Профорієнтири: Чим займається поліцейський омбудсмен

Особистий досвід Вікторії Сельської

Вікторія Сельська — уповноважений Голови з питань контролю за дотриманням прав людини в поліцейській діяльності Управління забезпечення прав людини Національної поліції України, скорочено ж — Уповноважений з прав людини, або ж поліцейський омбудсмен. Вікторія працює у Житомирській області, де ми познайомились з нею у рамках акції Gender Month. Вона розповіла WoMo про свої обов’язки та упередження, з якими стикається у своїй роботі.

Що дає юридична освіта

Мені 26 років. Освіта  в мене вища юридична – магістр права; в 2015 р. закінчила Національний університет «Одеська юридична академія». Там же й закінчила аспірантуру. Ще зі школи хотіла бути юристом, знала що право – то «моє». Крім того, я вчилась в ліцеї, де класи діляться за напрямками, в юридичному класі, історія або правознавство у нас були кожен день. Жодного разу ще не пошкодувала про свій вибір. Юридична освіта навчила мене, в першу чергу, логічно і конструктивно мислити, аналізувати інформацію.

Чим займається поліцейський омбудсмен

Основними завданнями, відповідно до функціональних обов’язків є: забезпечення контролю за дотриманням прав і свобод людини поліцейськими, державними службовцями та іншими працівниками поліції під час надання поліцейських послуг; здійснення організаційного забезпечення діяльності та контролю за роботою ізоляторів тимчасового тримання; організація взаємодії органів поліції з іншими органами державної влади, місцевого самоврядування, громадськими об’єднаннями.

З ключових завдань виходять напрямки роботи: я проводжу перевірки та інспектування органів та підрозділів поліції, ізоляторів тимчасового тримання. Маю право безперешкодного доступу туди в будь-який день та час. При проведенні інспектування уповноважена перевіряти службову документацію, яка стосується діяльності підрозділів, за необхідності отримувати завірені копії документів, відбирати відповідні пояснення.

Я особисто спілкуюся з особами, які там знаходяться, цікавлюся умовами їх утримання, якщо в них є якісь скарги чи зауваження – вони можуть викласти мені їх усно чи письмово, на кожне з них буде здійснено невідкладне реагування та проведення перевірки. Візуально оглядаю затриманих на наявність видимих тілесних ушкоджень, дізнаюся характер їх походження, чи надавалася медична допомога.

Також можу ініціювати та беру участь у проведенні службових розслідувань у складі створених комісій за відомостями щодо порушення працівниками поліції прав та свобод людини. Проводжу особистий прийом громадян, також заяви та звернення надходять поштою, засобами електронного зв’язку. Організовую та проводжу навчально-освітні заходи (лекції, семінари, тренінги) з питань забезпечення прав та свобод людини, в першу чергу для особового складу органів поліції, а також за запрошеннями для школярів, студентів, соціально вразливих груп населення.

Я щодня здійснюю моніторинг інформаційно-аналітичної системи Національної поліції з метою оперативного реагування на виявлені порушення. Також одним із пріоритетних напрямків роботи на сьогодні є координація органів та підрозділів поліції в напрямку забезпечення рівних прав та можливостей чоловіків та жінок (питання гендерної рівності).

Які складності виникають у роботі

Сприймають мене на роботі по-різному, в залежності від того, з ким доводиться спілкуватися. Моя посада передбачає специфічні відносини субординації. Я є співробітником центрального органу Національної поліції та підпорядковуюсь безпосередньо Голові. Проте працюю в регіоні. З начальником Головного обласного управління поліції та підпорядкованими йому підрозділами ми співпрацюємо, але я не підпорядковуюсь начальству на місцях. Це забезпечує додаткову незалежність та об’єктивність роботи.

Жінок загалом в поліції працює не надто багато, менше 30% від усього особового складу. До того ж молодих і на таких відповідальних посадах. Тому спочатку ставились насторожено, тим більше що я приїхала працювати сюди з іншого регіону, з іншого кінця країни, і тут ніхто про мене нічого не знав. Потрібно було з усіма познайомитись, провести багато зустрічей, налагодити контакти.

Зараз в цілому з керівництвом та працівниками взаємовідносини добрі. Ставляться з повагою, підтримують ініціативи, навіть радяться та звертаються за методичною допомогою, до вказівок відносяться відповідально.

Із затриманими теж часто доводиться спілкуватись особисто. Контингент завжди специфічний. Доводиться шукати підхід до кожної конкретної людини. Правоохоронець повинен бути не лише юристом, а й медіатором, психологом. Реагують на мене нормально, довіряють. Ми спілкуємося, я пояснюю з якою метою прийшла і чим можу допомогти. Страху перед ними не маю, затримані такі ж люди як і інші, просто вони зробили помилку.

З ув’язненими, на жаль, контактів не маю. СІЗО підпорядковуються Державній кримінально-виконавчій службі. Мої повноваження обмежуються поліцейською сферою.

Які плюси й мінуси професії

Найважче, мабуть, те, що робота займає дуже багато часу. Діяльність юриста, правоохоронця далека від телевізійної романтики. Потрібно бути готовим до великого навантаження, великої відповідальності. Я ніколи не йду додому в 18:00, зазвичай в цей час я іду за кавою і повертаюсь працювати. Завжди хочеться зробити більше, є багато ідей, проектів. Вдома теж часто працюю. Навіть на вихідних. Бувають виїзди в райони, відрядження.

Багато незручностей додає великий масив бюрократичної роботи – щодня мені потрібно прочитати та опрацювати велику кількість документів, кожна дія має бути належним чином документально оформлена.

Але разом з тим в мене ще ніколи не було такого відчуття, коли вранці мені б не хотілось вставати і збиратись на роботу. Я працюю з великою самовіддачею та задоволенням, особливо радію, коли старання приносять результат. Моя робота – це мій свідомий вибір.

У мене є глибоке бажання робити добро і творити зміни в суспільстві, там, де воно є недосконалим. Для цього я і пішла працювати в правоохоронну систему. До цього працювала в приватній юридичній практиці і займалася освітньою діяльністю. Залишила все заради державної служби, незважаючи на те, що фінансовий заробіток тут набагато менший. Але, як би самовпевнено це не звучало, я знаю, що є речі, які можна зробити краще. І я знаю, як це зробити, і в мене є на це сили.

У мене своє бачення багатьох проблем. Їх реально вирішити, хоч і маленькими кроками. Моя ціль – зробити так, щоб суспільство мало більший рівень довіри до поліції. Сьогодні поліцейськими стають багато молодих людей, і наше завдання формувати їх професійну правосвідомість в дусі гуманізму, чесності та порядності. Лише тоді ми отримаємо якісно нову, соціально орієнтовану поліцію.

Редакція WoMo запросила письменницю Ірину Агапеєву, авторку книги «Троянди за колючкою» про жіночий досвід увязнення, поставити кілька запитань нашій героїні щодо її роботи.

Чи багато у вас роботи, тобто чи багато є сфер нашого життя, де необхідним є ваше втручання? Чому виникають порушення прав людини?

Не можу сказати, що існує багато сфер діяльності, де моє втручання є необхідним. Але є багато сфер, які повинні бути в полі мого постійного моніторингу та нагляду.

Порушення прав людини виникає в силу різних причин. Часто поліцейські вчиняють таке порушення через незнання. Особливо це стосується молодих спеціалістів. Добре, коли в колективі є кому правильно навчити, підказати. А інколи виникають ситуації на кшталт «Я так завжди робив і все добре було, і ти так роби». І людина повторює, не пересвідчившись: чи так правильно і законно. Для уникнення таких випадків ми й організовуємо правороз’яснювальну роботу, особисто або запрошуємо для проведення навчання профільних спеціалістів.

Слід брати до уваги, що порушення прав людини можуть мати як разовий, так і систематичний характер. Від цього залежать і причини таких порушень, і способи, як з ними боротись. Що стосується правоохоронної системи, то систематичне порушення прав виникає через недосконалість законодавчої бази, наявність великої кількості прогалин та колізій. Потрібно в першу чергу усувати саме їх.

Ще одна величезна проблема – це недостатній рівень фінансування. Керівництво поліцейських органів та установ обмежень свободи бачать та розуміють проблеми, які в них є. Вони згодні, що їх потрібно усувати, але фінансування від держави не вистачає. Наприклад, на капітальний ремонт одного ізолятора тимчасового тримання потрібно сотні тисяч гривень.

Також можливою причиною свідомих порушень прав людини працівниками поліції може бути, говорячи криміналістичною мовою, злочинна необережність, яка поділяється на злочинну самовпевненість та злочинну недбалість. Необережність є злочинною самовпевненістю, якщо особа передбачала можливість суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), але легковажно розраховувала на їх відвернення. Злочинною недбалістю є явище, коли особа не передбачала можливості суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), хоча повинна була і могла їх передбачати. Можливість влаштування таких осіб на роботу в правоохоронні структури є, але вони швидко проявляють себе, і ми працюємо над тим, щоб очистити поліцію від таких кадрів.

Порушення прав людини мають системний характер, ми маємо змогу спостерігати їх скірзь. Чи дозволяє ваша посада вирішувати цю проблему системно, наприклад, удосконалювати законодавчу базу?

Моє основне завдання на цій роботі якраз таки не карати, а з`ясувати причину порушення і сприяти недопущенню такого порушення в майбутньому.

Саме тому такий великий акцент я роблю на превентивній діяльності, яка, на жаль, в наш час нівелюється. Якщо правопорушення скоюється однією конкретно визначеною особою, проводиться робота з нею, а результати узагальнюються та аналізуються, проводиться робота на дану тему і з іншим особовим складом.

Інформаційно-аналітичні матеріали з питань, які стосуються дотримання прав людини, регулярно готуються та подаються Уповноваженими до Голови Національної поліції. У межах своєї компетенції Уповноважені мають право розробляти або ініціювати розроблення відповідними підрозділами проектів нормативно-правових та організаційно-розпорядчих актів Національної поліції України. Про виявлені проблемн, які необхідно усувати, ми також інформуємо керівництво НПУ, виступаємо з доповідями на відомчих нарадах, формуємо висновки. Cпосіб вирішення залежить від масштабів проблеми. Але системність має бути завжди.

Як ви приймаєте рішення щодо того, кому допомагати? Чи не буде таке рішення вибірковим правосуддям?

Я хочу і повинна допомагати кожному, хто до мене звернеться. Але мої повноваження обмежені сферою поліцейської діяльності. Якщо, скажімо, до мене звернеться людина із заявою на неправомірні, на її думку, дії особи, яка не є співробітником поліції, я особисто не зможу таке звернення розглянути, але я його перенаправлю за належністю, або дам людині контакти, куди слід звернутися.

Розглядати звернення я буду в порядку їх надходження. В моїй роботі неприпустима будь-яка дискримінація, навіть позитивна (надання переваги комусь).

Пропонувати чи просити про допомогу не має бути соромно чи страшно. Але для цього необхідний високий рівень довіри до поліції. Кожен правоохоронець повинен бути прикладом моральної поведінки для інших не лише при здійсненні професійної діяльності, але й у повсякденному житті. Необ’єктивність та вибірковість правосуддя дійсно сьогодні залишається величезною проблемою. Правоохоронні органи здійснюють досудове розслідування – яке полягає у збиранні, оцінці, перевірці доказів та ін. процесуальні дії і передають справу до суду, який виносить остаточне рішення. Ми на суд впливу не маємо, тому і правосуддя не здійснюємо.

Які у вас інструменти для покарання винних у порушенні прав людини?

Якщо під час проведення інспектування або перевірки, чи здійснення моніторингової роботи у мене будуть підстави розцінювати дії працівника поліції як неправомірні, я маю право ініціювати проведення службового розслідування та вжиття заходів реагування до осіб, які допустили порушення прав і свобод людини. Про результати вони зобов’язані мене проінформувати. В залежності від результатів перевірки, службова особа може бути притягнена до дисциплінарної відповідальності. Співпрацюємо в цьому напрямку з підрозділами внутрішньої безпеки, інспекцією особового складу. Якщо в діях особи в ході проведення перевірки встановлено наявність ознак кримінального правопорушення – матеріали передаються до Державного бюро розслідувань.

Ви читали книгу «Троянди за колючкою».  Чи змінилось ваше уявлення про масштаби порушень прав людини? Які порушення вас найбільше вразили?

Коли я читала книгу – то в першу чергу відчувала величезне співчуття та повагу до авторки, яка зуміла пережити такий страшний період свого життя і не побоялася так відкрито про це заговорити, з подробицями описати все, що з нею відбувалося.

Про глобальні масштаби порушень прав людини та явища, які відбувалися ще не так давно в міліцейській та кримінально-виконавчій системі нашої країни, я знала давно. Але я тоді ще не працювала в правоохоронній системі і не бачила тих жахіть на власні очі. А дізнавалась про це з аналізу документальних доказів, статистичних даних, розповідей людей, які працювали тоді в структурі та людей, які через те все пройшли.

Величезним кроком для подолання тих негативних явищ і проблем, які існували, стало кардинальне реформування правоохоронної та судової системи в Україні, запровадження безоплатної правової допомоги та зміна кримінально-процесуального законодавства. Формально реформа правоохоронної структури почалась в 2015 році з прийняттям нового закону «Про національну поліцію». Фактично – підготовка до цього тривала ще раніше. Реформа поліції – це не просто зміна назви, відбулася дійсно справжня революція. Була зроблена величезна робота, реформування триває і зараз. Здійснено кардинальне оновлення кадрів, реорганізовано міліцейську структуру, створено патрульну, кримінальну та кіберполіцію, підрозділи захисту економіки. Відбулась повна переатестація всіх співробітників.

Найбільше враження з книги на мене справило описання умов, в яких утримувались люди, а також те, яке відношення було до затриманих в місцях несвободи з боку персоналу. Зараз таке є практично неможливим. Існують певні вимоги до приміщень, в яких затримані утримуються, дотримання яких перевіряє прокуратура та інші контролюючі органи, Уповноважений з прав людини в тому числі. Якщо хоч один чи декілька з них будуть порушені – функціонування місця несвободи призупиняється до усунення недоліків, винні притягуються до відповідальності. Камери місць несвободи оснащені цілодобовим відеонаглядом, працівники постійно спостерігають за всім, що відбувається всередині, це дозволяє відреагувати на конфлікти між затриманими, на спроби особи самостійно завдати собі шкоди, а також це контроль за діями самих співробітників.

Чи прийдуть часи, коли в Україні не знадобиться більше моя професія? Ми повинні розуміти, що все змінюється. Світ змінюється. І це єдине, на що потрібно робити ставку. Тому я можу припустити й те, що такої посади може не стати. Але я не можу назвати підставу, за якої така посада стане непотрібною. Поліцейські омбудсмени діють в багатьох країнах Європи та світу, ми робимо хорошу роботу, і не лише на мою думку.

Фото з особистого архіву Вікторії Сельської

— Читайте також: Профориентиры: Чем занимается медиапсихолог