Олег Марущенко: «Несправжній» чоловік — це проблема для патріархату»

Незабаром у світі відзначатимуть Міжнародний чоловічий день — 19 листопада. Як і 8 березня цей день, насправді, не про квіти і цукерки, мужність та силу, цей день був установлений для того, щоб привернути увагу на проблеми, з якими стикаються хлопчики та чоловіки у нашому світі. А ми хочемо звернути увагу на проблеми, із якими щодня стикаються чоловіки в Україні, де на державному рівні не впроваджується анонімна психологічна допомога чоловікам, не розробляються програми зі збереження чоловічого здоров’я, а правозахисні інститути не мають статистики щодо порушення прав батьків та учасників АТО. Все це тримається на плечах громадських організацій та ентузіастів, а підтримка здійснюється де-не-де.

Ми поговорили із кількома експертами і лідерами думок щодо проблем, про які чоловіки, переважно, мовчать. Це і дискримінація за гендерною ознакою, і принизливі обряди ініціації, упереджене ставлення суспільства до представників «не чоловічих» професій і просто тих хлопців, які можуть плакати. Сьогодні на наші питання відповів Олег Марущенко, кандидат соціологічних наук, директор Гендерного інформаційно-аналітичного центру «Крона».

Які обряди ініціації хлопців/хлопчиків й досі існують у сучасному українському суспільстві?

Поширених і очевидних, тим більше публічних, вже немає, саме тому тисячі жінок скаржаться на те, що перевелися справжні чоловіки (посміхається)! Коли немає явних «ритуалів переходу», то наче і справжніх чоловіків немає. До речі, служба в армії в тому вигляді, в якому вона зараз є в Україні, нагадує обряд ініціації. Недарма її завжди називали «школою життя», вважали, що вона перевиховує «неправильних» хлопців на «правильних» чоловіків. Зараз, в умовах війни, служити в армії, тим більше брати участь у реальних бойових діях, – це так «по-чоловічому».

Чи є військове зобов’язання порушенням прав чоловіків?

Порушенням прав – ні, адже таким є закон. Тобто згідно діючих правових норм чоловіки певного віку і стану здоров’я є військовозобов’язаними. Інша справа – чи справедливо це, чи має бути саме так.

Якщо говорити про гендерну рівність, було б логічним зобов’язувати до військової служби й жінок, як це робиться в Ізраїлі, наприклад?

Чесно кажучи, у цьому питанні я б залюбки голосував за військову службу «без зобов’язань»: хай служить той, хто бажає. Примус чоловіків служити ні до чого хорошого не призводить, адже армія є інститутом, що вимагає гегемонної маскулінності, примушує до неї, ранжує осіб чоловічої статі за наявністю та готовністю демонструвати її.

Чи маєте ви статистичні дані щодо порушення прав військових-чоловіків, які повернулися з АТО?

На жаль, не маю.

Чоловіки, які займаються так званими «жіночими» професіями, часто відчувають на собі тиск з боку суспільства, стикаються із хейтерством. Як можна вирішити цю проблему? Чи можливо віднайти баланс, щоб уникнути чіткого поділу професій на «чоловічі» та «жіночі»?

Складне питання. Якщо дуже формально підходити – так. Але давайте розбиратися. Ми живемо у добу патріархату. Як же так може бути, що чоловіки дискриміновані? Адже в їхніх руках влада та основні привілеї, вони є домінуючою групою. Чоловік вирішив піти працювати у дитсадок, тобто повівся не як «справжній чоловік»: патріархат не вважає, що працювати з маленькими дітьми – це чоловіча справа. І одразу система сигналізує йому (а з ним і усім іншим): куди лізеш? Марш за мамонтом, де твоя дубина? У даному випадку він просто став жертвою патріархатних підвалин, бо повівся «неправильно», не «по статусу». Системі байдуже, що він, можливо, усе життя мріяв про таку роботу. Справа ще й утому, що «несправжній чоловік» — це проблема для патріархату. Він гвинтик, який чомусь викрутився зі сталого механізму. Його треба або швидко вкрутити на місце, або покарати. Але не можна залишити все, як є, бо це буде прикладом для наслідування.

Сучасна гендерна теорія називає такі ситуації особистою платою за привілеї групи, до якої належиш. У групи є привілеї, і якщо ти такий, «як треба», то отримаєш зиск, якщо ж ні – заплатиш за «дурість» і «невірність».

Цю проблему не можна швидко вирішити, адже це не є питанням, що знаходиться у компетенції певного органу влади. Натомість, таке сприйняття органічно зміниться само собою разом із змінами у суспільстві, які, хоч і повільно, але відбуваються. Але що точно можна і треба робити – просвітництво, передусім неформальне. Це найкраща запорука еволюційних змін, але треба набратися терпіння.

Як відносини з батьком впливають на сприйняття хлопчиком себе і оточуючих в чоловічому товаристві?

Не зрозуміло, чому йдеться саме про чоловіків? Чому саме якась особлива комунікація чоловіків має специфічну вагу? Якщо натякаєте на те, що саме чоловіки формують у хлопчиків маскулінність, то це ж не так. Маскулінність формує той, в кого вона є, і хто здатний формувати її в інших. Це може бути будь-хто.

Підготувала Іра Керст. Фото із власного архіву Олега Марущенка

— Читайте також: Пусть плачет: Как вырастить сына феминистом без привязки к гендерным ролям