Ольга Броварець: «Успіхи колежанок науковці-чоловіки сприймають як особисту поразку»

Жінки в науці - міфи та реальність

circleОльзі Броварец 28 років і вона – доктор фізико-математичних наук. Ольга працює старшим науковим співробітником Інституту молекулярної біології і генетики НАН України, займається молекулярною та квантовою біофізикою і має високий індекс цитування, тобто є успішним науковцем світового рівня. Ольга Броварець поділилася з нами своїм досвідом співпраці з науковцями-чоловіками і розповіла про перепони, що стоять перед жінкою, що робить наукову кар’єру.

У нашій соціальній свідомості склалися та закріпилися гендерні стереотипи про те, що успішно займатися наукою та досягати в ній успіхів та визнання можуть здебільшого чоловіки. Хоча з наукової точки зору немає жодних обґрунтованих засад для поділу професій на чоловічі та жіночі. Виключення складають спеціальності, де є великі фізичні навантаження чи інші фактори, небезпечні для репродуктивної функції жінок.

Диференціація на чоловічі та жіночі професії закладається у нашій свідомості вже з самого дитинства (ляльки – для дівчаток, машинки – для хлопчиків тощо) та закріплюються у шкільному віці (соціогуманітарні сфери – дівчаче заняття, точні, технічні науки – це для юнаків), таким чином змалечку орієнтуючи майбутніх жінок, що наука та техніка – не для них, і детермінуючи їхній подальший вибір своєї професії. Доволі популярною є точка зору про те (причому не тільки в Україні, а й на Заході!), що жінки, які активно займаються наукою, втрачають з часом свою жіночність, стають непривабливими, дивакуватими і навіть набувають маскулинних рис у характері та поведінці. Проте всі ці відмінності побутують лише на психологічному, ментальному рівні.

Про перепони на професійному шляху

Жінки, які працюють в науці, зіштовхуються із гендерними перепонами, які стають усе очевиднішими, чим вище вони піднімаються кар’єрними сходами, на вершині яких домінують чоловіки навіть у, здавалося б, “жіночих” галузях – педагогіці, медицині і т.п. Стереотипно вважають, що роль жінки в науці, як і в житті, – асистувати та підтримувати чоловіка – бути, так би мовити, за його спиною, його тилом: типовий приклад – посаду лаборанта, який забезпечує працю наукового співробітника, обіймають переважно жінки. Саме цей стереотип, як на мене, формує невпевненість жінки при виборі творчої професії та змушує її залишатися на другорядних ролях, бо вона побоюється зустріти з боку чоловіків скептицизм і навіть неприйняття.

istock_86006067_medium

Цьому значною мірою сприяє відсутність та доступність належної соціальної бази для реалізації жінки себе в обраній професії – небажання чоловіка йти у декретну відпустку, відсутність місць у дитячих садочках, дитячих кімнат в університетах та наукових інститутах (на кшталт тих, які існують у приватних закладах, торгових центрах), якісних, готових до вживання харчів, неможливість найняти спеціалізований персонал для ведення побуту, догляду за дітьми, і все це – за прийнятну ціну. Відтак жінка змушена виконувати подвійну роботу – хатню та професійну, що аж ніяк не сприяє її фаховій продуктивності. Належні соціально-економічні умови, безперечно, зняли б побутове навантаження з жінки, вивільнивши час для особистісного зростання та утвердження в професії, надто у науці.

Про конкуренцію

Міжнародна статистика засвідчує, що у той час як вищу освіту здобувають чоловіки та жінки у практично однакових пропорціях, проте вже у подальшій науковій діяльності ця рівновага зсувається в бік чоловіків, особливо коли мова йде про здобуття наукових ступенів, вчених звань, адміністрування (особливо керівної ланки) тощо. Це є звичним феноменом для академічної світової системи і навіть вже має усталену назву “протікання трубопроводу” (leaky pipeline) – частина жінок “губиться” на шляху до наукової кар’єри. Це можна пояснити, зокрема, рішенням жінок присвятити себе сім’ї, народженню та вихованню дітей, підтриманню побуту і т.п. Таким чином, жінка вимушено робить перерву у науковій діяльності, відкочуючись назад у кар’єрному зростанні, або ж взагалі полишає наукову сферу.

Проте навіть тих жінок, які ризикують випробувати свої сили у науці та побудувати наукову кар’єру, зазвичай без особливого бажання пускають у “чоловічий клуб”. Це небажання звичайно ж не оприлюднюється та не висловлюється, проте конкретних дій (або швидше бездіяння) стає достатньо, аби зрозуміти, що ти тут “непроханий гість” і тобі дають зрозуміти, що доступнішими для тебе є розмови про вбрання, життєві історії, побутові справи, кулінарні рецепти, …: іншими словами – “місце жінки – на кухні, але аж ніяк не у високій науці”.

Більш великодушними є науковці-чоловіки, які вже досягли високих успіхів та посад, тобто які є самодостатніми та успішними у професії, і присутність поряд активної та вмотивованої колежанки не становить для них загрози, а швидше є перевагою для спільного досягнення успіхів. Що ж стосується колег-однолітків, які працюють у цій же галузі знань і є потенційними конкурентами, то вони, зазвичай, боляче сприймають успіхи більш активніших/кмітливіших колежанок, розцінюючи це, мабуть, як власну поразку та приниження своєї чоловічої гідності і, можливо, навіть як якесь тимчасове непорозуміння і не бажають часто-густо підтримати та виокремити для себе можливі точки дотику для спільної співпраці, проведення спільних досліджень, аби отримати взаємовигоду, досягти обопільних успіхів. Більше того, аби пояснити свої невдачі, скромніші, аніж у жінок-колежанок, успіхи, чоловіки-колеги приписують це їхній привабливій зовнішності та симпатіям до них, але аж ніяк не їхній більшій продуктивності в роботі.

Про надихаючі приклади

Проте для того, щоб не зійти з дистанції та отримати віру у власні сили та подальший успіх важливо переконатися, що жінка насправді може відбутися в науці. Дуже важливо мати поряд приклад успішної жінки і відтак отримати віру в те, що успіх в науці для жінки – цілком можливий. Для мене промовистий приклад із найближчого професійного оточення – це директор мого інституту – академік НАН України Ганна Валентинівна Єльська, вчений зі світовим ім’ям, а серед західних колег – це жінки з різних країн, які мають значні успіхи у науці, велику кількість наукових праць, високі наукометричні показники та обіймають керівні посади: часто-густо такої продуктивності не зустрінеш у чоловіків!

Це звичайно ж надихає займатися наукою, повірити у власні сили та досягати успіхів завдяки відданості справі, цілеспрямованості і наполегливості. Це нелегко, бо свою наукову діяльність жінки змушені зазвичай поєднувати із хатньою роботою, приділяти час родині, почасти жертвуючи повноцінним відпочинком та навіть сном. Для досягнення успіху в науці жінкам потрібно працювати в декілька разів ефективніше та наполегливіше, аніж чоловікам, аби досягнути більших результатів, щоб подолати існуючі стереотипи, довести свою “придатність” для занять наукою, отримати переконливі результати і стати успішною дослідницею.

Проте у деяких випадках (і вони є непоодинокими на Заході) жінки свідомо не створюють сім’ї та не народжують дітей взагалі, аби увесь свій час присвячувати науці та підтримувати в ній лідируючі позиції.

Отож, приклади успішних жінок в науці надихають та дають віру і впевненість у можливість самореалізації, переконаність у тому, що важка робота обов’язково отримає винагороду, вони стають джерелом натхнення для науковчинь-початківців.

Для досягнення успіху в науці необхідно визначити для себе мотивацію –реалізувати свій науковий потенціал, талант та задатки, покращити рівень свого життя та соціальний статус, бути корисною для власної сім’ї та суспільства в цілому. Жінка, яка досягає успіхів у своїй професійній діяльності, є незалежнішою та самодостатнішою.

Особисто мене тішить той факт, що мої колеги-чоловіки, зокрема за кордоном, рахуються із моїми науковими здобутками, цитують мої роботи у своїх наукових працях, висловлюють схвалення моїх наукових результатів та запрошують до співпраці на рівних засадах.

Для мене особисто наука – це не просто робота, а творче хобі та захоплення, яке надихає досягати успіхів, відчувати радість відкриттів, стимулює створювати науковий продукт світового взірця, бути конкурентноздатною не лише на Батьківщині, але й серед західних колег, ще якісніше та відповідальніше працювати, а також рятує від “відмирання” власної особистості у рутині домашніх обов’язків.

Про мотивацiю

Зайняття наукою не вимагає жорсткого графіку – цілком довільно можна спланувати свій робочий час та відпочинок: проте така ситуація вимагає більшої відповідальності, оскільки саме ви є своїм тайм-менеджером і ваш результат залежить виключно від вашої працездатності та результативності. Тому важливо навчитися раціонально використовувати дорогоцінний час і для досягнення неабиякого результату не витрачати його на дрібниці, а максимально присвячувати справі. Наукова діяльність вимагає повної самовіддачі, високої працездатності, тому як тільки-но ви вирішили для себе отримати науковий ступінь та відбутися в науці, важливо постійно підтримувати свою наукову “форму” та дослідження на високому рівні і навчитися долати життєві труднощі, які є невід’ємною частиною життя, зокрема наукового. Важливо не здаватися за будь-яких обставин, відстоювати свої права та позиції, аби реалізуватися в науці та долати перепони, з якими зіштовхуються жінки; бути сміливою та наполегливою на шляху до досконалості у науці, відданою справі, цілеспрямованою і наполегливо працювати. Не дозволяйте тривіальним життєвим невдачам, втомі та стресам ламати ваші наукові плани та їхню реалізацію.

Важливо мати поряд наукового керівника та наставника, який буде спрямовувати, підтримувати та допомагати, зокрема ідеями та порадами, заохочувати досягати більшого і не зупинятися на досягнутому.

Для молодої жінки в науці дуже необхідні заохочення та нагороди, аби відчути, що вона може зробити свій внесок у розвиток суспільства, а також підтвердити її впевненість у тому, що вона успішна і на правильному шляху. На щастя, в Україні є відзнаки для жінок у номінації “За наукові досягнення” – “Жінка року”, “Киянка року” тощо.

Важливу роль відіграє консолідація жінок для відстоювання рівності своїх прав на самореалізацію поряд із чоловіками: створення жіночих організацій, які би обстоювали, зокрема, введення квотного принципу для жінок на наукові та на керівні посади, створення належної соціальної інфраструктури для ведення домашнього господарства, мережі закладів та персоналу для догляду за дітьми тощо. Як на мене, важливо також розвивати та практикувати синтаксичну базу для наголошення приналежності певної спеціальності, зокрема наукової, до жіночої статі: “докторка наук” замість “доктор наук”, “науковчиня” замість “науковець”, “колежанка” замість “колега” і т.д.

Для подолання стереотипних гендерних уявлень, які панують у суспільстві, необхідно підвищувати рівень поінформованості, обізнаності вчених, політиків, журналістів і громадськості в цілому про необхідність залучення жінок до творчих професій, у політику, естеблішмент, широкого висвітлення їхніх успіхів та життєвого шляху.

Особисто мені хочеться докластися до того, щоб Україну знали не лише як живописну країну у центрі Європи, де є легендарний Майдан Незалежності, а й як державу, в якій українське жіноцтво робить першокласну науку. Досвід західних країн свідчить про те, що найголовнішим чинником досягнення гендерної рівності у активному соціальному житті є подолання існуючих стереотипів, в першу чергу – у жіночому середовищі. Це найінерційніша складова, яка стоїть на перепоні утвердження гендерної рівноваги.

На моє глибоке переконання, від реалізації принципу гендерної рівності в науці, та й не тільки в ній, значно виграло б українське суспільство в цілому!

— Читайте также: Мелинда Гейтс: «Я убеждена, что женщины и девочки изменят будущее всех нас»

Ольга Броварець є одним із спікерів SHE Congress, де ви можете почути надихаючі історії та практичні поради Ольги та інших успішних жінок, які змогли зруйнувати «скляну стелю». Будьте з нами 18 листопада на третьому SHE Congress в Києві!

tickes_cover

 

Мы в Facebook