимі докази, які оцінюватимуться слідчим, прокурором, судом, для прийняття процесуального рішення. “Більшість детективів постійно працюють понаднормово. Може не бути двох повноцінних вихідних, і це навантаження сприймається як норма. Детективи працюють віддано і професійно, щоб довести справи до суду”.

Зрости від детектива до керівника підрозділу Олені, на її думку, допомогли hard та soft skills. “З одного боку, це постійний розвиток у знанні законодавства та правозастосування. З іншого, це вміння комунікувати, не піддаватися впливу стресових ситуацій, мотивувати підлеглих й ефективно організовувати роботу”.

Свої внутрішні ресурси енергії Олена поповнює завдяки фізичній активності й подорожам, відвідує спортзал і басейн. Під час карантину, наприклад, вперше побувала на Арабатській стрілці. “З друзями можемо просто поїхати до моря на один день. Це дуже переключає й заряджає”.

Судді — арбітри, справи як дисертації

“Кожен суддя є фанатом своєї роботи, він нею живе, все його життя обертається навколо професійної діяльності”. Катерина Сікора — суддя-спікер Вищого антикорупційного суду.

Катерина спілкується з журналістами та громадськістю, пояснює судові рішення та складні аспекти діяльності суду. “Ми постійно комунікуємо, щоб суспільство сприймало суд саме як незалежного арбітра, який здійснює неупереджене правосуддя та керується при цьому виключно законом”.

Але більшість часу йде, звісно, на судові засідання, які призначають щодня. На здійснення правосуддя витрачається по шість-сім годин на день. “Доволі часто в неробочий час доводиться затриматись, щоб підготувати повні тексти судових рішень, а також вивчити судову практику.”.

Антикорсуд здійснює правосуддя, щоб захистити особу, суспільство та державу від корупційних та пов’язаних із ними кримінальних правопорушень. “Не зважаючи на весь арсенал засобів психологічного впливу на суддів, кожна винна особа буде покарана, а жодна невинна – не буде засуджена”.

Антикорсуду вже більше як рік. За цей час Катерина розглядала 10 справ, де є головуючою суддею, і ще 19 — як член суддівської колегії. Такі провадження дуже змістовні, складаються з десятків томів та можуть мати кількох підозрюваних.

У мене є досвід написання кандидатської дисертації з права. І я жартую, що кожен вирок — це маленька дисертація.

У нарадчій кімнаті, в момент прийняття рішення, суддя не надає перевагу ні стороні захисту, ні стороні обвинувачення. “Професіоналізм судді, на мій погляд, полягає у здатності абстрагуватись від усього зайвого, при вході до зали судових засідань відкинути всі інші життєві події та зосередитись на конкретному кримінальному провадженні”.

На думку Катерини Сікори, професійного суддю характеризують високий рівень інтелекту, зокрема емоційного, здатність постійно вдосконалюватись, уважність, дисципліна, організованість, навички тайм-менеджменту та безмежна любов до роботи.

Попри велике навантаження на роботі поєднувати ролі — і в родині, і в професії — все ж вдається. “Це досить крихкий баланс, і зберігання певного статус-кво полягає у постійному жонглюванні справами й задачами. У моєму особистому дозвіллі завжди є місце для чудової книги, спорту, англійської мови, театральної вистави чи цікавої лекції”.

До Антикорсуду Катерина працювала адвокатом в корпоративному секторі. Зараз не сумнівається у виборі професії судді й вважає, що все відбувається у потрібний час. “Усвідомлення того, хто ти є і в чому полягає твоя мета, обов’язково призведе як до внутрішнього комфорту і щастя, так і до зовнішнього успіху».

Мільйон декларантів і стартап на держслужбі

“Інколи неможливо змінити державу, не бувши державою. Держава є системою, яка встановлює правила. Ми можемо тиснути на систему та допомагати їй. Але не можемо змінити руками ззовні, тільки зсередини”. Так Вікторія Козаченко пояснює, чому почала працювати на держслужбі. Наразі вона є керівницею напрямку з просвітницької роботи та навчальних програм у Національному агентстві з питань запобігання корупції.

Одразу після навчання Вікторія почала працювати юристкою у приватній компанії. Під час Революції гідності зацікавилася реформаторським рухом. “Коли я працювала в юридичному бізнесі, мені бракувало сенсів і більшої мети, для чого це відбувається”.

Так Вікторія приєдналася до Відкритого університету реформ — спочатку як учасниця, потім координувала напрямок верховенства права. І після цього вирішила змінити траєкторію кар’єри: з бізнесу перейшла в антикорупційний проєкт Програми розвитку ООН, де відповідала за взаємодію з антикорупційними організаціями. Також була активно залучена до напрямку електронного декларування публічних службовців.

“Тоді тільки запускався Реєстр е-декларацій і почалася кампанія на підтримку електронного декларування. Я наживо бачила цей старт і спротив, який був”. Реєстр запустити вдалося: свої статки задекларували перші 100 тисяч високопосадовців.

Але з часом до роботи колишньої команди НАЗК почали виникати питання. “Я слідкувала за роботою “старого” НАЗК, яке не працювало так, як його дизайнували. Думала, якщо орган перезавантажиться, прийде фахова команда з хорошою репутацією, то я б хотіла долучитися й показати, як потрібно було налагоджувати роботу,” — зізнається Вікторія.

В антикорупційній системі НАЗК відповідає за перевірку декларацій державних службовців і стилю їхнього життя, визначає, чи є можливі факти корупції чи зловживання на посаді, працює з викривачами корупції.

Вікторія каже, що найчастіше питання людей про боротьбу з корупцією: чому ніхто не сидить?

Відповідальність за корупційні правопорушення є, але різна. Вона може бути й кримінальною, і адміністративною. Для ефективної системи запобігання корупції важливо не лише садити людей, а обмежувати їх.

У “новому” НАЗК Вікторія Козаченко з командою створює “стартап на держслужбі” — Офіс розбудови доброчесності. Вікторія керує напрямками просвіти, навчання та взаємодії. “Просвіта — це інформаційно-просвітницькі проєкти для громадян, покликані формувати “нульову” толерантність до корупції. Завдання напрямку навчання — простою та зрозумілою мовою роз’яснити антикорупційне законодавство понад мільйону декларантів, публічним службовцям. Взаємодія — це історія про “один у полі не воїн”. Ми розбудовуємо партнерства з антикорупційними органами, громадськими та міжнародними організаціями”.

Будувати роботу та запускати нові проєкти Вікторії довелося з нуля. На початку року команди не було. Під час локдауну не існувало механізму, як у таких умовах наймати працівників.

“Державна служба точно більш стресова, аніж робота в проєктах міжнародної технічної допомоги. Складніше з навантаженням, більше відповідальності. А робота в антикорупційних органах — це вдвічі більше стресу. Але це крута можливість зростати. Рік у НАЗК дає досвіду більше, ніж люди часом отримують за три роки”.

Вікторія ділиться, що більшість її часу йде на роботу. “Це мене надихає і мотивує, я не страждаю, якщо мені треба працювати більше, ніж 8 годин на день”. Каже, що у вихідні намагається вимикати звук мобільного телефону, відключатися від зовнішнього світу та новин, які стосуються професійної діяльності.

“Я люблю бути на самоті, мене рятує природа і час з сім’єю та друзями. З одного боку, я б хотіла з ними проводити більше часу, а з іншого боку це теж свідомий вибір – бути з ними стільки, скільки є зараз”. До COVID-19 Вікторія любила подорожувати. Зараз читає більше художньої літератури, зокрема фентезі.

Вікторія каже, що їй пощастило з підтримкою вдома. Близькі розуміють цінність роботи й бачать, як вона їй подобається.

Міжнародний антикорупційний клуб

«Держави-учасниці Конференції ООН проти корупції казали нам: “Ви неймовірні, що вийшли з такою ініціативою після 2,5 років функціонування Агентства з розшуку та менеджменту активів,» — каже Людмила Сугак і згадує день, коли 193 країни консенсусом ухвалили українську Резолюцію. “Раніше ми були пасивним гравцем в антикорупційному клубі ООН. Ми підтримували або не підтримували ініціативи інших держав. Але ніколи не казали, що в нас є свій досвід, свої знання, своє бачення”.

“Абсолютно погоджуюся зі словами Генерального секретаря ООН, який сказав, що корупція представлена в усіх країнах, багатих та бідних, від півночі до півдня, і посягає на цінності ООН. На моє переконання як юриста-міжнародника, подолати прояви корупції можна зміцнюючи довіру між державами, вдосконалюючи законодавство, втілюючи кращі практики,” — заявляє Людмила Сугак.

Людмила Сугак очолює міжнародне управління в АРМА вже три роки — від запуску Агентства з розшуку та менеджменту активів. Агентство поєднує дві функції — розшук активів, що можуть бути арештовані в кримінальному провадженні, та управління арештованими активами. Аналогічні установи функціонують у всіх країнах ЄС та майже у всіх державах світу.

“Діяльність АРМА забезпечує дотримання балансу між публічними й приватними інтересами сторін у кримінальному провадженні. Це формує новий механізм державно-приватного партнерства практично на всіх ринках товарів, робіт та послуг, аналогій якому в Україні не існувало”. АРМА має досвід управління та продажу таких арештованих активів, як, наприклад, автомобілі, квартири, торговельні центри, гроші, корпоративні права, діючий бізнес та інше рухоме чи нерухоме майно.

Раніше Людмила Сугак протягом семи років працювала в Міністерстві юстиції у Департаменті міжнародного права. В АРМА відповідає за співпрацю з міжнародними організаціями, аналогічними до АРМА установами в інших країнах та вдосконалення законодавства.

Наразі АРМА приєдналося до всіх глобальних та регіональних організацій і платформ, які займаються розшуком та управлінням активами. Це — результат тривалих листувань й переговорів. “Коли ми ініціюємо процес співробітництва, то я розумію, що швидкої перемоги не буде. Ми маємо продемонструвати партнерам, що в нас є релевантний набір функцій та інструментів, є чим ділитися, і ми теж можемо створювати success story”.

Для Людмили основа будь-якого успіху — це чіткий робочий план. Користується методикою Браяна Трейсі “Eat that Frog”: починає день з найскладніших завдань. На думку Людмили Сугак, сформована візія і розставлення пріоритетів працюють також на випередження стресу.

Щонайменше годину на день Людмила виділяє на самоосвіту. “Міжнародні відносини — це дуже складний, динамічний механізм, який змінюється так само швидко, як і світ. Якщо ти не будеш щодня займатися самоосвітою, то успіху не досягнути”.

Нанизувати знання допомагає неформальний “глобальний чат” Asset Recovery Offices. Так держави діляться новим законодавством, розповідають про досягнення. “Коли я бачу, що в якійсь країні ефективно управляють, наприклад, криптовалютою, а в АРМА ще немає такого досвіду, то починаю підіймати масив, рекомендацій, практик, прошу колег з-за кордону поділитися практика”.

“Робота — це велика частина мого життя. Я нею горю. Але я досить вдало поєдную професію та інші сфери життя”. Людмила займається спортом, слухає музику, багато читає. З настільних non-fiction книжок — Малкольм Шоу, Антоніо Касезе, Джон Мерфі, Френсіс Фукуяма та Ніл Фергюсон. З останніх прочитаних — «Важкі рішення» Гілларі Клінтон. “Люблю читати автобіографічні твори ефективних успішних лідерів. Це підтримує амбіції й формує простір для нових ідей. Хочеться не відставати й навіть бути попереду”.

Для цих жінок немає страху перед ймовірними топкорупціонерами, бо закон і відданість справі — у першу чергу. Відчувати, що твої цінності на одній хвилі з командою фахівців, разом з якою ви творите зміни в країні — це вже крок до наповненого життя, як особистого, так і професійного.

Авторка: Анастасія Красножон, Transparency International Ukraine

 

• Читайте також: Людмила Сотніченко про професію слідчого-криміналіста