Татьяна Гордиенко
WoMo продовжує публікувати серію матеріалів у рамках спільного з видавництвом IPIO проєкт популяризації сімейного читання. У видавництві виходить дитяча серія захоплюючих біографій відомих людей «Видатні особистості. Біографічні нариси для дітей». Ми вважаємо, що про життя тих, хто змінив світ на краще, потрібно знати більше і брати з них приклад. Книжки — гарний спосіб дізнатися багато корисного, а ще — привід для батьків та дітей провести час разом. Ми запрошуємо відомих матусь і татусів розповісти про їхній читацький досвід.
Книжку “Стів Джобс” про легендарного підприємця новатора ІТ-технологій читала у сімейному колі відома психотерапевт, доктор психологічних наук та авторка бестселерів з дитячої психології та виховання Вікторія Горбунова.
Як я стала читачкою
Якщо говорити про мене, то я не могла не читати. Книжки та читаючі люди були в моєму житті від самого народження й не пішли з нього долі. Я онука двох філологинь і кожна з моїх бабусь любила книжки усім своїм серцем. Думаю, що вони б пробачили мені все на світі (від п’ятого шлюбу до еміграції на Марс), окрім відмови від читання. З книжками з бабусиних вуст або їхніми переповідками я засинала, їла, подорожувала. Ми фантазували на тему книжок, віршували, шили маскарадні костюми та навіть пекли тістечка, робили салати та інше їстівне. Чого тільки вартувала яєчня «Циклоп» або топлений шоколад «Гіперболоїд інженера Гаріна».
В одній зі своїх книжок я описувала наскільки важливими є ритуали вкладання дітей на сон і ділилась власними дитячим досвідом. Я дуже любила вкладатися спати, коли до мене приїздила одна з бабусь і причина тому – знову ж таки – книжки. «Кожен вечір ставав чеканим та бажаним, коли в гості приїздила бабуся. Вона була фантастичною казкаркою. Герої її історій так і виринали живі-живісінькі в нашій з братом уяві, вона розповідала, а ми слухали, боячись поворухнутись під ковдрою, аби не сполохати велетенських циклопів, писклявих ліліпутів, хвалькуватого барона Мюнхгаузена, тендітну марсіанську принцесу Аеліту та інших, кого вона приводила в нашу кімнату. Кожного вечора ми готували бабусі трон: на звичайний стілець вмощувалася подушка, все це вкривалося шовковою хустиною, прикрашалося бантами і ялинковою гірляндою. Гірлянда встромлювалась в розетку, вмикалася і університетська викладачка філології перетворювалась на королеву казок на сяючому троні. Ми були щасливі і щасливі засинали».
Власне і мої батьки були й лишаються читаками. Кожна їхня вільна хвилинка, особливо перед сном проходить з книжками. Тато просто ковтає їх, бо володіє скорочитанням, і тому перечитав напевне все до чого зміг дістатись. Але, от цікаво, якщо книжка його справді захоплює, то сторінки перестають гортатись одна за одною в ритмі перегляду, а сповільнюються і переглядаються уважно слово за словом. Люблю дивитись на нього за цікавою книжкою.
А ще я любила бібліотеки. Знаєте, всі ці запахи, шелестка тиша й смішні вологі мочалочки, в які треба встромляти пальчика, аби перегорнути сторінку. От написала і шкодую, що давно не маю часу та можливості для такого неспішного бібліотечного читання-медитації.
Як ми читаємо з Богданом
Ми, як батьки, не робимо нічого особливого насправді. Читаємо самі, читаємо Богдасику та купуємо книжки, багато книжок. Сьогодні величезний вибір чудових, з живими ілюстраціями та добрими текстами книжок. Часто буває, що купуємо дитині, а читаємо спочатку самі. Богдасик, до речі, не дуже таке любить і ховає від нас свіжокуплені книжки, щоб спочатку прочитати самому. Раніше, коли сам не читав, видавав по одній, щоб читали йому вголос і дуже ярився, якщо ловив нас на забороненому читанні.
У нас немає якихось відпрацьованих стратегій. Звісно, що є видавництва, яким ми довіряємо і чиї книжки переглядаємо в першу чергу; є автори, яких любимо. Однак і в одних, і в інших бувають як чудові, так і не дуже вдалі книжки. Також часом орієнтуємося на рекламу, часом на відгуки. Любимо купувати книжки знайомих письменників та письменниць. Якось подарували садочку Богдасика цілий стос книжок з підписами українських авторів (від Лариси Денисенко до Мар’яни Савки), а якось, вже для шкільного класу, у якості новорічного подарунку організували книжки Сашка Дерманського з його таки ж автографами.
Як же не любити Стіва Джобса?!
“Стів Джобс” Марії Сердюк – добра історія про цікаву людину. Думаю і дітям, і дорослим важливо знайомитись з життям людей, які створюють, винаходять, роблять життєзмінні речі. Але набагато важливіше – мати більше, ніж одну прочитану біографічну книжку, більше, ніж один зразок, набагато більше, ніж один вибір. Історія Марії Сердюк добра й тим, що вона жива. Стів у ній не перетворився на якогось пластилінового генія, що йшов протореним шляхом успіху без вагань і помилок – і це чудово.
Єдине, що додало напруження в читання для нас із сином, це те, що історія починається зі згадки про «справжніх батьків» Стіва, які насправді були лише його біологічними батьками. Психологічно коректним є називати справжніми тих батьків, які виховують дитину, беруть на себе обов’язки ростити її та піклуватись про неї.
Загалом же книга дуже особлива і не лише тим, що її історії «живі», а тому легко дозволяють побачити людину та її життя у подробицях. Думаю є ще одна особливість книжки — це інтерактивність тексту: ти можеш не лише читати, співпереживати, ідентифікувати себе з персонажем, а й виконувати міні-завддання, які підштовхнуть до роздумів, в тому числі і про власне життя. Думаю, що ця книжка має певний життєзмінний, в доброму сенсі, потенціал.
Матеріал підготувала Тетяна Гордієнко.