Книга «Інстамозок. Як екранна залежність призводить до стресів і депресії»

Як не з’їхати з глузду від свого смартфона.

«Не для світу цього», — можна сказати про мозок людини. Так, наш складний і багатогранний мозок формувався не для сучасної цифрової епохи зі смартфонами та планшетами. Не для середовища, де вдосталь їжі й мізерні шанси стати обідом хижака. І навіть не для світу, де відчайдушно прагнуть щастя. Мозок розвивався в умовах, де на першому місці було виживання (який сенс робити людину щасливішою, якщо завтра її з’їсть гепард?). Він винагороджував людину дофаміном за калорійну й солодку їжу, що
насичує і рятує від голоду. Але часи змінилися, а мозок лишився таким самим. 

Як мозку зі старими звичками пристосуватися до сучасних умов? Як протистояти спокусам — фастфуду, безлімітному інтернету й бажанню по 5–7 годин просиджувати в соцмережах? Як уникати стресу й тривожності, якщо на них запрограмований? Про це читайте у книжці «Інстамозок» — до вашоъ уваги уривок, наданий видавництвом «Наш Формат».

Потяг до можливого спонукає нас тягнутися до телефона

Уявіть, що одна з наших праматерів стоїть біля дерева, на якому іноді бувають фрукти. Їй треба видертися нагору, бо фруктів із землі не видно. Важливо, щоб вона шукала і далі й полізла на інші дерева, якщо фруктів не знайдеться саме на цьому. Людина, яка не відступала після невдач, рано чи пізно нагороджувалася калорійними фруктами — і її шанси на виживання зростали.

Багато природних процесів є непередбачуваними — як дерева, на яких лише іноді трапляються фрукти. Ми не знаємо заздалегідь, чи отримаємо винагороду за певну дію. Те, що рівень дофаміну різко зростає, якщо ми не впевнені в результаті, виконує ту саму функцію, як і потяг до нового. Він змушує нас шукати і далі, навіть коли ми не впевнені, що отримаємо винагороду. Імовірно, цей потяг допомагав нашим предкам знаходити й використовувати обмежені ресурси у світі, де їжа була дефіцитом.

Сьогодні наша любов до непевності може створити проблеми — наприклад, саме вона штовхає нас до гральних автоматів і столиків у казино. Усім відомо, що в азартних іграх зрештою завжди програють, але ми все одно не відмовляємося від такого дозвілля. Звісно, зазвичай ми граємо, бо це просто весело, але декому, без сумнівів, важко відмовитися, і такі люди стають залежними. З огляду на те, наскільки система винагород любить непевні результати, не дивно, що азартні ігри можуть бути неймовірно привабливими. «Ще одна партія, цього разу я точно виграю».

Цей механізм експлуатують не лише власники гральних автоматів і казино. Завдяки йому ми також відчуваємо потяг подивитися в телефон, щойно почуємо гудіння повідомлення чи листа (можливо, там щось важливе). Дофамін виділяється активніше, коли ми сприймаємо звук, а не коли ми вже читаємо повідомлення. Цей потяг також спонукає нас перевірити телефон, щоб «просто подивитися», чи не з’явилося там щось цікаве. Ми це робимо часто. Кожні десять хвилин. Увесь час, коли не спимо.

Про автора

Андерс Гансен — шведський психіатр, доктор медицини. Здобув медичний ступінь у Каролінському інституті й диплом МВА у Стокгольмській школі економіки. Написав понад 2000 статей і 6 книжок про здоров’я та мозок.

 

Ціна: 220 грн., у передпродажу — 154 грн.

Де придбати: nashformat.ua