Михайло Врубель став живописцем усупереч волі батька, який бачив сина юристом. Він не міг зробити інакше: пристрасть до малювання не відпускала його з дитячих років. Талановитий графік та скульптор, майстер монументальних розписів, він часто експериментував. Багато ескізів, нарисів та полотен не збереглися до наших днів. Проте й тих, що залишилися достатньо, щоб переконатися у силі його творчого генія. Доля Врубеля була трагічною. І свою фатальну роль у ній зіграло кохання.
Той, що відбиває душу
Він почав малювати у п’ятирічному віці. Але протягом довгого часу регулярних занять у хлопчика не було. Тільки після вступу до Академії мистецтв він по-справжньому приохотився до професійного навчання. Його захопленість та працездатність були дивовижними. Часом йому вистачало однієї ночі, щоб зробити малюнок складної композиції з кількома десятками постатей. Ще однією стороною багатогранного хисту стали портрети. Особливу увагу він приділяв виразу очей. Багато хто вважає це акцентом його творчості.
«Автопортрет», Михайло Врубель, 1905
Сучасники згадували, що Врубель оточував себе дивними людьми – якимись снобами та гуляками, цирковими артистами та заїжджими італійцями, бідняками та алкоголіками. Михайло Олександрович ніколи не говорив про політику, шалено любив стрибки і зовсім зневажав гру в карти. Він міг жити на три рублі на місяць, їсти хліб з водою, але практично ніколи не брав у борг. Він бував похмуро-задумливим, гордовитим, а часом просто нестерпним. Здавалося, що душу цієї дивної і надзвичайно талановитої людини мучили пристрасті, яким він іноді віддавався сповна.
Він не закінчив Академію. Запрошення до Києва на реставрацію храму стало поворотним моментом у долі. Після цього випадку сенсу у продовженні навчання він не бачив.
Читайте також: Микола Гоголь: таємниці загадкового генія
Кохання як наслання
Наприкінці ХІХ століття відкриття Кирилівської церкви після реставраційних робіт спричинило потрясіння серед киян. З іконостасу на них дивилася відома у місті жінка — Емілія Львівна Прахова. Саме її чоловік, мистецтвознавець Адріан Прахов, запросив із Петербурзької академії мистецтв художника Михайла Врубеля для розпису стін. Але він навіть припустити не міг, що станеться потім. Його дружина стала для Врубеля і ангелом, і демоном.
Емілія Прахова на довгі роки полонила серце художника
Окрім відновлювальних робіт художник мав написати чотири образи для іконостасу у візантійському стилі. За успішного збігу обставин Врубелю вистачило б роботи і в інших храмах міста. У травні 1884 року 28-річний студент прибув до Києва та став частим гостем у будинку Прахових. Емілія Львівна, мати трьох дітей, полонила серце Михайла. Її очі дивовижного синього кольору та чітко окреслені губи, енергійність, манера спілкування та пізнання у мистецтві захоплювали молодого художника. Він постійно малював господарку будинку — з книгою, за вишивкою чи будь-якою іншою роботою.
Богоматір з немовлям, фрагмент. 1885 рік. Розпис Кирилівської церкви у Києві
Якось на одному з таких ескізів, на зворотному боці, він швидко зобразив Емілію Львівну в образі богоматері і залишив його у Прахових. Її образ залишився зображеним і на відомій іконі «Богоматір з немовлям», яку мистецтвознавці часто порівнюють із Сикстинською Мадонною.
Читайте також: Фридерик Шопен і Жорж Санд: кохання двох геніїв
Врубель-іконописць
Жінка холодно реагувала на пристрасть Врубеля, а її чоловіка нестриманість молодого художника дратувала. Незабаром студент закінчив реставрацію, і Прахов поспішив власним коштом відправити його до Італії для вивчення живопису та мозаїки.
У Венеції він одразу почав писати ікони. Його друг, побачивши одну з картин, відразу пізнав знайоме обличчя Емілії. А Врубель вже мріяв про повернення.
У лику богоматері з немовлям парафіяни впізнавали риси Емілії Львівни
Він знову повернувся у травні. Але ставлення Прахових щодо нього кардинально змінилося. Емілія Львівна була надзвичайно холодною. А обіцяні розписи у Володимирському соборі Адріан Вікторович передав Васнєцову. Врубель вважав, що Прахов, не дотримавшись обіцянки, образив його як людину і принизив як художника. Михайло страждав і вихід шукав у роботі. Тоді він і задумав свого першого демона. І коли його друг, художник Коровін, глянув на полотно, він побачив те саме знайоме обличчя. Для Врубеля Емілія Львівна перетворилася з богоматері на демона. Проте забути її він все ще не міг.
Читайте також: Леся Українка: трагедія та тріумф сильної жінки
Недовге щастя
1889 року починається новий період творчості художника. Обдарованість Врубеля допомогла йому в тому нелегкому пошуку. Завдяки дивовижній багатогранності та універсальності він ілюструє книги та створює вітражі, займається скульптурою, керамікою, мозаїкою та навіть розписом музичних інструментів для оркестру.
Велику роль у тому періоді зіграла його любов до музики. Врубель влаштувався художником до оперного театру, де головні партії у виставах виконувала Надія Забела.
Він захопився співачкою з першої зустрічі. Але спочатку закохався у її голос — «ні з чим не порівнянний, рівний-рівний, легкий, ніжно-сопілковий і повний фарб». Врубель супроводжував Надю на репетиції опери всюди і захоплювався її зовнішністю та талантом.
Художника спокушала й та обставина, що Надя була «багато молодша і мало знала життя». Він навіть задумав картинку, де хотів зобразити оперну приму дитиною, на що вона сказала: якщо йому це вдасться, то вона вийде за нього заміж.
Оперна співачка Надія Забела залишалася з Врубелем до його смерті
Одного разу, приїхавши разом із дружиною до Києва, художник зазначив: «Який же, однак, гарний Київ. Шкода, що я тут не живу… Я люблю Київ».
Врубель зробив їй пропозицію мало не відразу після знайомства. Пізніше він зізнавався, що якби кохана відмовила йому, то він не міг би жити. А Надя не могла наважитися на серйозний крок. Її бентежило, що Врубель п’є, легковажно ставиться до грошей, а заробляє рідко та випадково. Але картинка, яку задумав митець, вдалася. І Надя дала згоду на шлюб. У липні 1896 року пара повінчалася в одному з женевських соборів. Однак щасливий період виявився недовгим.
Читайте також: Архип Куїнджі: неперевершений митець, безвідмовний благодійник і «пташиний лікар»
«Демон сидячий», Михайло Врубель, 1890 рік
Врубель повалений
Незабаром у сім’ї народилося маля. Обличчя маленького Сави було відзначено «заячою губою», що справило гнітюче враження на вразливого батька. Він ніяк не міг позбутися відчуття своєї провини перед сином. Надія Іванівна на якийсь час відмовилася від виступів та займалася дитиною. Фінансові турботи повністю лягли на плечі Михайла Олександровича. Він почав дуже багато працювати, іноді не відриваючись від картин по 14-15 годин і дедалі частіше впадав у депресію. Саме в цей час трапився важкий нервовий зрив, який згодом повторився через рік у розширеній формі. І він знову рятувався постійним малюванням. Одного разу він написав портрет обожнюваного сина і занепокоївся, повторюючи, що ця картина принесе нещастя.
Навесні 1903 року маленький Сава захворів і за кілька днів помер у віці двох із половиною років. Спустошений Врубель як міг підтримував невтішну дружину. Але він і сам був ще занадто слабкий після перенесеного лікування, до того ж вважав, що сам спричинив нещастя.
Незабаром сталося загострення психічного стану, внаслідок якого він опинився у психіатричній клініці. Надія Іванівна постійно відвідувала його і часто співала лише йому. Ці хвилини були його єдиною радістю у житті.
Читайте також: Вольфганг Амадей Моцарт: формула геніальності
Останні дні
Врубель більше не міг писати, бо катастрофічно втрачав зір. Для художника це означало смерть. Останні чотири роки він прожив у повній сліпоті. Поруч із ним залишалися дружина та сестра Анна.
Він помер 1 квітня 1910 року. Після похорону художника газети писали: «Демон» знищив свого творця». Надія Забела померла через три роки після смерті чоловіка. Обставини її смерті залишилися не з’ясованими.
Емілія Прахова пережила Михайла Врубеля на 17 років. Якоїсь миті вона переїхала від чоловіка до тієї ж квартири, де колись жив художник, хоча офіційно розлучення не було оформлене. Вона не залишила жодних спогадів про знаменитого шанувальника і перед смертю попросила дочку Ольгу знищити всі листи Врубеля, які зберігала. Дочка виконала її прохання.
Михайло Врубель зважився на те, що міг дозволити собі далеко не кожен митець. Він вдивлявся у прірву, зображуючи духів і демонів з рисами людей, що живуть поруч.
Читайте також: Джек Лондон: «Нехай краще я буду яскравим метеором, ніж вічною, але сонною планетою»
Долучайтесь до наших соцмереж, аби бути в курсі усіх важливих новин та подій: Facebook, Telegram, Instagram
