Татьяна Гордиенко
Як позбутися синдрому самозванки і монетизувати свій талант, розповідає письменниця Слава Світова, яка є також тренеркою зі словесної майстерності та творчості, головною редакторкою книжкової серії «Теплі історії», співорганізаторкою першого жіночого креативного простору в Україні — Creative Women Space
Хто я?
Це запитання, з якого все починається, і на яке ніхто не дасть відповіді. Окрім вас, звичайно. Якщо синдром самозванця – ваш діагноз, то вам важко однозначно заявити: «я – письменниця», «я – художниця», «я – перекладачка» чи дати собі будь-яке визначення, пов’язане з вашими досягненнями, досвідом, успіхом, до якого ви прагнете і якого боїтеся.
Щоби допомогти собі, спробуйте самостійно дати відповідь на запитання «хто я?». Якщо сформулювати відповідь одним реченням, виходить не дуже добре, виконайте наступну вправу: на аркуші паперу напишіть 20 визначень вашого «я» — людина, мати, виконавиця, мрійниця, журналістка. Потім позначте галочкою п’ять «я», які є найбільш актуальними для вас саме в цей конкретний момент. Назвіть ці визначення вголос. Запишіть у наступному списку 10 ваших цінностей. Залиште топ-5, поміркуйте, як вони співвідносяться з вашими «я» з попередньої вправи.
Також добре скласти ще кілька списків, які допоможуть вам докопатися до своєї суті, а саме:
1. За що вас найчастіше хвалять,
2. Що виходить у вас легко і добре та приносить задоволення (вести перемовини, малювати картини, наводити лад у документах, організовувати подію, тощо),
3. Список ваших природних талантів (вмієте співати, маєте хист до іноземних мов, блискучий спікер, тощо),
4. Якими є ваші «фішки», в чому саме ви є унікальними,
5. Перелік ваших сильних і слабких сторін.
Із цими списками можна і треба працювати, так ви зможете краще прописати для себе свій власний професійний портрет і за умови, якщо також з’ясуєте і запишете ваші професійні цілі на найближчих півроку-рік, ви точно матимете маршрут – куди і як ви будете рухатися з точки «ким я є зараз» до точки «ким я хочу стати».
Дозвіл бути собою
Ніхто й ніколи не дасть вам дозвіл бути тим, ким ви хочете стати, ви не повинні очікувати чужого схвалення чи «довідки» про вашу компетентність. Якщо ви початківець і вважаєте, що вам ще бракує знань чи навичок, зрозумійте, що розвиток – процес безперервний. Тому можна визначати себе фахівцем у тій чи іншій галузі, починати діяти (запускати власну психологічну практику, надавати консультації, ініціювати власний проект, тощо) і продовжувати вчитися й зростати. Проте у своїх спробах позбутися синдрому самозванця важливо не втрачати землю під ногами й не доходити до крайнощів – «синдрому Голохвастова». Важливо чітко знати свої плюси, але й розуміти свої мінуси, бо абсолюту немає.
Своя зграя
Оточення дуже важливе. Ми садимо насінину в землю й коли їй достатньо сонця, тепла та води, насінина починає проростати. Їй не треба пнутися або здаватися кращою, ніж вона є, їй також не потрібна впевненість в собі, самодисципліна чи наполегливість. Вона просто розкривається, бо за таких умов не може не розкритися. Шукайте свою зграю. Тих людей, які віритимуть у вас і завжди підтримають. Дуже важко рухатися вперед, коли люди навколо тебе демотивують і лиш повторюють: «Та куди тобі!», «Не займайся дурницями», «Ні в кого не виходить, а ти думаєш, в тебе вийде?» і таке інше. Часто буває так, що всі ці зневірливі слова ми чуємо від найрідніших людей – від батьків та рідних.
Якщо сталося так, що батьки сумніваються в тому, що ви на щось здатні, і не вірять у те, що ви можете збудувати достойну кар’єру чи творчий бізнес, спробуйте подумати ось над чим. Всі ми тією чи іншою мірою часто намагаємося щось комусь довести, і часто – довести матері або батькові, аби нарешті отримати від них таке довгоочікуване схвалення, захоплення, віру. У певний момент просто варто припинити ці спроби. У житті кожного – рано чи пізно – настає час, коли ми самі собі стаємо батьком і матір’ю, коли ми самі керуємо власним життям, беремо на себе відповідальність, самі себе підтримуємо, коли падаємо, і самі святкуємо свої перемоги. І це нормально. Значить, настав час вилітати із гніздечка і ширяти високо в небі. Значить, настав час шукати свою зграю. Так, можна впасти. Так, може бути боляче. Але як ви дізнаєтеся, коли навіть не спробуєте? Давайте пробувати, аби потім не шкодувати і не винуватити у цьому своїх же батьків. Бо батьки люблять нас так, як вміють і можуть. І за це варто просто бути вдячними.
Нетворкінг
Те, як ви будете вибудовувати систему своїх контактів та зв’язків, теж має значення. Оточення важливе і для професійного зростання, пошуку нових можливостей, партнерства. Знайомтеся з людьми, які працюють у обраній вами сфері, використовуйте соціальні мережі, дружіть, пропонуйте співпрацю на рівних умовах, об’єднуйте зусилля, тусіть разом. Важлива не кількість, а якість. Станьте королем або королевою нетворкінгу, і побачите, яким цінним є наразі цей інструмент.
Конкуренція
Тільки ідея про те, що цей світ великий і в ньому вистачить місця всім може запобігти токсичним думкам і негативу. Так, навколо може бути багато людей, які працюють над проривом у вашій сфері. Але ви повинні знайти свою нішу, мати свою родзинку, і знайти особливий підхід до свого клієнта. Часто важливо думати на випередження: не стільки «які базові потреби свого клієнта я задовольняю», а «як і яким чином я можу приємно здивувати свого клієнта», «що ще я можу запропонувати своєму клієнтові, аби він/вона були задоволеними і захотіли повернутися?». Нехай гра завжди буде чесною. Будь-які брудні схеми, зрештою, проведуть до руйнування репутації та програшу. Світ швидкий, конкуренція висока, тому важливо бути включеному в процес, не розслаблятися через перші успіхи і ніколи не зупинятися.
Хейтери
Ці люди обов’язково прийдуть. «А що, так можна було?» – запитуватимуть вони здивовано. — «Невже тобі не соромно, виставляти як якісний продукт/контент свій недолугий досвід, тоді коли я, з досвідом не гіршим за твій, чи й набагато більшим, на це не наважуюсь?» Я завжди трактую ці месседжі саме так. Завжди будуть люди, обурені тим, що ви насмілились взяти і зробити. Ці люди кидатимуть вам виклик, вони ставитимуть під сумнів вашу експертизу, висміюватимуть ваше ім’я або зовнішній вигляд, тицятимуть у вас пальцем й тупатимуть ногами. Їхня задача – знівелювати вас і все, що ви робите. Чи варто слухати таких людей? Чи варто вступати із ними у суперечки? Якщо бажаєте спалити тонни нервових клітин, можна спробувати. Але загалом важливо пам’ятати, що їхнє обурення – не ваш клопіт. Ви просто робите свою роботу. Ви просто продовжуєте робити те, що почали. Бо всі колись починали. Всі колись на найпершому етапі були початківцями. І часто-густо, важливо не скільки дипломів у вас є, а наскільки сміливим ви можете бути, аби наважитися. А відповідь на запитання: «А що, так можна було?» проста: «Так! Можна усе, якщо це в рамках чинного законодавства і не порушує нічиїх прав.» [traqli_related]
Складіть собі ціну і знайте свою цінність
Навряд чи добре розпочинати справу, маючи тільки значки доларів у очах. Не гроші керують світом, це люди керують грошима. Світом керує пристрасть! Пресловутий «ікігай» якраз ідеально все нам пояснює:
1. Що я вмію робити дуже добре?
2. Що мені подобається робити і що я роблю із задоволенням?
3. Яким чином я допомагаю людям і роблю цей світ кращим?
4. За що мені готові платити гроші?
Завжди тримайте у голові ці прості запитання, нехай вони слугуватимуть за дороговказ. Якщо ви на початку вашого шляху, важливо навчитися домовлятися із собою, йти на компроміси і багато чого робити безкоштовно, на умовах pro bono, аби заявити про себе й зробити свої перші кроки. Утім, затримуватися у цій фазі безкінечно довго не варто, тож важливо чітко окреслити для себе терміни pro bono і маркувати закінчення цього періоду: півроку, наприклад.
Далі необхідно буде сформувати ціну на власні послуги. І якраз тут виникають проблеми, бо «а яку ціну назвати, щоб не занизька і не надто висока?», «а хто платитиме мені узагалі за це гроші?», «всі подумають, що я злетіла з котушок!» Аби вир таких думок не поглинув вас, варто провести дослідження ринкової вартості подібних послуг, вивчити сферу і ключових гравців, і нарешті домовитися із собою. Ви інтуїтивно відчуєте свою маржу: яка ціна буде для вас комфортною, а яка зависокою. Почніть з мінімально прийнятної цифри, працюйте, тестуйте і ціну, і формат, а далі робіть висновки і через півроку-рік пробуйте трохи підвищувати свою власну планку. Якщо ведете перемовини із замовником, а у голові пульсує дві ціни: одна, низька, і друга, трішки вища, завжди називайте вищу. Спочатку це буде схоже на якусь ментальну боротьбу із собою в стилі: «Олю, 80 грн кажи. Олю, не смій називати 80 грн, ти вже геть не цінуєш свого часу! Олю, 80 грн і замовлення твоє, а так відмовлять! Ну й хай, будь, що буде! 120 грн!»
Бувають випадки, коли пропозиція цікава і корисна, але фінансування непередбачене чи мінімальне. Що робити? Завжди майте собі квоту «pro bonо»: якусь частину вашої діяльності, яку ви можете собі дозволити робити безкоштовно – яких би вершин професійності ви не досягли. Адже бувають справи важливіші за гроші.
Фото: постер фільму «Гра Моллі»