Олександр Жук: «Найголовніше, що має робити вчитель — не позбавляти учнів дитинства»

Переможцем національної премії Global Teacher Prize Ukraine 2018 став вчитель інформатики Олександр Жук. У свої 29 років він вже встиг отримати 4 вищі освіти і здобути любов учнів, які й підштовхнули до участі в конкурсі. Переможець отримав грошову винагороду 250 000 грн та рік безкоштовного навчання від «Освіторії».  Ми поспілкувалися із ним про вчительство в Україні, секретні прийоми викладання та плани на майбутнє.

З чого все почалося? Коли зрозуміли, що хочете стати вчителем?

Стати вчителем вирішив ще 9 років тому, коли потрапив до школи-інтернату, де навчалися діти з порушеннями слуху. До мене тоді підійшов хлопчик і щось «говорив» мовою жестів, але я нічого не зрозумів. Це так мене сколихнуло і здивувало. Я тоді здобував освіту економіста, тим паче до школи взагалі відносився дещо негативно, не сприймав вчителів. Напевно через те, що не довелося по життю зустрічати педагогів, які б мене запалили чи надихнули. Але після того випадку в інтернаті, я зрозумів, що хочу розібратися в собі та допомогти дітям. Тому вступив на психологічний факультет. Здобув психологічну освіту і вже повернувся до тієї ж Запорізької спеціальної загальноосвітньої школи-інтернату «Джерело» працювати. Я пропрацював вихователем 2 роки і зрозумів, що в мене виникають труднощі щодо спілкування з дітьми через незнання мови жестів. Я вимушений був постійно звертатися по допомогу до колег сурдоперекладачів. В якийсь момент, зрозумів, що це суперечить, педагогічним методикам, адже не дозволяє налагоджувати особистий контакт з дитиною — і почав вивчати жестову мову.

Скільки часу пішло на вивчення мови жестів? І чи складно це?

Я почав її вчити разом з учнями. В мене був щоденник, до якого вони щодня записували по 7 слів, а наступного дня перевіряли чи я їх вивчив. Я ж собі робив певні замальовки-шпаргалки. Учні навіть оцінки ставили мені. Загалом, це було більше схоже на якусь розвагу, інтерактив, практичне заняття, я не відчував, що це був якийсь серйозний навчальний процес. Було цікаво, я став краще розуміти дітей. До того ж, такі вправи розвивали пам’ять і асоціативне мислення, адже кожен жест — це якась асоціація. А потім я вже здобував освіту сурдопедагога. Але навіть на сьогоднішній день, не можу сказати, що знаю досконало жестову мову, тому що вона постійно розвивається.

Чому саме інформатика?

Якийсь час я працював вихователем з дітками в школі-інтернаті та помітив, що їх захоплюють ІТ-технології. До того ж, дітям це необхідно, оскільки візуальне сприйняття — найголовніший аспект в їхньому навчанні. Тому ми почали доносити до них ази ІТ і давати практичні навички. А тоді я зрозумів, що мені потрібна ще одна освіта — вчителя інформатики. Форма навчання була денна, але у другій половині дня, що давало можливість поєднувати навчання з роботою. І зараз у мене стаж вчителя інформатики вже 6 років.

Ініціатором участі у конкурсі були ви чи підштовхнули колеги та учні?

Взагалі, анкету я заповнював за 3 дні до закриття прийому. Я не дуже хотів це робити, адже для участі потрібно було підготувати чимало додатків, конспектів уроків тощо. Але діти і колеги мало не щодня нагадували: «А ви пам’ятаєте про конкурс?», «Ти вже відправив документи?». З першого разу мою анкету не прийняли, тому що перелік моїх дипломів про вищу освіту перевищував діапазон рядка в анкеті. Я навіть подумав, що мабуть так і треба, але дівчата з «Освіторії» мене «дотисли» — я скоротив назви всіх закладів та заповнив анкету повторно.

Як ви вважаєте, за час існування конкурсу в Україні змінилося сприйняття професії вчителя?

Так, тому що вчителювання стає популярним. З телебачення стосовно педагогів ми чуємо більше негативу, ніж позитиву. А саме з появою такої премії, розумієш, що відображення самої системи освіти трохи змінюється і до вчителювання змінюється ставлення, підвищується інтерес, орієнтування.

Що для вас перемога?

Для мене перемога — це розуміння того, що я вже амбасадор, який може долучити, розповісти, залучити працювати, надихати тих педагогів, які мають деякі сумніви, адже я сам мав сумніви. Минулого року до нашого міста з виступом приїздив Владислав Качур, який увійшов до топ-5 Global Teacher Prize Ukraine 2017 року. І я зрозумів, що наші погляди збігаються. Тоді це мене змотивувало.

Як жити, коли щодня запитують “Навіщо тобі це?”

Проблема в тому, що більшість вважає, ніби, працюючи вчителем, чоловік не може забезпечити сім’ю. Але навіть у цій сфері можна реалізуватися, приставши до проведення тренінгів, приєднавшись до грантових програм, які дають розвиток і поштовх. Але про це ми не чуємо. Я про це знаю лише тому, що шукаю інформацію в інтернеті, ходжу на різні тренінги. Тому така неінформованість формує в нашому суспільстві враження, що чоловік не може бути успішним у педагогіці.

Що плануєте робити з грошовою винагородою?

Частину я хотів би витратити на свою самоосвіту, вивчення англійської мови. Також буду розвиватися у сфері ІТ, а точніше робототехніки. Хочу відкрити власний гурток робототехніки з долученням дітей з особливими освітніми потребами. Дати можливість реалізації всім, адже всі рівні.

Який він сучасний ідеальний вчитель?

Ідеальний вчитель є партнером. Він має бути стильним, рухатися в ногу з сучасністю, знати всі новинки нашого суспільства, вміти перелаштовуватися під зміни цього суспільства, бути комунікабельним, вміти працювати в команді/групі/своєму класі. І найважливіше — вчитель має позитивно мислити, залишати роботу в стінах школи, а свої проблеми — за її порогом.

Чи є у вас секретні прийоми, як зацікавити дітей навчанням?

Інколи з дітьми потрібно пожартувати, відволікти. Ти розумієш, що 45 хвилин уроку — це багато. І потрібно якось відволікати і концентрувати увагу на чомусь іншому. У дітей десь по 15-18 предметів і треба розуміти, що не твій урок найголовніший. Я не кажу, що інформатика — то тільки інформатика. У нас є діти з гуманітарними і математичними нахилами. А вони знаходяться в одній групі, тому вчителеві потрібно робити правильні акценти. Відповідно, потрібно шукати індивідуальний підхід до кожної дитини. Якщо дитина з гуманітарним нахилом, то, можливо, їй цікавіше буде написати проект, а іншій, з математичними нахилами, продемонструвати його втілення у життя за допомогою технічного значення. І це буде ситуація успіху обох.

Що порадите тим, хто лише починає свій шлях в педагогіці?

У перші 2 місяці триматися, не лякатися і не написати заяву на звільнення. Потрібно розуміти, що діти можуть сміятися, кричати, радіти своєму перебуванні у школі — і вчитель повинен від цього отримувати задоволення. Не позбавляти учнів, того щастя дитинства, яке у них є. Тоді і вчитель буде реалізовуватися з ними.

Бесіду вела Катерина Савенко

Фото: «Освіторія», з приватного архіву Олександра Жука

-Читайте также: Марджорі Браун: «Щоб діти говорили про свої проблеми, школа має створити майданчик для висловлення»