Емоційний успіх: Цінні інсайти з книжки Девіда Дестено

Чому емоції важливі

Якщо ви думаєте, що для успіху важливі тільки професійні навички, добрі память, концентрація та сила волі, то ви помиляєтесь. Вам також потрібен емоційний інтелект, адже емоції, лежать в основі багатьох рішень і наших, і людей навколо нас. Про силу емоцій книжка Девіда Дестено, яка нещодавно вийшла у видавництві «Фабула», яке надало можливість нашим читачам прочитати уривок з цього бестселера.

Якщо існує думка, з якою може погодитися кожен, хто вивчає самоконтроль, вона полягає в тому, що використовувати силу волі для підтримки мотивації — не надто весела справа. У кращому разі людина почувається напруженою, у найгіршому це схоже на зубний біль. Це не означає, що сила волі не є важливою чи корисною, просто вона працює не відразу, нерідко вам доводиться змушувати себе її використовувати. Але такі механізми, як вдячність, гордість і співчуття, працюють інакше. Оскільки їхнім джерелом є соціальна взаємодія, кожна з цих емоцій по-своєму підштовхує вас до співпраці або обміну досвідом з іншими, зокрема і з майбутнім собою. І саме щедрість і віддача роблять ці стани досить унікальними. На відміну від сили волі, звичок тощо, вони можуть бути використані для розвитку орієнтованості на майбутнє, що в певному сенсі є нескінченною.
Поміркуйте, що робить вас щасливими. Нова машина? Вечеря з давнім другом, якого ви знаєте з дитинства? Насправді вас, напевно, тішить і одне, й друге. Але те, скільки задоволення здатна принести кожна з цих дій і скільки часу воно триватиме, може змінюватися. Протягом двох десятиліть психологи вивчали, що робить людей щасливими, і ці дослідження дозволили сформулювати кілька основних принципів. Так, за гроші можна купити щастя, але тільки певною мірою. Якщо ви не можете дозволити собі пристойне житло, їжу або медичну допомогу, ви, мабуть, частіше почуватиметеся напруженими, ніж навпаки. Отже, залежно від того, де ви живете (адже вартість життя може різнитися), дослідження показують, що зі збільшенням доходів приблизно до 75 000 доларів посилюється й відчуття благополуччя. За цією межею траєкторії розходяться: щойно ваші базові потреби в безпеці задовольняються, щастя починає вимірюватися в іншій валюті, пов’язаній з міжособистісними переживаннями.
Хоча годинник Rolex може викликати усмішку на вашому обличчі, ця усмішка навряд чи триматиметься так само довго, як тоді, коли ви згадуєте радощі від гри в м’яча з вашою дитиною. Просто так побудовано наш мозок. Ніщо не робить людей такими щасливими, як компанія інших. Способи поведінки, добрі для нас у еволюційному сенсі, приємно відчуваються. Так наш мозок змушує нас їх дотримуватися. Секс приємний, тому що немає більшого еволюційного імперативу, ніж відтворення; якщо ви вирішите не розмножуватися, ваші гени не передаватимуться. Те саме з їжею. Чому солодка та занадто масна їжа така смачна? Тому що вона містить високий рівень калорій, що готові перетворитися на життєву енергію. Але настільки ж важливим, як харчування та секс, є виживання нашого виду, співпраця та подібні види соціальної підтримки. Отже, ми не тільки насолоджуємося компанією наших ближніх, але й діями, які це закріплюють.
Як виявляється, ніщо так не сприяє побудові взаємин і пов’язаному з ними щастю, як дарування. Ця проста дія — запропонувати щось цінне комусь іншому — є сутністю співпраці і, як відомо, приносить майбутні дивіденди. За цим критерієм, акт віддавання сам по собі повинен, як і секс або їжа, відчуватися приємним, хоча він вимагає чимось жертвувати. Ми всі чули, що краще давати, ніж отримувати, але до недавнього часу ніхто не знав, чи погодився людський мозок із цією думкою. Щоб з’ясувати це, психологи Майкл Нортон та Елізабет Данн розробили цікавий комплекс експериментів.
Перший експеримент був доволі простим. Дослідники зробили репрезентативну вибірку американців, у якій були представлені різні національності, та провели опитування, наскільки часто вони здійснюють два види витрат: особисті та просоціальні. До особистих витрат належали гроші, витрачені на придбання подарунків для себе, а також на сплату рахунків і підтримання власного стилю життя. Просоціальні витрати складалися з грошей, що були використані для купівлі подарунків іншим або для благодійних пожертв. Респондентів попросили відповісти ще на одне питання: «Як добре ви почуваєтеся взагалі?» Результати були цілком очікуваними. Люди, що витрачали свої гроші на просоціальні цілі, були щасливішими. Ця модель працювала на всіх рівнях доходів, і це свідчить, що люди, які могли віддати більшу частину свого багатства іншим, були щасливішими не тільки тому, що мали більше грошей узагалі. Однак, хоч би який інтерес викликали ці висновки, їх можна пояснити й іншими причинами. Більш просоціально орієнтовані люди могли б бути щасливішими взагалі. Якщо це так, то структура їхніх витрат не може бути причиною їхнього щастя; вона може просто висвітлювати дії, до яких вони більш схильні.
Щоб дати раду цій проблемі, Данн і Нортон пішли іншим шляхом. Кілька ранків поспіль вони підходили до людей у громадських місцях і просили їх повідомити, наскільки вони щасливі. Далі дослідники робили те, чого ніхто з цих людей не очікував. Вони давали їм або 5 або 20 доларів із однією з двох інструкцій: витратити ці гроші сьогодні на себе або на когось іншого. Увечері дослідники зв’язувалися з кожною людиною, якій вони дали гроші, й питали, наскільки щасливою вона почувається. Як і раніше, віддавання виявлялося дією, що приносить більше щастя. Ті, хто витратив отримані гроші на інших, були набагато щасливішими наприкінці дня, ніж ті, хто купував щось для себе, незалежно від їхнього початкового рівня щастя. Цікаво, що те, скільки грошей вони витратили на інших, не мало значення: ті, хто витратив 5 доларів, були не менш щасливими, ніж ті, хто витратив 20 доларів. Сам акт віддавання й був тим, що приносило задоволення.
Хоча цей висновок може здаватись однозначним, проблема все ж таки залишається. Можливо, люди говорили те, що, на їхню думку, експериментатори хотіли від них почути. Щоб пересвідчитися, що дарувачі дійсно казали правду про свої почуття, а не розповідали більш соціально прийнятні, за їхнім уявленням, речі, було проведено інші експерименти з розрахунком на глибше дослідження мозку людини. Використовуючи апарат МРТ, економіст Вільям Гарбо і його колеги виміряли реакцію мозку людей під час двох видів віддавання: вимушеного і добровільного. На початку сесії Гарбо дав своїм учасникам 100 доларів та ознайомив їх із діяльністю доброчинної організації, що була орієнтована на допомогу голодним. Він також пояснив, що, лежачи в сканері, вони побачать запропоновані суми переказів частини своїх 100 доларів на рахунок цієї благодійної організації. У більшості випадків вони могли б вирішити, чи хочуть провести транзакцію — прийняти добровільне рішення. В інших випадках це відбувалось автоматично, на кшталт обов’язкового податку. Під час кожної транзакції команда Гарбо зосереджувала увагу на центрах винагороди в мозку, де збільшення активності відображає збільшення задоволення. Те, що вони з’ясували, досить упевнено підтримувало висновки Нортона і Данн. Хоча центри винагороди виявили більшу активність під час добровільної, ніж під час обов’язкової пожертви, вони зареєстрували отримання задоволення в обох випадках. Віддавання будь-якого типу робило людей щасливішими.

Ціна книжки: 200 грн.

Де придбати: fabulabook.com

 

Мы в Facebook