Ложечку за маму, ложечку за тата: Про насильне харчування дітей

Стоп! Ваша дитина вже сита!

Звідки беруться у дітей розлади харчової поведінки? Це може бути результат батьківської поведінки. Пояснює, як не требя годувати дітей психолог, травмотерапевт, emdr-спеціаліст Катерина Габрієль.

 

 

Тема харчової поведінки та психічних порушень — актуальна та не проста в корекції наслідків. Проте ми не будемо аналізувати причини та способи допомоги хворим і їх родинам, але ми розглянемо що таке “насильницьке” харчування та які наслідки воно може мати.

Корені проблеми

Біологічна потреба кожного з нас — це їжа, але це не те, що ви можете контролювати, навіть коли ви батьки. Давайте зараз пригадаємо, які “мотивуючі” послання вам говорили батьки щодо їжі? “З`їж шматочок, бо буде бігати за тобою!”, “Хороші діти — завжди лишають чисті тарілки!”, “Допоки не доїси кашу – з-за столу не встанеш!”, “А підеш зі мною до лікаря (в магазин, до бабусі тощо) — дам цукерку, морозиво і т.д.” — ці всі послання мають одну спільну ідею — споживанн їжі в моменти, коли ти того не хочеш, тобто їсти, коли ти не голодний і не зупинятись, коли ти вже ситий. Примушуючи дитину до їсти “до чистої тарілки”, через “не хочу” — дорослі порушують, в першу чергу, психологічні та фізичні кордони дитини, її природній контакт з тілом. Тому як наслідок дитина перестає відчувати голод або ситість. В дорослому віці такі порушення приймають форму нечутливості до власних харчових потреб: людина не відчуває, коли по справжньому голодна та не може орієнтуватись\опиратись на свої внутрішні відчуття (бо вони є порушеними).

Страхи дорослих

Спираючись на власний досвід та історію зі своїм “персональними насиллям їжею”, я знаю, що за цим приховані страхи, тривоги, особисті проекції батьків та бабусь\дідусів (голодне дитинство, спосіб проявити любов через їжу, відчуття контролю та влади за допомогою їжі). Ви, як дорослі, маєте вибір — продовжувати “заспокоюватись” через їжу і перекормлювання дітей, або перестати травмувати їх. Уявіть собі, що вас, дорослих тьоть і дядь, постійно контролював би хтось із близьких та значимих людей, маючи при цьому “свою важливу думку” щодо ваших харчових звичок та вподобань. Напевно хотілось би тікати від такої “любові та піклування”. Діти відчувають те саме! Але вся сіль в тому, що вони відмовити вам не можуть, вони слабші від вас, дорослих. Чим більше ви вмовляєте, погрожуєте, домовляєтесь — тим більший супротив відчуває дитина! Звісно, накормити дитину — це спосіб турботи та догляду за дитиною, ми непокоїмося про наших дітей. Але це не означає, що ваша місія — врятувати їх від голодної загибелі, бо вона їм, насправді, не загрожує (я зараз не маю на увазі реальних харчових порушень, наприклад, як нервова анорексія). Задача батьків — забезпечити різноманітну, здорову, свіжу їжу, і все! Задача дитини — слухати себе, своє тіло та розуміти відчуття голоду. Цей механізм закладений безсвідомо і не потрібно його порушувати.

Трохи історії та експериментів

В 1928 році (питання як накормити дитину, певно, виникло досить давно) доктор Клара Девіс поставила собі за мету з`ясувати, що ж будуть їсти діти, якщо вони будуть керуватись виключно своїм бажанням і якщо їм буде запропоновано широкий вибір страв. Ці діти були вихованцями спеціалізованого дитячого садочка дієтологічного спрямування. Їжа пропонувалась дітям, проте ніколи не нав`язувалась і при цьому знаходилась в доступних місцях. Няні, котрі доглядали за дітьми, які ще не вміли ходити, не пропонували їжу надто активно, лише виключно тоді, коли дитина самостійно виявляла інтерес до їжі та тягнулась до неї. Якщо ж ложка з їжею відштовхувалася дитиною, тобто малюк не виявляв подальшого інтересу — страву забирали від нього. Ті діти, які ж вміли ходити самостійно — могли самі та безперешкодно брати ту їжу, до якої виявляли інтерес. Одна з найважливіших умов — продукти не змішувались, це були моно продукти — без солі та цукру. Чому не можна було допускати змішування продуктів? Тому що дитина обирала той продукт заради його харчової цінності (тобто те, чим могла насититись).Серед запропонованих продуктів були представлені овочі та фрукти, два-три види м’яса і субпродуктів (нирки, печінка), цільнозернові пластівці і крупи, молоко і кисломолочні продукти. Експериментом було з`ясовано (по нинішній час — це підтверджений та вагомий факт), що діти споживають абсолютно різну кількість калорій з дня у день, тижня чи місяця. Тобто, один день дітям властиво “слоника з`їсти”, а в інший — “ні крихти в роті”. В один із днів калорійність спожитої їжі могла досягти норми за рахунок вживання невеликої кількості продуктів з високою калорійністю, наприклад, м’яса або круп, в іншій — за рахунок овочів і фруктів, що з`їдалися у великому обсязі. Уявіть собі, що всі норми харчування були порушені маленькими досліджуваними: звисока дивились малі карапузи на розроблені норми Інституту Педіатрії та рекомендовані дієти і рекомендації харчування. Малюки їли те що хотіли — тушковану печінку запивали молоком, закушуючи парою крутих яєць. І це було пізньою вечерею. Діти із задоволенням брали шматок банана на картоплю і з апетитом вминали це “жахіття дієтолога”.
Протягом певного часу було з`ясовано, що, в порівнянні зі статистикою інших дитячих установ, саме ці досліджувані діти — мало хворіли, а якщо і мали проблеми, то це були типові для цього віку захворювання. Про закрепи ніхто не чув у цьому дитячому садку. Так само як і не було виявлено випадків блювоти, або діареї. Під час експерименту вірусні інфекції по типу ГРВІ, якими хворіли діти, проходили з невисокою температурою і тривали не більше 3 діб. Також цікавим спостереженням стало і те, що під час реабілітації після інфекцій\хвороб діти вживали незвично багато свіжого м’яса, молока і фруктів — і це не заважало відновлюванню сил після хвороби.
Найдивовижніше було те, що діти набирали вагу до тієї норми, що необхідна за віком, але не більше того. Ясна річ, що діти, які брали участь в експерименті, були не “маленькими пампушками”, а більш худими, проте ані виснаження, ані ожиріння — не було.
Це дослідження показує нам, дорослим, що у дітей є свій вбудований внутрішній радар. І малюки, які не знають порад лікаря Комаровського та не захоплюються статтями про ПП (правильне харчування) якимось дивним чином розуміють коли і скільки необхідно їсти. Навіть малюки, які харчуються виключно грудним молоком знають коли “все, досить” (підтверджено особисто мною та моїм 5-місячним малям):  вони не будуть їсти груди, якщо цього не хочуть (а замість цього мають іншу розвагу — просто собі кричати).
Дорогі батьки! Перестаньте контролювати почуття голоду та ситості у власних дітей. Діти самі знають коли потрібно їсти. Дайте можливість дітям відчувати власне тіло та власний голод — це не ваша доросла задача знати “за дитину”, коли вона хоче їсти. Є чудовий анекдот на цю тему: “-Петрику! Петрику! — гукає із балкона мама. — Що, мам? — відповідає Петрик, — Мені холодно, чи я вже голодний?”. Ось, власне, не будьте як мама Петрика.

Практичні поради

Що можна зробити батькам, щоб допомогти розвивати у дитини здорову харчову поведінку та здорове споживання їжі?
— поважайте бажання вашої дитини — її почуття голоду та ситості. “Ложечку за маму” — їжте, краще, самі, бо коли дитина (вербально або не вербально) сигналізує вам, що вона сита, то так воно і є.

— з самих ранніх років вчіть дитину самостійно їсти.

— не коментуйте та не оцінюйте скільки, як довго\швидко та коли їсть ваша дитина. Їжа — це інтимний процес,тому поспішати тут не потрібно, а тим паче підганяти дитину. І я знаю, як грубо порушується дане правило, бо починаючи із дитячого садочка, де вихователі та няні примушують та соромлять (!) дитину за повільність її харчування.

— розберіться зі своєю тривогою — самостійно або ж з психотерапевтом. У тривожних батьків — тривожні діти, тому що точка виходу батьківської тривоги — їхні діти. Тому, якщо вам вдесяте здається, що ваше дитя голодне (а воно кричить вам «Ні!»), то швидше за все вам лише здається. Запитайте себе: а що для мене означає, коли я нагодую дитину? Коли я зрозумію (по яким ознакам), що моя дитина вже наситилась? І якщо це все відбувається так як я хочу, то що я відчуваю? (швидше за все з`явиться відчуття спокою, та полегшення). Запам`ятайте: якщо дитина активна, весела, у неї нормальна температура — значить все добре і не потрібно бігати “з ложкою” за нею!

— І ще одне: якщо татові чи мамі в черговий раз захочеться “догодувати” дитину подумайте про те, що саме заставляє, примушує вас так вчиняти?

Насилля їжею — це теж своєрідний спосіб проявлення любові та піклування. Але це дуже руйнуючий та деструктивний спосіб. Тому, вдихаємо та видихаємо, відкладаємо в сторону ложку каші\супа і кажемо собі “Стоп. Моя дитина вже сита!”

 

Мы в Facebook