Татьяна Гордиенко
Гіперопіка виснажує батьків і дітей. Але чим ще небезпечна надмірна турбота? Розповідає психолог, травмотерапевт, emdr-спеціаліст Катерина Габрієль.
Термін “батьки-гелікоптери” запровадив ще у 1969 році доктор Хаїм Гінот у книзі “Батьки та підлітки”. Саме цей термін дуже влучно описує гіперопікаючий стиль виховання. Постійне нависання та спостереження за дитиною виглядає як “кружляння гелікоптера”, тільки кружляють батьки. Іншими словами, «гелікопетери» — це гіперопікаючі батьки, котрі надмірно тривожаться за своїх дітей, батьки, котрі надмірно зосереджені на своїх дітях. А тому заради власної безпеки та спокою (підкреслюю -власної) вони контролюють кожен подих своїх дітей та беруть на себе відповідальність практично за усе — від дій до емоцій та почуттів власних чад. А це і складно, і виснажує — як батьків, так і дітей.
Портрет «гелікоптера»
Для гармонійного та здорового розвитку дитині необхідні дорослі і ними, зазвичай, є люблячі батьки, котрі мають на меті виростити здорову та успішну дитину. Якщо на початку зростання дитини батьки необхідні поруч 24\7, то з віком потреба в постійному перебуванні поруч з батьками відпадає, тому що дитина розвивається та здобуває власну автономію, незалежність та впевненість у власних силах. А що буде, коли батьки так і будуть продовжувати нависати над дитиною, не залишаючи їй навіть часу, щоб просто побути наодинці? Життя дитини перетворюється на суцільний кошмар та постійне відчуття тривоги.
Хто такі тато\мама-«вертоліт»? Це батьки, які постійно «ширяють» над дитиною, контролюючи рівень небезпеки та очікують найменшого показника небезпеки для того, щоб встигнути вчасно “врятувати” дитину — і “сіль” у тому, що «ширання» продовжується до самого університету, а то й до зрілого життя. Коли дитині 5 років, батьки вертольоти знають де “гуляти краще та безпечніше”. У 8 років вони визначають, яка вчителька краще та на якій секції\з якими дітьми дитина буде займатись; в 17 -в який вуз вступатиме дитина та де і з ким буде жити, а в 25 років вони знайдуть дитині партнера/-ку та плануватимуть весілля.
Чим небезпечне «гелікоптерне» виховання?
Протягом останніх десяти років було проведено ряд досліджень, в яких взяли участь молоді люди у віці 18-30 років, які встановии зв`язок між надмірною тривогою, закритістю, невпевненістю, емоційною нестабільністю, самокртичністю, депресивністю та стилем виховання батьків цих молодих людей. Це й були батьки-«вертольоти». Дослідники назвали це “дезадаптативним перфекціонізмом”, оскільки діти “вертольотів” більше за все бояться помилитись (тому часто відмовляються від нових ідей) та звинувачуюсь себе у тому, що вони не є ідеальними. Такий механізм у самосприйнятті сформувався тому, що у минулому діти батьків-«гелікоптерів», ніколи не знали власного досвіду: батьки чи то словами, чи то діями постійно вказували своїм дітям “як потрібно правильно”, бо те що намагались робити діти самотужки не було достатньо добрим і “правильним”. По суті, ми зстрічаємось (я в своїй практиці бачу такі випадки досить часто) із цим типом вихованн в останні роки чи ненайбільше, тобто є тенденція до зростання. Таким чином, зростає рівень тривоги та неспокою батьків, а спосіб знизити власну тривогу — попереживати за дітей та взяти під контроль всі аспекти їхнього життя. Навіть ті, які лежать поза контролем будь-кого. І це небезпечно, в першу чергу, для дітей, бо окрім проблем у дорослому житті такий стиль виховання несе шкоду для самооцінки дитини, формуючи у неї дезадаптативні форми пристосування до життя у сім`ї. До прикладу, можуть формуватися глибинні переконання “Потрібно робити завжди все найкраще”, або ж “Я недостатньо хороший”, “Потрібно гарно навчатись\бути слухняним, тоді тебе прийматимуть та любитимуть” і т.д.
Чому батьки стають “гелікоптерами”?
Є декілька основних причин з яких батьки вибирають саме такий тип виховання:
1. Власна невпевненність та страх тяжких наслідків. Батьки бояться відмови, неприйняття та “поганих результатів” своїх дітей (або для життя своїх дітей), тому працюють на випередження — вони постійно тримають руку на пульсі для того, щоб запобігти “ось тим страшним наслідкам.
2. Власне почуття тривоги. Точка виходу батьківської тривоги — їхні діти, це закономірний факт. Саме за допомогою дітей дорослі люди регулюють свій рівень тривоги. Турбота — це соціально прийнятний спосіб захищати своїх дітей від небезпеки усього світу. Батьки переконані, що їм вдасться захистити від усього та попередити будь-що. Потрібно «просто» старатись бути найкращими та найтурботливішими батьками.
3. Гіперкомпенсація. Коли у батьків у їхньому дитинсвті був дефіцит любові та піклування, то власні діти — це спосіб задовільнити свої дитячі потреби. Надмірна увага та контроль -це спроби виправити “недолік”, який батьки відчули у власному дитинстві.
4. Конкуренція між іншими батьками та відчуття провини. Коли одні батьки-«гелікоптери» зустрічають інших батьків-«гелікоптерів», починається боротьба за першість, а керує цією боротьбою почуття провини перед дітьми (відчуття, що ми недостатньо робимо для своїх дітей, а Федоренко зробив он скільки багато!).
«Гелікоптер» має добрі наміри, однак ніхто не в силі контролювати іншого. Тим більше, що дитині для успішного та здорового життя необхідно, перш за все, отримати компетенцію та вміння, знання і навички для того, аби самостійно впоратися із невдачами та долати труднощі. Адже саме через переконання “Я вмію, я можу, бо я знаю вже як” і формується самооцінка майбутнього дорослого.
-
Читайте також: Виховання впевненістю: Що таке батьківська асертивність