Його ім’ям називають вулиці, грузинські ресторани та сорти вина. Його портрет прикрашає грузинські купюри та поштові марки, а картини зберігаються у державних музеях та приватних колекціях. Знаменитий художник Ніко Піросмані давно став одним із символів Грузії і прототипом героя відомої всім пісні «Мільйон червоних троянд». Історія про бідного живописця, закоханого в акторку, стала легендою, в якій вже майже неможливо відрізнити правду від вигадки.
Самотній мрійник
Ніко за життя не знав ні слави, ні багатства. Все, що в нього було – це любов до ближнього та пристрасне бажання малювати. Він народився в бідній селянській родині і з дитинства працював на землі, допомагаючи батькові. Єдиною його радістю з юних років був уламок олівця та уривок паперу, на якому можна було зобразити щось із навколишнього життя.
Батьки рано померли, старші сестри поїхали шукати щастя до Тифлісу, а Миколу забрали до себе заможні родичі. Вони добре ставилися до хлопчика і дбали про нього, навчили читати та писати. Але шкільні науки не цікавили молодого Піросмані. За першої ж нагоди він намагався втекти з дому, щоб спостерігати за бродячими художниками, які розписували вивіски шинків і продуктових лавок, заробляючи собі на життя. Опікуни не перешкоджали захопленню Ніко і навіть з гордістю демонстрували знайомим твори молодого художника.
Хто знає, можливо, Піросмані так і прожив би в їх будинку довге та спокійне життя, якби не перше романтичне захоплення. Якось Ніко зрозумів, що закоханий в Елізабет, старшу дочку Калантарових. І коли йому виповнилося 27 років, він освідчився їй у коханні та попросив її руки. Мати дівчини не перейнялася почуттями хлопця – як не крути, він бідний селянський син і не рівня їх спадкоємиці. Відмова настільки зачепила Ніко, що він відразу ж пішов буквально в нікуди.
Читайте також: Сальвадор Далі: життя ексцентричного генія
Бідний художник
Піросмані вже тоді мріяв про свою майстерню, де міг би повністю присвятити себе живопису. У середині 1880-х років разом із другом і таким самим художником-самоуком вони взялися за перше замовлення – розпис вивіски для лавки. Воно виявилося єдиним для двох майстрів-початківців. Після невдалої спроби заробляти творчістю Ніко якийсь час працював на залізниці, але не надто вдало. Робота була рутинною та нецікавою.
Ніко Піросмані
Піросмані часто брав вихідні, а то й просто прогулював. Через три роки він звільнився. На вихідну допомогу ще з одним приятелем відкрив молочну лавку, але практично не працював у ній, переклавши основні турботи на плечі компаньйона. А сам обмежився тим, що написав для нової справи дві вивіски і згодом повністю відійшов від торгівлі, повернувшись до живопису. Він невтомно писав картини, продаючи їх за копійки. При цьому друг виплачував художнику по карбованцю на день. На хліб та фарби вистачало, а головне, тепер Ніко міг увесь вільний час присвячувати улюбленій справі.
Читайте також: Перші: Айседора Дункан, перша леді танцю модерн
Море квітів
Весною 1909 року вулиці Тифлісу заповнили афіші французького театру «Бель Вю». Зіркою виступів була співачка та танцівниця Маргарита де Севр. Ніко з друзями ввечері зазирнув у зал і завмер, побачивши чарівну дівчину з ніжним голосом. Він закохався в актрису з першого погляду.
Маргарита де Севр
Важко сказати, скільки разів він її бачив. Достовірних джерел, які розповідають про те, як було все насправді, не існує. Частково тому, що свого часу цьому не надавалося великого значення. Та й загалом про життя бідного майстра й зараз відомо не так багато фактів. Але більшість дослідників обов’язково згадують про цю яскраву романтичну історію.
У Ніко не було ні домівки, ні полотен, які можна було б продати. Якось він продав свою лавку і на отримані гроші купив гору квітів. У день свого народження він вирішив зробити подарунок тій, у яку закохався. Весняного ранку до готелю, де жила Маргарита, прямували кілька арб, наповнених різними квітами – переважно, бузком та акацією. Декілька людей завантажували їх оберемками біля входу, поки різнокольоровий килим не накрив всю бруківку.
Читайте також: Ума Турман: муза із залізним характером
Легенда про художника
Пізніше Паустовський так описував незвичайний подарунок Піросмані:
«Ніхто не наважувався першим ступити на цей квітучий килим, який доходив людям до колін. Яких квітів тут не було! Пізній іранський бузок… Густа акація з пелюстками, що відливають сріблом. Дикий глід… Ніжна синя вероніка, бегонія та безліч різнокольорових анемонів. Витончена красуня жимолість у рожевому диму, червоні вирви іпомеї, лілії, мак, що завжди виростає на скелях саме там, де впала хоча б найменша крапля пташиної крові, настурція, півонії та троянди, троянди, троянди всіх розмірів, усіх запахів, усіх квітів. від чорної до білої та від золотої до блідо-рожевої, як рання зоря. І тисячі інших кольорів».
Можливо, після цієї згадки про троянди і народилася легенда про бідного закоханого художника, у якій килим квітів перетворився на мільйон троянд.
Актриса Маргарита, 1909 рік
Маргарита, як і всі городяни, які стали свідками цієї події, була здивована і вражена жестом Ніко. Протевідповісти йому нічим, окрім поцілунку подяки не могла. Ким міг стати для юної актриси цей чоловік похилого віку, мовчазний, замкнутий і злегка божевільний, без гроша за душею? Кажуть, що це була їхня єдина зустріч, після якої дівчина виїхала з Тифлісу. Деякі історики взагалі вважають, що актриса та художник так жодного разу і не зустрілися. Ніко, втративши останні засоби для існування, став жебраком. Він цурався людей і майже ні з ким не розмовляв. Ночував десь доведеться, перебивався з хліба на воду і виживав лише завдяки добрим людям. На згадку про цю історію залишилася лише картина, названа іменем акторки.
Читайте також: Габріель Гарсіа Маркес: творчі пошуки, кохання й сенс життя
Сумний підсумок
1912 року на картини Піросмані звернули увагу брати-художники Ілля та Кирило Зданевичі. Вони купили кілька його картин для виставки, про Ніко було написано кілька статей у газетах. Але слава не торкнулася живописця – він відмовився їхати на виставку і продовжував блукати рідним містом. Земляки не розуміли митця. І якщо раніше ставилися поблажливо до його нешкідливих дивацтв, то після визнання в Москві почали глузувати з нього.
«Рибалка в червоній сорочці», 1908 р.
Дійшло навіть до насмішкуватих карикатур в одній із місцевих газет, де його порівнювали з молодими художниками і писали про те, що Піросмані треба було б навчатися. Після цього художник остаточно закинув живопис і замкнувся в собі. Він тинявся містом, часто напідпитку, але ні з ким не розмовляв. У травні 1918 року його ледве живого знайшли у підвалі житлового будинку на насипуґ з битої цегли, відвезли до лікарні, де він через день помер. Де його було поховано – і досі невідомо. Припускають, що свій останній притулок митець знайшов у спільній могилі для жебраків.
Читайте також: Михайло Врубель: демони й фатальне кохання художника
Визнання після смерті
Про Ніко Піросмані знову заговорили лише через 50 років. Критики визнавали його я великого художника-примітивіста, порівнюючи його творчість із відомими майстрами Джотто та Анрі Руссо. Фахівці сперечалися про місце митця у мистецтві, глядачі на виставках розглядали його картини, які на той час оцінювалися астрономічними цифрами.
«Грузинка в лечакі»
«Підхід Піросмані до живопису був захоплюючим, тому що він розширив межі того, що вважалося «прийнятним» мистецтвом. Піросмані неминуче накликав він глузування консервативних критиків, які знущалися з його нездатністю правильно малювати», — писали у Sotheby’s. 
1968 року кілька творів художника було виставлено у залах Лувру. Очевидці розповідали, що одного разу біля картини «Акторка Маргарита» довго стояла жінка похилого віку, в якій визнали ту саму Маргариту де Севр. Вона так і не стала ні великою танцівницею, ні відомою співачкою. Проте її ім’я увічнив простий закоханий художник Ніко Піросмані.
Читайте також: Марлон Брандо: хрещений батько американського акторства
Долучайтесь до наших соцмереж, аби бути в курсі усіх важливих новин та подій: Facebook, Telegram, Instagram
