Дору Енджелу Дункан багато хто знає під псевдонімом Айседора і пам’ятає у зв’язку з Сергієм Єсеніним. Хоча далеко не всі знають, що до зустрічі з поетом американка встигла не лише прославитись на батьківщині, а й підкорити чоловічі серця та танцювальні сцени Європи.
Танці замість школи
Вона почала танцювати у два роки. А у шість навчала сусідських дітей рухам, які сама ж і вигадувала. У 12 почала давати уроки, заробляючи перші гроші. А через рік покинула школу, оскільки вважала її зайвим витрачанням часу. Проте самостійно вивчала музику, танці та філософію. Потім був театр та нічні клуби Чикаго, Лондон та Париж.
Її перші виступи на сцені були чимось дивовижним і раніше небаченим. Айседора вдягала довгі хітони йтанцювала босоніж. Вона не визнавала жодних норм і законів у танці. А її рухи були далекі від класики та канонів. Можливо, саме в цьому й полягав секрет успіху цієї «танцюючої босоніжки».
У 18 років Дункан переїхала до Чикаго, де почала виступати у нічних клубах. А згодом разом із матір’ю та сестрами опинилася в Лондоні і зрозуміла, що настав час заявити про себе. Її першими сценічними майданчиками стали світські заходи, зустрічі артистів та художників. Важливою для дівчини стала поїздка до Парижа в 1900 році.
«Не було жодного пам’ятника, перед яким ми не стояли б у захопленні, наші молоді американські натхненні душі стояли перед культурою, яку ми так тяжко намагалися знайти».
Вона вивчала Лувр, дивилася виступи знаменитої Лой Фуллер і захоплювалася творчістю Родена. Згодом він багато працював з нею. А пізніше вона стала музою для багатьох скульпторів. Антуан Бурдель відобразив танцюючу Дункан на барельєфі будівлі театру Єлисейських полів.
Читайте також: Перші: як Рита Леві-Монтальчині стала «імператоркою клітин», довгожителькою та довічним сенатором Італії
Пластична новаторка
Айседора володіла чудовою пластикою. І вдало поєднувала м’який біг і повітряні стрибки, плавну ходу й виразні жести. Вона багато імпровізувала і володіла мистецтвом пантоміми. А відсутність взуття та завжди вільне вбрання робили танцівницю особливо легкою. Недарма за нею закріпилося прізвисько «велика босоніжка».
«Дункан танцює природно, просто, як танцювала б на лузі, і всім своїм танцем бореться зі застарілими формами старого балету, — писали про неї критики. — Ці чудові підняті руки, що імітують гру на флейті, гру на струнах. Ці кисті рук, що сплескують у повітрі, ця довга сильна шия».
Виступи Дункан були новаторські й досить екзотичні для того часу. Проте завдяки цьому вона швидко стала відомою і набула покровителів. За кілька років вона вступила до паризької групи Лой Фуллер і підписала контракт на участь у європейських концертах. Ці гастролі лише закріпили успіх Айседори. У Відні Айседорі вдалося виступити перед пресою й групами глядачів із середовища художньої інтелігенції в Будинках мистецтв. Її помітили й запам’ятали. Згодом на неї чекав великий успіх у Будапешті, Мюнхені й Берліні.
Читайте також: Перші: Єлизавета Боуз-Лайон, або її Величність королева-мати
Танець як професія
Невдовзі вона вирішила відкрити свою танцювальну школу у Німеччині та Франції. 1903 року в Греції вона втілила в життя мрію про храм, де можна виконувати античні музичні композиції. Там вона відібрала хор із десяти хлопчиків-співаків, які супроводжували її танці — зокрема під час гастролей. До речі, на тому місці і сьогодні знаходиться Центр Вивчення танцю імені Айседори та Раймонда Дункан. А ще за рік по тому танцювальна школа для дівчат відкрилася у Німеччині, де проіснувала до Першої світової війни.
Головний принцип навчання у школах Айседори — «звільнення тіла від усіх кайданів до його натурального руху». А головним завданням було оголосити танець серйозним мистецтвом.
«Танець Айседори Дункан — це вже не розвага, це персональна маніфестація, так само як і витвір мистецтва», — казав про неї французький художник Ежен Карьєр.
Новаторські виступи танцівниці справили враження на вишукану публіку Санкт-Петербурга. На її концертах були присутні Сергій Дягілєв, Олександр Бенуа та члени імператорської родини.
Читайте т акож: Габріель Гарсіа Маркес: творчі пошуки, кохання й сенс життя
Поза сценою
Особисте життя Айседори було досить насиченим й бурхливим. Після кількох романів вона познайомилася з театральним режисером Гордоном Крейгом і згодом народила від нього доньку Дердрі. Пізніше мала стосунки з Парісом Зінгером, сином відомого винахідника швейних машин Айзека Зінгера і в 1910 році у неї народився син Патрик. Проте через постійні ревнощі Паріса не змогла з ним жити.
«Я думала, що я дуже щаслива, можливо, найщасливіша жінка у світі. Мистецтво, успіх, багатство, кохання — і, головне, чарівні діти», — писала Айседора.
Та щастя її було недовгим. 1913 року діти Дункан разом із гувернанткою поїхали у Версаль. Дорогою щось трапилося із двигуном автомобіля. І коли водій вийшов його перевірити машина раптово завелася і скотилася до Сени. Обидві дитини загинули. Від самогубства танцівницю стримали вихованки її школи в Німеччині.
«Айседора, живіть для нас. Хіба ми — не ваші діти?», — казали її дівчата.
За чотири роки по тому вона народила хлопчика, але він після пологів помер.
Читайте також: Перші: «залізна леді» на ім’я Індіра
Новий період
На початку 20-х років минулого століття Айседору запросив до театру Костянтин Станіславський, який цінував її мистецтво танцю. Вона виступила на кількох концертах, після яких у танцівниці з’явилися не тільки шанувальники, а й послідовники, які відкривали потім почали відкривати танцювальні студії. Згодом вийшли дві книги Дункан — «Танець майбутнього» та «Моє життя». Своїми постановками Айседора пропагувала філософію нової вільної жінки, розвиненої інтелектуально та фізично.
«Якщо моє мистецтво є символічним, то символ цей лише один: свобода жінки та емансипація її від закоснілих умовностей, які лежать в основі пуританства», — написала Дункан в автобіографії.
У той період Дункан зустріла Сергія Єсеніна. Їхній роман і недовгий шлюб були схожими на божевілля. Вони зводили одне одного то нестримним коханням, то ревнощами, то скандалами. Пара виїхала до Європи, звідти до Америки, де Айседора намагалася просунути творчість Єсеніна. Вона влаштовувала його поетичні вечори та домовлялася про публікації. Але поет був у депресії, його ніщо не хвилювало й не тішило. Зрештою, через три роки вони розлучилися.
Читайте також: Михайло Врубель: демони й фатальне кохання художника
Філософія танцю
Айседора заснувала безліч шкіл у різних країнах і мала багато учнів. Проте у неї неї не залишилося жодного послідовника. Багато хто вважає, що велика танцівниця не винайшла жодної техніки, проте це не так. Дункан дуже багато міркувала про своє мистецтво та вивчала рух і його витоки у власній творчтості.
«Я розумію, що мої єдині вчителі в танець були — Жан-Жак Руссо, Уолт Вітман і Ніцше», — казала танцівниця.
Вона не йшла відомим шляхом і насамперед намагалася створити щось нове. Саме тому так люто чинила опір будь-яким правилам та кодам у рухах.
1927 року у віці 50 років Айседора Дункан трагічно загинула в Ніцці від задухи власним шарфом, що потрапив у вісь автомобільного колеса. Мало хто знає, що Айседора свого часу удочерила 6 своїх учениць. І близько сорока виховувала як своїх рідних. Багато її дівчат продовжили традиції вільного танцю Айседори по всьому світу.
Читайте також: Невгамовна місіс Бекхем: від сексуальної перчинки до впевненої бізнесвумен
Долучайтесь до наших соцмереж, аби бути в курсі усіх важливих новин та подій: Facebook, Telegram, Instagram
