Дорослі діти та батьки: Як вижити під одним дахом

Невдахи або щасливчики?..

Яке воно — життя з батьками, коли вам вже далеко за 25? Відчуваєте себе невдахою? Якщо так, то прислухайтеся до порад психолога, травмотерапевта, emdr-спеціаліста Катерини Габрієль.

В сучасному світі, де популярною є ідея про те, що необхідно бути самостійним, самодостатнім, незалежним та успішним (і чим раніше — тим краще!), дорослі діти, які проживають разом з батьками, — це та група, яку прийнято недолюблювати та в певній мірі засуджувати. Інфантильні, несамостійні, співзалежні, мамчині синки та доньки — такі ярлики вішає на них суспільство. І скільки б ти не бився і не доводив, що обставини твого життя зараз саме такі і тобі самому в цій ситуації непросто, все одно отримаєш, щонайменше, засудження, а щонайбільше — презирливе ставлення.

Але правда у тому, що мамчиних синів та доньок по всій країні мільйони. Сьогодні величезна кількість людей не в змозі придбати власне житло і тому продовжують жити разом із батьками. То виходить, що ці всі люди — інфантильні?.. Як психолог (і як людина, яка має батьків та дітей) в ситуації, коли дорослі діти живуть разом із батьками, я не можу стверджувати, що ці люди є інфантильними та співзалежними. Ситуації в нашому житті складаються по-різному. Отже, як визначити, чи за деструктивним сценарієм ви живете? Розглянемо основні з них…

Сценарій 1. Деструктивний

Такий сценарій виникає, коли сепарації не відбулось. Йдеться про емоційно співзалежні сім’ї. Це тоді, коли і разом погано, і окремо не можливо. Зазвичай страждають всі члени родини: і батьки, і дорослі діти, і онуки. Чому ж вони, не дивлячись на все це, живуть разом?

Швидше за все, хтось у цій сім’ї (зазвичай доросла дитина) відіграє ключову роль — «пов’язуючу». Наприклад, регулює відносини між батьками, мирить їх, «рятує» від проблем.

Або такий випадок — мама народила дитину «для себе». Як наслідок, таких сина/доньку вона нікуди й ніколи не відпустить, бо переконана, що дитина (хоча й дитині вже не 2 роки, а 42) — це її власність. А дитина, у свою чергу, для такої мами відіграє роль «рятівника», свято вірячи у те, що мама без неї не впорається. І тому не йде із сім’ї, бо почуття провини їстиме її із середини. І дорослій дитині досить складно відпустити саму себе на свободу, складно будувати партнерські стосунки.

Часто батьки в подібних ситуаціях використовують досить сильні емоційні маніпуляції, та несвідомо (а інколи — свідомо) тримають дітей біля себе. Чому? Бо є страх залишитись наодинці без допомоги та постійної уваги.

Що робити?

1. Усвідомити, що ти не можеш врятувати батьків.

2. Усвідомити, що батьки мають власні інтереси і бажання, які часто заповнюють все твоє життя.

3. Усвідомити, що твоїх старань та пояснень, щодо «хорошої сім’ї та стосунків в ній» ніколи не буде недостатньо, отже тебе ніхто не зрозуміє.

4. Скористатись допомогою — друзів, чоловіка/дружини, психотерапевта — та зробити перший крок «на волю».

Сценарій 2. Дочки-матері

«Сім`я в сім`ї», коли поруч із батьками живуть дорослі діти та онуки — досить поширений сценарій. На перший погляд, це зручно: жінці допомагає по догляду за малечею мама або свекруха, жінка відчуває безпеку та опору (мама ж краще знає!), в неї є можливість відпочинку. Чоловік в такому сценарії ніби «витіснений» із життя власної сім’ї, якщо він слухається старших — все умовно добре, а якщо не кориться, то, швидше за все, його власна сім’я руйнується, бо жінка займатиме сторону матері, адже відбувається об’єднання та формування коаліції в сім’ї — «дружимо проти». Чому так відбувається? Найчастіше причиною є «злиття», коли не стираються кордони між мамою новонародженої дитини та її мамою (рідше — свекрухою). Тоді жінці досить складно (майже неможливо) відділитись від власної матері. Бо всередині існує переконання: «я — некомпетентна, я не впораюсь із малям без допомоги мами». Страх та тривога тримають досить сильно і ситуація, де вже необхідно роз’їхатись кожному по своїх «комірках», викликає жах, а самого переїзду уникають до останнього.

Що робити?

1. Тримати кордони власної родини, будувати (укріплювати) свої власні опори та переконання щодо материнства.

2. Проговорювати свої страхи із іншими (чоловік, друзі) та розділяти відповідальність по допомозі із дитиною з партнером.

3. Пам’ятати, що монополія на виховання дитини залишаються у мами/тата, а не у бабусь та дідусів.

Сценарій 3. Ситуативне проживання

Під час відпусток досить часто дорослі доньки та сини їдуть на відпочинок на «малу батьківщину» — до батьків. Як відпочити без конфліктів? Мені здається, що саме в таких ситуаціях дітям необхідно пам`ятати про свою дорослість та з позиції дорослого оцінювати ситуацію (а часто це буває непросто!). Бо коли ми потрапляємо в знайому із дитинства конфліктну ситуацію, то автоматично діємо та реагуємо як тоді, коли були дітьми або підлітками — нас все бісить і ми можемо відчувати вселенську несправедливість батьків по відношенню до себе. В результаті ми сперечаємось, грюкаємо дверима, ображаємось і т.д. Як наслідок, для батьків ми залишаємось все такими ж маленькими.

Що робити?

1. Нагадувати собі про свою дорослість і спробувати подивитись на ситуацію «крізь пальці».

2. Якщо виконати умови першого пункту неможливо, заплануйте відпустку в іншому місці.

Сценарій 4. Моя сім’я — моя фортеця

Мабуть, найздоровіший сценарій, коли в сім’ї панує взаємопідтримка та взаєморозуміння. За таких умов вдається налагоджувати спілкування, зберігати психологічні кордони, адаптивно вирішувати конфліктні ситуації. Але варто пам`ятати, що за таким благополучним фасадом дуже глибоко можуть ховатись страхи сепарації та самостійності.

Що робити?

1. Усвідомити, що кожна ситуація — унікальна, і ніхто не має права засуджувати чи говорити «як потрібно». Бо лише ви оцінюєте свої можливості та емоційну стійкість щодо того, як вам жити.

Фото: кадр із серіалу «Гострі предмети»

— Читайте також: Парентифікація: Коли в родині дитина грає роль дорослого

Мы в Facebook