Кіно від неї: 12 документальних стрічок, які вам варто побачити

У ці вихідні у Києві розпочнеться міжнародний фестиваль документального кіно про права людини. Цікаво, що на відміну від більшості кінофестивалей, на Docudays лунає багато імен саме режисерок. І здебільшого у своїх фільмах вони підіймають проблеми, з якими жінки стикаються сьогодні у світі, і в Україні зокрема. Ми детально вивчили програму і вибрали ті картини, які, на нашу думку, варті вашої уваги.

Жінка в полоні/A Woman Captured,2017

Країна: Угорщина

Режисерка: Бернадетт Туза-Ріттер

Дата показу: 23 березня, 20.00; 24 березня, 11.15

«Жінка в полоні» – це фільм-відкриття фестивалю. Режисерка Бернадетт Туза-Ріттер розповідає історію 52-річної угорки Маріш, яка служить одній родині вже десятиліття, працюючи по 20 годин на день без оплати. У неї відібрали документи, їй не можна виходити з дому без дозволу, її годують недоїдками і не надають ліжка для сну — справжнє рабство. Маріш мріє про те, щоб повернути собі своє життя, і присутність камери допомагає їй усвідомити, що вона – не одна. Після двох років зйомок вона вирішує розповісти про свій план втечі. Картина була показана на цьогорічному фестивалі Sundance, а минулого року вона зібрала найбільше переглядів на Docs for Sales на міжнародному фестивалі документального кіно в Амстердамі.

Материнська земля/Motherland, 2017

Країна: Філіппіни, США

Режисерка: Рамона С. Діас

Дата показу: 29 березня, 21.15

Новости на главной

Фільм Рамони С. Діас переносить глядача до пологового будинку у Манілі, куди злетілась зграя репортерів після народження 100-мільйонної дитини. Здається, що лікарня, де народжується нове життя, має виглядати радісним місцем. І жінки тут діляться всім, у тому числі своїми ліжками, своїм стражданням і своєю радістю. Проте режисерці вдається показати справжню дійсність та проблеми тутешніх мешканок: бідність, підліткова вагітність, відсутність доступу до освіти, насильство. Стрічка отримала нагороду за монтаж на кінофестивалі Sundance та нагороду Viktor на Міжнародному кінофестивалі документального кіно в Мюнхені.

Явних проявів немає, 2017

Країна: Україна

Режисерка: Аліна Горлова

Дата показу: 25 березня, 21.15; 28 березня, 14.30

На стопкадрі ви можете побачити Оксану Якубову, заступницю командира батальйону по роботі з особовим складом, одну з героінь нашого проекту «Матері на війні». Саме її історію розповідає Аліна Горлова. Документальний фільм показує шлях Оксани від початку реабілітації до повернення на роботу. Що залишається за лаштунками героїчних відео про наших воїнів в Україні? З чим вони змушені стикатися, сам на сам, у мирному житті? Це історія жінки, яка повертається з війни.

Хапай і тікай/Grab and run, 2017

Країна: Іспанія, Німеччина

Режисерка: Розер Корейя

Дата показу: 26 березня, 16.45; 27 березня, 10.00

«Ала-качуу» («хапай і тікай) — це прадавня традиція викрадання нареченої у Киргизстані, яка відродилась у цій країні з отриманням незалежності у 1991 році. Справа у тому, що більше ніж половина киргизок виходять заміж саме після того, як їх викрадають ті, хто стають їхніми чоловіками. Деякі з жінок тікають після тяжких випробувань, але більшість із них піддаються через традиції та побоювання скандалу та осуду. І хоча «ала-качуу» залишається нелегальною за кримінальним кодексом Киргизстану, жінки у цій країні і сьогодні страждають від цієї насильницької практики.

Ніхто не знає, хто я/Nobody Knows Who I Am, 2017

Країна: Бельгія

Режисерка: Сара Мун Гау

Дата показу: 24 березня, 19.00; 25 березня, 12.15

Сара Мун Гау має ступінь із психології і вже майже десять років працює з дорослими, які мають психологічні порушення або розумові вади. Крім того, вона режисерка, і в її фільмографії вже чотори стрічки. Ось що вона розповідає про свою останню роботу «Ніхто не знає, хто я»: «Одного разу я познайомилась із українським правозахисником Андрієм Федосовим і вирішила зняти про нього фільм. Я хотіла бачити його на екрані, а він хотів, щоб його побачили». У якийсь момент Сара зупинила зйомки. Три роки потому вона дізналась, що герой її фільму помер. Під час похорону вона зловила себе на думці, що була не єдиною, хто цікавився: хто ж такий Андрій Федосов? Тож режисерка вирішила продовжити роботу над своєю стрічкою, яка за жанром нагадує як розслідування, так і психологічний трилер.

Вона та війна/Women in war, 2018

Країна: Україна, Франція

Режисерка: Марія Кондакова

Дата показу: 25 березня, 18.00; 26 березня, 13.00

Ще одна стрічка про жінок на війні… У своєму фільмі Марія Кондакова, 28-річна письменниця та режисерка, спостерігає за трьома жінками та за їхнім життям, якого вони, звічно, ніколи для себе не очікували. Проект цього фільму став одним із переможців восьмого конкурсного відбору Держкіно. Для режисерки це другий фільм. Її короткометражний дебют «Листопад» (2014р.) був відібраний для програм понад 50 міжнародних кінофестивалів, у тому числі фестивалю в Локарно та в Клермон-Феррані. Після такого успіху вона й отримала пропозицію виступити режисером фільму «Вона та війна».

Дякую за дощ/Thank You for the Rain, 2017

Країна: Норвегія, Великобританія

Режисерка: Юлія Дагр

Дата показу: 25 березня, 16.45; 26 березня, 10.00

Норвезька режисерка Юлія Дагр любить працювати з історіями, які можуть привернути увагу до соціальних та екологічних проблем і кидати виклик стереотипам. У 2015 вона потрапила у складений Forbes список тридцяти людей у віці до тридцяти років, які «ведуть за собою і визначають світові медіа». Через два Юлія роки зняла свій перший повнометражний фільм «Дякую за дощ», ідея якого в неї виникла ще у 2010-му. У центрі сюжету — кенійський фермер Кісілу, який використовує свою камеру для відеозапису життя своєї родини, свого села, а також впливу зміни клімату. Він знімав повені, засухи і бурі, а разом з тим людські втрати. Після бурі, що руйнує його будинок, Кісілу організовує громадський рух фермерів, що бореться із впливом екстремальних погодних явищ, і доносить свою історію на конференцію ООН про зміну клімату.

Мовчазна війна/Silent War, 2017

Країна: Франція, Швейцарія

Режисерка: Манон Луазо

Дата показу: 28 березня, 18.00

Більше десяти років режисерка Манон Луазо створювала документальні фільми про проблеми з правами людини у Чечні. Потім вона зняла декілька стрічок в Афганістані, а також в Індії та Пакистані. Її ж нова картина присвячена Сирії, а саме трагедії тисяч жінок, які через конфлікт постраждали від зґвалтувань і яких сирійський режим використовує як зброю у війні, коячи злочин проти людства. Жінки, чиї історії показує Манон у своєму фільмі, порушують мовчанку і розповідають про свій досвід. Одним довелось стати секс-рабинями, інші після зґвалтування мусили бачити, як вбивають їх дітей… І в них не лишається жодної підтримки, адже в їх культурі вважається, що жінка, яка стала жертвою зґвалтування, ганьбить усю свою родину.

Моє тіло – політичне/My Body Is Political, 2017

Країна: Бразилія

Режисерка: Еліс Ріфф

Дата показу: 26 березня, 21.15; 27 березня, 15.00

За статистикою, Бразилія — одна з тих країн, де найчастіше вбивають трансгендерів. У своєму фільмі Еліс Ріфф зображує повсякденне життя чотирьох трансгендерних людей, що живуть у бідних районах Сан-Паулу. Наратив розвивається, поєднуючи їхнє інтимне життя з соціальним контекстом, і піднімає питання про бразильську трансгендерну спільноту та її безпеку. На Міжнародному кінофестивалі в Курітібі картина отримала нагороду як найкращий бразильський фільм.

Про деякі речі говорити важко/Some Things Are Hard to Talk About,2016

Країна: Німеччина, Франція, США

Режисерка: Стефані Брокгаус

Дата показу: 28 березня, 15.45

Режисерка Стефані Брокгаус не одноразово отримувала нагороди завдяки своїм кінороботам. Її останній фільм називається «Три жінки і один секрет», проте на фестивалі ми маємо можливість побачити картину, яку вона зняла у 2016 році. «Про деякі речі говорити важко» — це особиста історія режисерки про таємниці абортів в її родині протягом трьох поколінь.

Смерть дитини/Death of a Child, 2017

Країна: Данія, Швеція, США

Режисери: Лассе Баркфорс, Фріда Баркфорс

Дата показу: 27 березня, 16.45; 28 березня, 10.00

Сьогодні разом із своїм чоловіком шведська режисерка Фріда Баркфорс працює над третьою частиною кінотрилогії, що підіймає питання соціальної стигми. На фестивалі ви матимете змогу побачити їх другий фільм «Смерть дитини» — дослідження життя батьків, які спричинили смерть власних дітей. У фільмі буде показано багато різних життєвих ситуацій, коли стається трагедія і в ній хтось винний, а ще є щось таке, що викликає певне соціальне обурення й осуд.

Боббі Джен/Bobbi Jene, 2017

Країна: Данія, Швеція, Ізраїль, США

Режисерка: Ельвіра Лінд

Дата показу: 28 березня, 21.15

Боббі Джен — американська танцівниця, яка десять років була примою відомої ізраїльської танцювальної трупи «Батшева». Після такої тривалої кар`єри вона вирішує, що саме час почати танцювати сольно і для цього повернутись до США. А це означає, що їй доведеться покинути свого вчителя, хореографа та коханого, щоб почати новий, повний непередбачуваностей шлях. У минулому році фільм зібрав нагороди Кінофестивалю «Трайбека» за найкращий повнометражний документальний фільм, найкращі операторську роботу та монтаж, а також став кращою документальною стрічкою Кінофестивалю у Філадельфії.