Виховання без нервування: Як не допустити навіть думки про те, щоб вдарити свою дитину

Поради психолога Вікторії Горбунової

Психотерапевт, доктор психологічних наук  та автор бестселлерів з дитячої психології та виховання Вікторія Горбунова дає цінні поради батькам про те, як утриматись від агресії у стосунках з власними дітьми.

Історія однієї матері

Цей текст не про актуальне і трендове «дітей бити не можна», а про інше — як втриматись від агресії, як впоратись з власними емоціями, як не зриватись?

Відразу зауважу, готових рецептів, придатних для усіх родин та дієвих в усіх ситуаціях — не існує. Причини дорослої агресії дуже різні і кожна потребує своїх заходів і впливів.  Спробую почати відповідь з короткого уривка зі своєї книжки «Виховання без нервування або як упоратись з упертюхами, ледарями, плаксіями…» та іншими коханими істотами і почну зі слів однієї з моїх клієнток:

«– Кажуть, дітей і бити-то не можна, а я молюсь, аби не прибити! Доводить до такого, що руки самі тягнуться! Сама про себе думаю, що садистка психована, що ізолювати мене треба! Може десь в цивілізованій країні вже б батьківських прав позбавили – і нехай! Не можу більше терпіти. Кажу, давай разом до психолога сходимо, я ж не звір який, а він мені – це тобі лікуватись треба, ти і йди. Ось прийшла.
Особисто я не знайома із батьками, яким би вдалося втриматись від емоцій та жодного разу не гримнути на власну дитину. З тими ж, хто ніколи не прикладався до м’якого місця – зустрічалась, хоча й можу перерахувати їх на пальцях рук. При цьому хочу зауважити, що тих, хто лупцює дітей, хоча й розуміє, що вчиняє неправильно, – значно більше, ніж батьків, які без жодних докорів сумління методично і послідовно обробляють м’яке місце власного дитинчати…»

Дбайте про себе

Власне, я хочу наголосити на тому, що більшість батьків страждає від того, що не можуть стримати свої емоції та руки. Що ж робити та як опанувати себе в хвилини, коли наших дітлахів хапають «гострі напади вередульства»? По-перше, дбати про себе. Ця порада часто сприймається як не серйозна та «поганобатьківська». Бо ж хороші батьки дбають передусім про дітей, віддають їм краще та сподіваються на вдячність. Не варто. Виснажені, втомлені, такі, що недоїли, недоспали, недовідпочивали, недозустрічались з друзями, недоходили в ресторанчики та театри, недодивились кіно, недолежали у ванній та купа інших недо… батьки — швидше зриваються, голосніше кричать та болісніше ляпають по попах. Отже, відпочинок і ресурси.

Проявляйте емоції в природній спосіб

По-друге, дозволити собі проявляти усі емоції в природній спосіб і це стосується невдоволення, роздратування або підвищення голосу для чіткого «ні» чи «стоп». Адже, якщо ми будемо спокійними, всміхненими та казати «нічого страшного» дитині, яка прокусила вухо своєму молодшому братику чи навмисне вивернула з балкона діжку із квашениною на голову сусіду — це не є добрим, ні для малюка, який не матиме адекватного зворотнього зв’язку на свої дії, ні для дорослого, який зусиллям волі придушує свої природні емоції. Дорослий ризикує перетворитися на такий собі киплячий чайник з запаяною кришкою — ні-ні та й зірветься. Отже, вчасний та природній вияв емоцій в спосіб безпечний для себе і дитини.

Долайте звичку «вибухати»

По-третє, шукати альтернативи звичним для себе реакціям. Нам часто буває важко стриматись тому, що ми звикли реагувати в певний спосіб. Наша нервова система має такі собі наїзжені способи реакцій і, подекуди, це голосний крик та биття. Подібне ми могли бачити в наших власних батьківських родинах, могли робити через виснаження та втому… є і інші причини. Власне йдеться про такі собі реакції «на автоматі» і тут важливо включити свідоме управління своїми емоціями. Наприклад, заздалегіть подумати: як я реагуватиму на чергове неслухство (а воно точно буде)? Уявити собі в деталях, що скажу та що зроблю, кілька разів прокрутити цей сценарій в своїй голові. В такий спосіб наша свідомість, а за нею і наше нервова система накреслить собі новий, інакший шлях і в критичній ситуації, нехай не відразу, але з часом — спрацює саме він. Отже, планувати, продумувати та уявляти, а згодом і вдаватись до більш контрольованого способу реакцій на дитячі вередульства. Певно це основне, що можна згадати в короткому тексті «Як не бити власну дитину?»

— Читайте также: Виховання без травмування: 10 самых ярких мыслей из книги Виктории Горбуновой

Мы в Facebook