Ира Керст
«Я живу у місті Старокостянтинів Хмельницької області. Я фіналіст другого сезону шоу «Україна має талант. Діти», кавалер ордена 90-го батальйону «За вільну Україну. АТО», переможець національного конкурсу «Благодійна Україна» у номінації «Волонтер року». Я хочу розповісти, як я прийшов до волонтерства», — так розпочав свій неймовірно зворушливий виступ співак і волонтер Артем Харченко на конференції для унікальних тінейджерів «Завтра 2037«. І йому тільки 13 років…
Чому я волонтер
29 вересня 2015 року мене запросили прийняти участь у концерті, метою якого було зібрати кошти для бійців АТО. Я й не розумів, куди їду, думав, що просто зігратю на гітарі та поспіваю, але коли я потрапив туди, то побачив зовсім інший світ. І мені запропонували стати волонтером. Чесно кажучи, до того дня я і не знав, що таке волонтерство, але потім дуже проникся ідеєю. Бо коли ти просто виступаєш, то робиш це для душі, а коли ти виступаєш як волонтер, то допомагаєш комусь. І волонтерство затягнуло мене.
Наприкінці 2015 року у мене виявили страшну хворобу – саркому Юінга IV-ї стадії. Я почав лікуватися, я не падав духом. Я почав допомагати ще й онкохворим дітям, приймаючи участь у благодійних акціях та концертах. Звісно, мені дуже було приємно виступати, бо коли ти це робиш, приємно не лише тобі у серці, це також добре позначається і на твоїх аналізах. Коли у тебе гарне самопочуття, то у тебе з’являються сили рухатися вперед. Ти йдеш все далі й далі, і доходиш до того, що твою діяльність визнають та відзначають різними грамотами.
Чому допомагати — вкрай важлива справа
Коли жага допомагати комусь є у твоїй душі, то тобі легше живеться. Ти розумієш, що у сьогоднішньому світі прожити без допомоги – не реально. Коли у тебе трапляється біда і немає поруч нікого, хто б міг тобі допомогти, це страшно. Я із такою ситуацією стикався.
Після того, як мені зробили операцію і я виписався із лікарні, багато воїнів просили, щоб я приїхав до них на Схід. Я приїхав і побачив, що те, що показують по телебаченню, те, що передають ЗМІ – це все неправда. Там все розвалене, там все знищене і цього нам не показують по ТБ. Я побачив там наляканих людей, яким потрібна допомога, увага. І саме ті листи та малюнки, які ви відправляєте воїнам АТО та місцевим жителям, дуже їм потрібні, тому що увага для них – найголовніше. Коли я приїхав на Схід, то побачив, що бійцям там важко, вони сидять, як на голках. Кожної хвилини вони чекають, що їм дадуть завдання і вони муситимуть їхати виконувати його. Але вони розуміють: хто, як не вони? Хто, як не вони, буде захищати цю землю? Тому вони потребують підтримки.
Одного разу я приїхав на Схід разом із волонтерською бригадою до бійців АТО, які розташувалися в лісі. Тоді йшов дощ, і волонтери спитали: «Може, ми перенесемо виступ, бо негода?». А військові кажуть: «Ні, бо концерт для нас – це гарна річ, так ми можемо розслабитися. Ви приїздите рідко, а дощ у нас тут кожен день». Отже їм потрібна ваша допомога. А допомога полягає у тому, що ви просто приділите їм свою увагу.
Чому вчить ризик смерті
Часто люди не розуміють, для чого вони живуть. Або вони займаються тим, що зрештою їм не подобається. Не зупиняйтеся, випробовуйте себе у різних сферах, шукайте себе. І дбайте про своє здоров’я, тому що життя – це найвагоміше, що є у кожної людини. Ви маєте розуміти, що без підтримки складно вирішити проблеми. Не зациклюйтесь на побутовостях, йдіть далі, придумуйте собі якісь творчі завдання. Бо творчість дає мозку відпочити від негараздів, і це принесе вам задоволення.
І ще із свого досвіду знаю, що гарне самопочуття та моральне задоволення приносять друзі, їх моральна підтримка, спілкування. Вони давали мені змогу не думати про лікарню, а гарно проводити час.
У мене небагато мрій, але я хочу розповісти про них. Я мрію, щоб у нашій країні настав мир. Щоб усі люди були здорові та щасливі. Щоб наша Україна була квітуча, незалежна і єдина.
Фото: Олена Владико