Виховання впевненістю: Що таке батьківська асертивність

Як бути для дитини надійною опорою

Чому батькам потрібно бути впевненими в собі і чому не варто занадто перейматися питанням «чи я хороша мати/хороший батько», пояснює психолог, травмотерапевт, emdr-спеціаліст Катерина Габрієль.
 

Все частіше я бачу в дверях свого кабінету стурбованих батьків, котрі намагаються з`ясувати чи “все так” з їхньою дитиною, чи “правильно” вони її виховують, чи не “завдали вони (батьки) своїм вихованням шкоди для дитини, не створили психотравм для неї”, чи хороші ми батьки”? І щоразу на консультаціях ми разом намагаємось дізнатись відповідь на питання “А як ви зрозумієте, що ви дійсно хороші батьки?”. І зазавичай чую відповідь: це якщо моя дитина виросте щасливою, але ви скажіть як робити все правильно. Дитя стане щасливим через певну кількість років, а ось тривоги “по самі вінця” ви маєте зараз. Тому, цей матеріал присвячений всім тим батькам, котрі рано чи пізно задумуються над власною “(не)хорошістю” у батьківстві: ви дізнаєтесь як батьківська тривога впливає на успіх та впевненість дитини та коли батьки насправді достатньо хороші.

Батьківська тривога

За моїми спсотереженнями, батьківська тривога — це хвилеподібне явище. Вона з`являється час від часу і пов`язана із різними факторами. Основний фактор — це відсутність “правильного” образу батьківства у свідомості дорослого. Зазвичай батьки зіштовхуються із двома перконаннями щодо виховання:

1. Буду виховувати не так як виховували мене.

2. Мене так виховали і нічого — виріс нормальним.

Тому відбувається “перекос” чи в один, чи в інший бік. В своїй практиці, в більшості випадків, я бачу ідеальних мам і тат, котрі прочитали безліч статей по психології, знають все про базову прив`язанність, знають про норми розвитку дитини і про те, наскільки є важливим емоційне спілкування та час, проведений разом. Вдома у таких батьків — сприятливий психологічний клімат, ніякої агресії та злості, а заняття по графіку… Покоління батьків-хитрунів знає як “правильно” і з усієї сили намагається відповідати цьому образу. Але коли дитина відхиляється від норм, та від усього “правильного”, що написано експертами в інтернеті, батьків охоплює страх та величезна тривога. Ці відчуття мають два варіанту виходу: на дитину, або на себе. У другому випадку дорослий питає себе: «Чи все я роблю правильно для щастя дитини?» або ж: «Що про мене подумають інші, коли дізнаються що моя дитина не така як всі?». Власне, ці питання про одне і те ж — про почуття провини, стаху та сорому… Це досить деструктивні, неприємні, а часом і руйнуючі почуття, тому щоб не відчувати їх, не лишатись з ними наодинці батьки намагаються щось зробити — полікувати дитину, зробити “ще краще, ніж було” і швидше за все саме тоді йдуть до психолога зі своєю тривогою. І лікувати тут потрібно не лише дитину (бо й дитині передается тривожність батьків як наслідок — дитина теж тривожна і неспокійна), а й батьків.

Достатньо хороші батьки

Достатньо хороша мама (або батьки) — термін, який ввів британський педіатр, психотерапевт Дональд Вінннікот ще в середині ХХ ст. На його думку (якої я теж притримуюсь) — це та мама, ті батьки, котрі роблять все можливе для своїх дітей, що є в їхніх силах. Вона розуміє, що може зробити помилку, але зазвичай діє вірно та правильно. Такі батьки знають, що немає супер-дітей та супер-батьків, а є просто діти, яких люблять просто так, за те що вони є (а не за те, що вони великі чи маленькі, красиві чи не дуже, набирають масу чи ні, вміють читати або ж зовсім не знають літер). З такими батьками діти відчувають себе в повній безпеці, а саме безпека, прийняття, любов та приналежність — це базові потреби кожної людини. З такими батьками не потрібно боротись за любов, не потрібно відповідати очікуванням і можна бути не ідеальним. Це ми, дорослі, придумали ідеальність і благополучно “нагородили” нею власних дітей, котрі мусять страждати від того, щоб бути також “ідеальними”.

Батьківська впевненість

А як же бути із батьківською впевненістю (асертивністю)? Батьківське переконання “я роблю все вірно, я хороший батько\мати” дуже легко похитнути. Достатньо лише сказати “як правильно” і як “говорив один експерт” — зневіра в себе з`являється одразу і знову приходять ненависні відчуття до самого себе. І знову по колу… Межа між “хорошими” і “поганими” батьками досить тонка. І навіть у самих “хороших і найкращих батьків” є купа огріхів та причин для того, щоб їхні діти в майбутньому звертатись до психотерапевтів. Всі ми робимо помилки, всі ми маємо “погані та хороші” емоції, котрі можемо відчувати по відношенню до дітей (не любити їх, злитись на них, думати про дітей погане). Але ціль не в тому, щоб відмовитись від цього — зовсім ні. Ціль у тому, щоб вчитись визнавати та проговорювати свої почуття, дозволяти їм бути і намагатись розібратись із причинами. Саме таким прикладом ви зможете навчити своїх дітей впевненості та віри у себе. Достатньо хороші батьки вірять не лише у свої дітей, вони вірять у самих себе, вони знають, що зараз “ось це погане” скінчиться, а далі я зможу по-іншому. Такі батьки знають про свої потреби, вони турботливі до самих себе та свох дітей (та вчать дітей такій же турботливій поведінці). Діти “достатньо хороших батьків” зростають впевненими, сміливими та тими, що вміють піклуватись про себе, вміють вірити у себе навіть у самі важкі моменти життя. Хороші батьки — це внутрішня опора дитини, з якою вона залишається на все життя; це те, з чим ваша дитина йде у жорстокий світ і знає, що це не “я поганий”, а це “зараз погано, але скоре це закінчиться, а я поки поп`ю чаю та заспокоюсь”.
Кожен з нас бував і “хорошим” і “поганим” батьком\мамою, але для своїх дітей ви залишитесь найкращими (“достатньо хорошими”) батьками. Тому, любі батьки,. віри у себе, віри у власних дітей та спокою у ваших життях!

 

Мы в Facebook