Психологиня Лариса Волошина: «Щоб почати жити, потрібно припинити доводити свою цінність»

Лариса Волошина, телеведуча, психолог

Стереотипи вимагають від жінки відповідності. Щоб була одночасно кухаркою на кухні і коханкою у спальні. Фінансово самостійною, але так, щоб високими заробітками не засмучувала чоловіка. Щоб мала репутацію розумниці, але щоб більше мовчала. Адже розумна жінка, за визначенням, знає, що не можна принижувати чоловічу гідність доказами власного інтелекту. Вам не здається, що всі ці соціальні постулати є божевіллям? В першу чергу тому, що колективна ідея жінки тісно пов’язана з ідеєю “справжнього чоловіка”. Так, наче без оцінки пари неможливо претендувати на статус розвинутої особистості.

Недостатньо хороша, як не крутись

Критерії, що суперечать одне одному, та нереалістичні стандарти викликають страшну плутанину в головах. Вимоги до жінки настільки взаємовиключні, що нібито запрошують її у невроз. Проблема тут не тільки в гендерних стереотипах. Вся біда в тому, що жінки сприймають їх некритично.

Жінка має довести, переконати, заслужити повагу. Загнана у пастку ідеалу жінка прагне бути ефективною у тому, що робить.

І тут вже не важливо, яку роль вона виконує: берегині, левиці, чи тендітної троянди. Не має значення, чи сама обрала собі таке життя, чи стала жертвою обставин. Якимось внутрішнім відчуттям вона достеменно знає, що все одно «недотягує». Тож, як припинити виснажувати себе? Як вимкнути механізми, які змушують нас бігти по колу? Для початку запитайте себе: “Хто дивиться?”. Хто той прискіпливий арбітр, чийого схвалення ви прагнете? Більшість відповість: “Я”. Дехто навіть пишається, що є для себе чи не найсуворішим критиком. Але, якщо ви робите все це виключно для себе, звідки впевненість, що вас не цінують? Одже справа не в вас, а у відсутності стороннього підтвердження вашої цінності.

Що таке інтроект?

Перше, що потрібно зробити — це розібратися, чому ви навіть роль власного ката присвоїли собі. Спробуйте виокремити критикуючу частину та скептично оцініть всі її закиди.

Станьте критиком для власного критика.

Якщо бути уважною, то ви почуєте того, хто нав’язує вам прагнення до ідеалу. Це інтроект — захисний механізм, потрібний для адаптації. За допомогою нього дитина привчається коригувати свою поведінку відповідно до вимог дорослих. Простіше кажучи, тут спрацьовує схема: «Якщо я втрачаю любов мами через немитий посуд, то краще я буду сама сварити себе за лінощі, сама буду примушувати себе робити те, що може порадувати маму. В такому разі, хоч я і буду відчувати постійні докори сумління, реальна мама завжди буде задоволена мною».

Інтроект не просто стає внутрішнім наглядачем. Завдяки йому ми більше не сприймаємо батьківські вказівки, як нав’язані ззовні. За допомогою цього механізму ми переймаємо риси, думки, манери значущих дорослих. Найдивнішим є те, що люди, які завзято виконують функцію самокритика, вкрай рідко визнають за собою право на самоцінність. Їм потрібен хтось інший, щоб підтвердити їх власні перемоги та досягнення. Ба більше! Такі люди буквально у всьому бачать підтвердження власної нікчемності. Переконати ж їх у протилежному майже не можливо. Вони просто не вірять, що чогось варті.

Отримати увагу

Згідно з психологічною концепцією “Типів особистісної адаптації”, намагаючись утримати зв’язок з дорослими, дитина випрацьовує максимально ефективні поведінкові стратегії, які мають забезпечити їй увагу. У дикій природі кинутий батьками малюк як правило не виживає. Тому дитина змушена підлаштовуватися під очікування дорослих. Інстинкт нашіптує їй питання: «Як вижити?». Тобто, як потрібно себе поводитися, щоб цей світ (читай близькі) не був до мене ворожим? Тут варіантів небагато: нападати, тікати, або структурувати. Саме тому одні люди замикаються в собі аж до тієї міри, що не усвідомлюють власних потреб. Інші, перебуваючи у постійній тривозі, намагаються заздалегідь підстрахувати себе на всі випадки життя. А треті знаходяться у полоні правил, планів та зобов’язань, сприймаючи себе не інакше як функцію різного ступеню корисності.

Друге питання: Як отримати увагу? Відповідно до характерів батьків виникає відповідь: тішити інших, бути привабливим, викликати у оточуючих позитивні почуття; або бути наполегливим, багато працювати, доводити свою корисність; або вередувати, ображатися, маніпулювати ними. Придивіться, чи це не ті самі пункти, в яких ви постійно намагаєтесь довести свою ефективність і в яких відчуваєте власну недосконалість?

Виживати чи жити?

Вся річ у тім, що виживання і життя — це щось геть різне.

Щоб почати жити, потрібно припинити доводити свою цінність.

І ось ми дійшли до основного. Що робити?

Зніміть з себе цінник

Бути неоціненною буквально означає не мати ціни. Ніякої. Навіть самої-самої.

Поставте під сумнів основні самозвинувачення

“Я нікчемна? А що це означає? Хіба я у всьому роблю помилки? Це ж не правда. Десь я більш успішна, десь менш”. Почніть полювання на негативні думки щодо себе. Частіше за все ці самозвинувачення тотальні, а отже не вірні.

Досконалість мертва! Засвойте це, як істину і керуєтеся нею у всьому

Згадайте, як у казці Павла Бажова про господарку Мідної гори, Данило-майстер двадцять років робив кам’яну квітку, яку кожен раз розбивав через те, що вона виходила занадто досконалою. Ця казка про те, що в природі все живе має особливості та відмінності. Ідеальне — завжди штучне. Дозвольте собі бути недосконалою. Тільки так, ви зможете відчувати себе живою.

Скоригуйте внутрішній голос

Знайдіть для найболісніших слів більш пристойні відповідники. Не плакса, а вразлива; не нікчема, а спонтанна.

Знайдіть підтримку

Психолог, друг, тренер, консультант. Вам потрібна людина, яка підтримає вас у вашій вразливості. Замість шукати в очах оточуючих підтвердження ваших чеснот, почніть цінувати тих, хто не жахається ваших вад.

Будьте критичними

Коли дитину піддають обструкції за сором’язливість, часті хвороби, довірливість чи замріяність — це утверджує її в думці, що проблема в ній. Вона приймає це знання про себе некритично, як аксиома. Ще гірше, коли батьківську фігуру не можливо задовольнити в принципі. Щоб людина не робила, вона назавжди залишиться не такою, як треба.

У мене був випадок, коли авторитарний дідусь так і не зміг визнати за онукою права керування автомобілем, який вона, до речі, купила сама на чесно зароблені гроші. З одного боку він радо хвалив “хорошу річ”. Але кожного разу, як розмова переходила про неї за кермом, дідусь починав вихвалявся, що свого часу отримав “професійні права” В і С категорії. Після цього він брався дорікати онуці, що вона їздить на такій дорогій машині без прав. “Докатаєшся, що її відбуксують на штрафмайданчик!”, — нервував дідусь. Всі намагання онуки продемонструвати водійські права, її слова, що вона має дозвіл на керування автомобілем, дідусь просто ігнорував.

Кожен раз, коли вам здається, що ваші зусилля не помічають, подумайте, а чому ви вирішили, що проблема в вас? Може вам просто нав’язують думку про вашу невідповідність, щоб далі мати можливість вас повчати? Може найближчі люди відмовляються визнавати ваш успіх тому, що відчувають власну нікчемність? Щоб почати жити потрібно припинити виживати. А для цього потрібно навчитися дивитися на себе власними очима, а не через призму інтроектів.

• Читайте також: 10 причин піти до психотерапевта