Олег Михайлюта (Фагот): «У синові хочу розвинути навіть ті здібності, в які він сам не вірить»

Відомий музикант про батьківство, музику й подорожі разом із сином

Олег Михайлюта, більш відомий як Фагот, фронтмен хіп-хоп гурту ТНМК та актор дубляжу, амбасадор дитячого кінофестивалю Чілдрен Кінофест, переконаний, що дітей не варто ні до чого змушувати. Результат може принести лише мотивація і віра в сили дитини. Про те, як подорожує з восьмирічним сином, поєднує музику й кіно та від чого кайфує в батьківстві, Фагот розповів у ексклюзивному інтерв’ю WoМo.  

Микиті зараз 8 років. Як проводите час з сином?

Люблю, коли ми подорожуємо вдвох. Хоча багато хто дивується, ставить дивні питання типу: “Ти що вдвох з сином поїхав?”, “Що, без мами?”. А чому б і ні. Ми два пацана, які нормально між собою можуть домовитися і ніхто нікому мозок не виносить. А якщо й починає, то це одразу присікається з обох боків. Тому ми реально круто проводимо з ним час. Перший раз поїхали вдвох, коли Микиті було лише 5 років. Я тоді ставив його на лижі. А останній раз, буквально місяць тому, ми поїхали в Тайланд займатися Муай Тай і теж обоє кайфонули по повній програмі.

Тобто у нас вилазки більше спортивно-туристичного формату. На слонах катаємося і на водних мотоциклах. Я навіть даю йому трошки порулити, звісно підстраховуючи. Звичайний мотоцикл для нього ще занадто важкий, а от на водному можна дати трохи самостійності. Син тоді шалено щасливий.

Як плануєте спільний час? Хто ініціатор культурної програми?

По-різному буває. Буває, син щось хоче. А буває, я щось пропоную. Нещодавно ми ходили на допрем’єрний показ мультфільму “Алладін”, хоча перед тим Микита якийсь час відмовлявся ходити зі мною в кіно. І я розумію чому. Я взяв його з собою на останню частину “Піратів Карибського моря”. Я у стрічці дублював Джонні Деппа, і Микита пішов зі мною, щоб підтримати. А фільм же реально страшний та емоційний. І навіть під час перегляду “Алладіна”, здавалося б казка, але навіть тут він дуже співчував головному герою і декілька разів питав: “Може, не будемо дивитися?”. Але по завершенню фільм все ж сину сподобався, хепі-енд його розслабив. Загалом, він багато чого сам ініціює, любить всілякі гойдалки, майданчики, де можна стрибати, бігати, стріляти і так далі.

Чого, на вашу думку, дітей потрібно обов’язково навчити?

Це дуже абстрактна річ. Я в ньому хочу розвинути все, до чого є таланти й здібності, а також ті здібності, у які він сам не вірить. А головне — навчитися тим користуватися, контролювати. Ті самі лижі — це ж відпочинок ніби, а, з іншого боку, і спорт, координація відпрацьовується. Чи Муай Тай. Це ж не значить, що він прийде в клас і почне всіх бити. Навпаки, це дає якусь впевненість в собі, віру в свої сили. Адже спочатку в нього не все виходило, а за два тижні ми вже обоє отримували задоволення від тренувань. Так само й в музиці. Якщо в нього щось не виходить, то, звісно, тато тут як тут і теж пригадує, як ноти читати. Я його не примушую, але завжди готовий допомогти.

Як вважаєте, чи варто дітей змалку привчати до мистецтва чи спорту, здавати на гуртки чи краще почекати свідомого вибору?

Вважаю, що треба. Але якщо дитина в який момент захоче покинути це заняття, треба їй дозволити. Мені здається, краще я його зацікавлю музикою, ніж змушу. Він приходить на студію, спостерігає, як тато робить музику, і йому це цікаво стає. Я завжди кажу синові, що не хочу примушувати його до занять, але, якщо він сам хоче, — готовий у всьому допомагати. А якщо в нього не виходить і він каже, що не хоче займатися, відповідаю: “Не хочеш — то й не хочеш”. А через певний час бачу, що Микита вже сам повертається до занять.

Чи дотримуєтеся правил ґендерно нейтрально виховання?

Мені здається, що навчитися всьому — це самодостатність. У нього домовленості з мамою: він миє посуд та із задоволенням отримує за це гонорар. При цьому він чутливий і досить довгий час відмовлявся ходити в кіно зі мною. Як тільки лунає якась тривожна нота, вже каже, що не хоче дивитись. І якщо він емпат, співчуває і в нього виступають сльози, то чому я маю говорити, що “хлопчики не плачуть”? Якщо ти хочеш показати свої сльози, мені здається, що це сила, а не слабкість.

Чи впливає ваша популярність на Микиту?

Я не знаю, але певно, що впливає. Я пам’ятаю цей момент, коли він почав усвідомлювати, що щось відбувається. І зараз вже, коли підходять сфотографуватися, починає: “Ой, знову з тобою хочуть фотографуватися”. Він це говорить і одразу стає в кадр ближче. Спочатку він відіграє, привертає до себе увагу, а потім позує. Він вже грається з цим і це прикольно, але я не думаю, що він якось серйозно до цього ставиться.

Про його майбутнє в музиці ви вже говорили? Думали про якісь конкурси?

Ми про це не говорили. Для нього іспит в музичній школі — це вже конкурс. Іноді він навіть починає порівнювати свої вміння з вміннями інших. Але я такі штуки не культивую зараз. Нехай себе знайде спочатку.

А вашу творчість обговорюєте?

Так. Він у студію приїжджає часто, і в машині я ставлю треки, над якими працюю. Періодично раджуся з сином, вмикаю нову музику, він слухає й висловлює свої думки. Іноді навіть сідає в машину й просить поставити якусь конкретну пісню. Мені це дуже приємно.

Яку музику ще слухаєте?

Я не можу сказати, що я слухаю щось одне, в мене різні смаки. І тому й з ним так ділюся. Знайшов щось цікаве — при зустрічі ставлю і йому послухати.

Чому ви вчитеся у сина?

Останнім часом почав придивлятися й розумію, що він мене віддзеркалює дуже жорстко. В нього проскакують якісь манери поведінки, я на це реагую, а потім розумію, що поводжуся практично так само, просто в інших ситуаціях і трошки з іншими проявами. У нас обох періодично починаються внутрішні війни з самим собою. У Микити просто це виражається так, а в мене трохи інакше. Але суть та ж сама. Я навіть ще уважніше став придивлятися до його манер, моделей поведінки, які він обирає, — і таким чином придивляюся до самого себе.

Цього року ви виступаєте послом фестивалю дитячого кіно “Чілдрен Кінофест”. На вашу думку, чи потрібно дивитися фільми всією родиною? Як це впливає на процес виховання?

Якщо говорити про дитяче кіно, котре ще й діти роблять, — це цікавий зріз, щоб зрозуміти, у якому світі живе дитина, що вона думає та як зараз усвідомлює світ. Якщо ти не можеш достукатися до дитини й розібратися, що в неї в голові, дай кіно зробити, і вона сама все розкаже. Так само можна й обговорювати переглянуте кіно і зрозуміти, як ту чи іншу ситуацію сприймає дитина. Цікаво, у які моменти діти включаються і на що найбільш емоційно реагують. Тобто через обговорення фільмів можна краще пізнати власну дитину.

Що найбільше цінуєте в батьківстві?

Напевно, це ще один якийсь рівень прийняття себе. Ти ще глибше занурюєшся в те, що можна отримувати задоволення не тільки самому, а ще й за когось. Ти теж тренуєш свою емпатію. Це якісь дуже сентиментальні речі.

Ще дуже прикольна тема — віддзеркалення. Ти розумієш, що маєш можливість прожити практично свої ж емоції разом із сином. Особливо, коли отак емпатично занурюєшся в нього, — то це дуже круто. Хоча зараз в нього вже бувають моменти, коли поринає у власні роздуми й нікого туди не пускає. Вже треба придивлятися до того, як і чому він щось робить, намагатися розібратися в ньому, а виходить, що розбираєшся паралельно в собі.

Вела бесіду Катерина Савенко

Фото: Чілдрен Кінофест, ТНМК

— Читайте також: Олег Панюта: «На работе всегда нужно помнить, что тебя дома ждет семья»

Мы в Facebook