Признайтесь, что хотя бы раз, но вы все-таки задавались вопросом, хорошая ли вы мать. Правильно ли вы воспитываете детей? И что такое — правильно? Что делать с чувством вины, как не развестись с мужем, который, кажется, не понимает, что с появлением детей ваша жизнь изменилась, как продолжать работать и выспаться наконец?

Екатерина Кронгауз, психолог и журналист, мама двух маленьких мальчиков: Левы и Яши, начала с того, что создала в Facebook закрытую группу для мам, где можно было обсудить самые наболевшие вопросы. Теперь у группы 20 тысяч участниц, а Екатерина издала крайне успешную книгу, которую теперь можно прочесть и на украинском языке. Предисловие к книге написала Людмила Петрановская — гуру в вопросах воспитания. Книга не просто показана всем мамам в качестве психологической поддержки, она еще и написана настолько легко, остроумно и просто умно, что гарантировано поднимет вам настроение. Вот самые яркие мысли автора.

Розділ 3. «Я погана мати?»

«Почуття провини — це якась пошесть, яка передається пологовим шляхом. Від дитини до матері, або від пологового будинку до матері, або від матері до матері. А інкубаційний період такий непердбачуваний, що когось воно накриває відразу, а когось за двадцять років. А когось хвилями протягом усього життя. Ти ніколи не знаєш, коли воно накотиться. Коли ти зрозумієш, що не вмієш малювати? Що не любиш гуляти з коляскою? Що ти заплакала при дитині? Зігнала на ній злість? Тебе покинув чоловік, і в дитини на язиці через слово «тато»? Чоловік не покинув тебе, але ви весь час сваритесь? Ви не сваритеся, а, навпаки, весь час цілуєтеся з чоловіком, так захоплені один одним, що мрієте про те, щоб залишитись наодинці, без дітей? Ти проспала дитяче свято, де дитина грає зайчика? Обіцяла морозиво і збрехала? (…) Водила до музичної школи усупереч їхнім бажанням? Чи не водила? Ніхто не залишиться непоміченим. Хоч би де було твоє слабке місце, хоч би як глибоко воно було сховано — це питання часу. Воно обовязково вигулькне і буде вкористано проти тебе. (…) Що означає це почуття? Навіщо воно? Адже відомо, що діти виростають усупереч, наперекір, узагалі невідомо як. У неуків — учені, у тюхтіїв — спортсмени, у суворих — незібрані, у безголових — зосереджені, у дбайливих — егоїсти, у егоїстів — альтруїсти. (…) Я для себе вирішила, що позаяк із роками почуття провини лише зростає незалежно від того, скільки ти почитала дитині на ніч, — отже, напевно, це якійсь важливий батьківський механізм. І треба з ним не боротися, а, навпаки, взаємодіяти».

Розділ 4. «Так буде завжди?»

Більш досвідчені батьки відповідають: далі буде ще гірше. У тому розумінні, що всі проблеми, які турбують мене нині, — це така дурниця порівняно з тим, які проблеми мене хвилюватимуть за якійсь рік. Сьогодні мене непокоїть, що він відмовляється їсти м`ясо, а за рік — що він відбирає іграшки, ще за рік — б`є дівчаток, а за десять років мене турбуватиме, чи не встряв він, бува, у якусь компанію з поганими хлопцями. А за п`ятнадцять — що краще б він цих дівчаток бив, як раніше, а не замикався з ними в кімнаті. Взагалі, якщо думати — то краще б Яшко завжди робив у Левковому ліжку яєчню і діставав за це від свого брата стусанів. І, взагалі, треба тішитися з того, що я можу схопити за руку свого сина-упертюха й потягти через дорогу, а він лиш несамовито горлопанитеме, а не скаже мені: ти мене не розумієш, я йду з дому. Але й так, на жаль, буде не завжди.

Розділ 5. «Як не збожеволіти?»

Ми звикли, що дитина — це жертва і хрест. (…) Нам ніколи не спадало на думку і ніхто нам не пояснював, що недосипання, постійна жертовність і позбавлення свободи зовсім не обов`язково мають іти в комлекті з дитиною, яку ви народили і яку повинні вироситити. Що хороша мати може бути просто хорошою і аж ніяк не обов`язково жертовною.

Розділ 7. «Як стати ідеальними батьками?»

Що більш дорослими стають мої діти, то краще я розумію, що ідеальні батьки — це жодним чином не властивість батьків, а ставлення до них дітей і їхній вибір. Як вони вирішать — так і буде. А це іноді мало від тебе залежить. Так само ідеальні діти — це ставлення і вибір батьків, а не дітей.

Розділ 12. «Як вибирати дитині друзів?»

Гидота заворожує. Грубість заворожує. Вульгарність заворожує. Заворожує небезпека. Взагалі, все погане заворожує, надто, коли ти хороша домашня дитина. (…) У наш непростий час чомусь не заведено забороняти дітям щось відверто. Нібито таким чином несучасні батьки позбавляють дітей свободи, втрачають контакт, близькі стосунки і довіру, підштовхують дітей до протесту і все таке інше. Не можна забороняти їм одружитися на дурепі, кидати школу, дружити з наркоманами. У  наш час заведено маніпулювати дітьми тонше.

Розділ 16. «А якщо дитину ображають?»

Я часто мовчу, але мене це дуже тривожить. У дитинстві хлопчикам пояснюють, що будь-який конфлікт можна вирішити словами, але це неправда, є конфлікти, які можна вирішити тільки кулаками, і дитина повинна це знати, щоб могла так відрізняти одні конфлікти від інших. Єдине важливе правило — бити й ображати не можна слабких (на цьому етапі — тих, хто фізично слабший) і дівчаток (але цього у світлі боротьби за рівні права доводиться вчити потайки, як у радянські часи вільнодумства).

Розділ 23. «Що робити з бабусею?»

Бабусі — єдині, кого все це іноді хвилює не менше, ніж тебе. Їхні уявлення про все, що стосується твоїх дітей, не менш конкретні, ніж твої. (…) Легше за всіх дідусям, як і батьки, вони не беруть участь у грі. Дідусі — це взагалі такі батьки, які позбавлені всіх проблем батьківства, — суцільна радість, вони не відчувають ніякої відповідаьності за виховання, а виступають у ролі веселої енциклопедії. Вони завжди готові відповісти на будь-яке запитання про влаштування світу, зіграють у шахи, в футбол, навчать кидатися їжею за столом, дозволять викинути машинку з вікна і подивитися, що буде.

Розділ 25. «Як не розлучитися через дітей?»

Найбільша небезпека — коли будинок стає в`язницею. І байдуже, чи правильно ви розподілили обов`язки — якщо хтось один з вас почувається вдома як у в`язниці, то другий приходитиме додому як до в`язниці на побаченя.

Розділ 26. «Як завести роман?»

Отже, ідея, буцімто чоловіки бояться відповідальності за чужих дітей, — це теж надуманий жіночий погляд. Чоловіки зі століття в століття залишають своїх дітей, від чужих їм піти іще простіше, якщо їм захочеться. Усі ускладнення знову ж таки відбувається в материній голові. Єдина по-справжньому серйозна проблема для матері полягає в тому, що ніколи ніякий її новий коханий не відчуватиме такого тупого розчулення або непоясненого страху за її дітей. Особливо якщо в коханого є свої діти — вони назавжди або на дуже тривалий час будуть йому милішими й ріднішими, а думка про те, що він замість рідних і приємних дітей віддає свій час іншим, безумовно, дратуватиме або засмучуватиме його. І це дуже сумно. Мабуть, єдине сумне у цій всій історії.

Розділ 34. «Як жити?»

Здається, мало що на світі можна зробити заради дітей, крім як сісти із цими дітьми на карусель і гойдатися до нестями або, посперечавшись, зїсти три коробки морозива, заради дітей можна пофарбувати стіни фломастером і наостанок віддерти шматочок шпалер. Решту люди роблять для себе: і хвилюються, і діймають одне одного, і себе, і дітей, і їдуть, і повертаються, і бояться, і шаленіють. Взагалі, я заради дітей припиняю нервувати і думати про те, як зробити так, щоб вони виросли щасливими. І заради дітей маю намір отримувати задоволення від себе, від життя і від них. Чому заради дітей? А чому ні?

Екатерина Кронгауз, психолог, журналист, писательница

Напишете ли вы о воспитании еще что-нибудь новенькое?

У меня в конце ноября выходит детский детектив для 4-летних — называется «Следователь Карасик».

Вы помните, вы писали: «по сравнению с будущими проблемами, так лучше бы Яша продолжал разбивать яичницу в кровать Леве»?  Какие новые вопросы волнуют вас по мере взросления сыновей?

Яша стал сверхчеловеком — то есть, видимо, ребенком с абсолютно нормальной психикой. Ему все интересно — разрезать ножницами самый любимый родительский свитер, ножом порезать провод от телевизора, залезть на стул и скидывать чашки с сушки, попробовать фломастером проткнуть стены в разных местах. Секунда молчания от Яши — признак большой беды. Лева — по-прежнему мамина радость, за год научился выговаривать букву Ш и Ж у логопеда. Посчитала, что через 15 лет сможет выговаривать весь алфавит!

После написания книги вы сами стали самой спокойной и уверенной в себе матерью на свете?

Стою на том же — не надо так сильно переживать, я пробовала много раз с тех пор, как книжка вышла — все равно не помогает.

Беседовала Татьяна Гордиенко

— Читайте также: Памела Дракерман: 8 мыслей о современном воспитании