Робота над одним із бестселерів американської літератури тривала 10 років. Маргарет Мітчелл написала лише один роман, але ця книга зробила її ім’я безсмертним. Головну героїню «Віднесених вітром» часто ототожнювали та порівнювали з авторкою, хоча це їй дуже не подобалося. Водночас життя журналістки, письменниці та красивої жінки було наповнене драматичними подіями та непростими любовними історіями.
Дівчинка з Атланти
Маргарет Мітчелл, або просто Пеггі, як її називали друзі, народилася 8 листопада 1900 року в Атланті. Вона і стала місцем її знаменитого роману. Дівчинка народилася у благополучній та заможній родині. Її батько служив адвокатом та очолював місцеве історичне товариство. А мама, Марія Ізабелла, займалася домашнім господарством і благодійністю, підтримувала боротьбу жінок за виборчі права. У дитинстві Маргарет часто слухала розповіді про події минулого.
Маргарет Мітчелл була красунею, але ніколи не надавала цьому значення
Вразлива дівчинка з юних років жадібно вбирала військові історії, які чула від батьків. Обидва її діди брали участь у громадянській війні, і майбутня письменниця могла годинами слухати про їхні подвиги. Ніщо не віщувало її подальше захоплення літературою. Вона не надто любила читати, тож батьки всіляко заохочували доньку, видаючи гроші за кожну прочитану книгу. Завдяки цьому дівчинка прочитала Дарвіна, Ніцше та Канта. Проте, за її визнанням, не змогла здолати Теккерея та Толстого. Але за кілька років вже сама почала писати шкільні оповідання.
Читайте також: Перші: Кетрін Хепберн, яка випередила епоху й 60 років царювала на вершині Голівуду
Чарівна й незалежна
«Скарлет О’Хара не була гарною». Так за кілька років вона почне свій роман.
На відміну від головної героїні, Маргарет була красунею, але ніколи не надавала цьому особливого значення. Темне волосся, чіткі риси обличчя, зелені очі і струнка постать не давали їй шансу залишитися непоміченою. Красуня ніколи не мала браку у шанувальниках.
1918 року дівчину вперше наздогнали нещастя. Від іспанського грипу померла мама, а незадовго до того в Європі загинув її наречений, офіцер Генрі Кліффорд. Надії на щасливе та спокійне сімейне життя розбилися. Відтоді багато років у день загибелі коханого Маргарет надсилала його матері букет квітів.
Але час лікує. Вона повернулася до Атланти і взяла до рук управління господарством. Паралельно стала репортером газети «Атланта Джорнал», незважаючи на те що тоді це була суто чоловіча професія.
Редактор видання з подивом зустрів амбітну дівчину: «Як леді з доброї родини може дозволити собі писати про мешканців міського дна та розмовляти з різними обірванцями?».
Але Мітчелл не бачила у цьому нічого особливого. Вона ніколи не могла зрозуміти, чим жінки гірші за чоловіків. До того ж їй легко давалися інтерв’ю зі знаменитостями та репортажі на будь-яку тему, від моди до політики.
Повернення Маргарет до Атланти викликало справжній фурор серед містян, особливо чоловіків. Освічена елегантна красуня одразу отримала від шанувальників десятки пропозицій руки та серця, вона роздумувала недовго. Але її вибір виявився помилковим, про що вона з жалем розмірковувала незабаром після весілля.
Міс Мітчелл не встояла перед Берр’єном Апшоу, сильним та брутальним торговцем нелегальним алкоголем. Та за кілька місяців рішуча журналістка знову здивувала знайомих. Вона заявила про розлучення, після того як буйна вдача чоловіка знайшла вихід у ревнощах, скандалах та рукоприкладстві. На початку XX століття ініційований жінкою шлюборозлучний процес вважався чимось нечуваним. Апшоу був вражений, обурений і погрожував розправою колишній норовливій дружині. Маргарет довго спала з пістолетом біля ліжка, поки Берр’єна не знайшли мертвим десь далеко від Атланти.
Читайте також: Перші: Лі Міллер, дівчина з обкладинки Vogue, яка документувала війну
Ідеальний чоловік
Вона недовго залишалася сама, поруч із нею опинився її давній шанувальник. Страховий агент Джон Марш кілька років тому закохався у Мітчелл із першого погляду. Вихований, іронічний і стриманий хлопець після університету навіть перебрався до іншого міста, щоб бути ближче до прекрасної Маргарет. Але вона зволікала і мовчала, а потім вийшла заміж за іншого. На її весіллі Джон був свідком, а потім просто опинився поряд у потрібний момент.
У 1925 році вони одружилися, щоб більше ніколи не розлучатися. Поруч із ним Маргарет зрозуміла, що справжнє кохання — це далеко не завжди емоції через край і шалена пристрасть. Її справжні почуття виявилися тихими, світлими та щасливими, а Джон став її головною опорою, другом та радником. Багато хто вважає, що без нього «Віднесені вітром», можливо, так і залишилися б тільки в думках його талановитої дружини.
Знаючи про пристрасть Маргарет до книг, він якось поставив перед нею друкарську машинку зі словами: «Скоро ти прочитаєш усі книги у світі, нічого не залишиться — пиши нову».
Читайте також: Михайло Врубель: демони й фатальне кохання художника
«Проста історія»
Маргарет писала роман довгі сім років. Окремі епізоди та замальовки поступово поєднувалися у загальну картину. Проте натхнення авторки часто змінювалося самокритикою та скепсисом. Вона могла тижнями не торкатися рукописів, а потім без сну цілими днями не відривалася від машинки. Джон у всьому підтримував дружину і намагався надати їй впевненості у майбутньому успіху. Шукав інформацію, перечитував десятки книг та статей, підказував та редагував, допомагаючи збирати сотні сторінок у величезний манускрипт.
Ще два роки грандіозна праця пролежала у столі. Маргарет не наважувалася показати комусь рукопис, поки про нього не дізнався літературний агент видавництва «Макміллан». Йому вдалося вмовити Мітчелл на видання книги, і наступний рік вона присвятила роботі над текстом та перевірці історичних деталей.
Початкову назву «Завтра буде новий день» за рекомендацією видавництва вона змінила на «Віднесені вітром». Але категорично відмовилася змінювати фінал роману, залишивши його відкритим. І мала рацію — читачі обговорюють його й досі.
Успіх книги, що вийшла у червні 1936 року, був приголомшливим. Першого місяця розлетілося понад 170 тисяч екземплярів, а до кінця грудня тиражі перевалили за мільйон.
Маргарет Мітчелл здобула Національну книжкову премію і стала лауреатом престижної Пулітцерівської премії. А письменниця продовжувала вважати свій твір цілком звичайним і не розуміла, як можна захоплюватися Скарлет: «Це, по суті, проста історія про абсолютно простих людей».
Читайте також: Марлон Брандо: хрещений батько американського акторства
«Дайте мені тиші»
Раптова слава, що обрушилася на Маргарет, не приносила їй ні радості, ні задоволення. Її дратувала вимушена публічність, сотні інтерв’ю, прийоми та божевільні візитери, які тримали в облозі будинок. І права на екранізацію книги вона продала за однієї умови: її не турбуватимуть ні з яких питань. Її не цікавили ні актори, ні зйомки, ні просування картини. Маргерет цілком вистачало чуток про плагіат, які множилися з неймовірною швидкістю. Можливо, саме вони стали причиною окремого пункту у заповіті — після смерті знищити всі її архіви, наче на зло численним пліткарям.
Незабаром на екрани вийшов однойменний фільм. Він тріумфально йшов не один десяток років із номінаціями, преміями, зборами та рекордами.
10 премій «Оскар», рекордна кількість номінацій та премій, найкасовіша стрічка та один із найбільших фільмів усіх часів. Але це була зовсім інша історія, яка Мітчелл зовсім не цікавила.
У роки Другої світової війни письменниця стала волонтером Червоного Хреста та активно допомагала американській армії. А у вільний час писала листи солдатам, щоб якось підтримати їх у важкі дні.
Життя авторки однієї книги обірвалося раптово. Вони з чоловіком йшли до кінотеатру, коли її збив автомобіль із п’яним водієм за кермом. Врятувати її не змогли. Маргарет Мітчелл було лише 48 років.
Оксана Хромова
Читайте також: Перші: як Жасмін Періс, єдина з жінок, подолала загадковий і найвиснажливіший ультрамарафон світу
Долучайтесь до наших соцмереж, аби бути в курсі усіх важливих новин та подій:Facebook, Telegram, Instagram
