Сестринство: Проекти, надії та мрії Катерини та Настуні Євтушенко

Як бачить світ та себе у ньому покоління Z

15.09.2017

Про відмінності нового покоління дітей від усіх попередніх психологи роблять великі дослідження, педагоги намагаються розробляти нові методики навчання, а батьки з подивом спостерігають за своїми дітьми. А як саме бачать світ і себе в ньому самі підлітки? Які між ними стосунки? Чого вони прагнуть? На ці запитання відповідають сестри Євтушенко – Катерина (16 років) та Настя (11 років), за плечима яких вже є реалізовані проекти, а попереду великі плани на майбутнє, зокрема участь у конференції для унікальних підлітків «Завтра_2037»

Настя Євтушенко про свій шкільний проект та допомогу сестри:

Лизуни – це такі предмети для релаксу, для розваг, декілька місяців тому вони були у тренді. Я дуже багато бачила їх в Інстаграмі, в соцмережах. Мені теж дуже хотілося їх мати, але я не знала, де купити, знайти лизунів. Тому я вирішила їх зробити сама. Я побачила, що всім навколо це подобається, і подружки мене попросили, щоб я їх навчила також робити лизунів.

Спочатку я була одна, але замовлень було стільки, що я не могал упоратися, і до мене приєдналися дві мої подруги. Вони були не дуже умотивовані. Але якщо ти лідер в команді, то ти повенен мотивувати людей, показувати, що тобі небайдужа їх робота. Я говорила, у нас все вийде, що не треба засмучуватися на старті, і мої подруги це зрозуміли.

Ми вирішили займатися цим разом і продавати лизунів у школі. Наша команда з чотирьох людей почала проект. Сестра мені допомогла порадами – сказала зробити брошури та рекламки, поставитися до проекту більш серйозно. Тому ми робили рекламу в школі, ходили по класах, роздавали брошури, які самі надрукували. І так у нас це пішло.

Наш проект тривав півтора місяці. У нас були конкуренти, які теж почали робити лизунів, і в них було набагато дешевше. Але лизуни у них були дуже липкі, тому їх не купували, а все одно приходили до нас. Рецепт лизунів – треба змішувати певні інгредієнти, про які всі знають. Але в мене був один секретний інгредієнт, про який ніхто не здогадувався. В першу чергу треба робити так, як для себе, і все буде гаразд.

Надалі я хочу стати спікером, як моя сестра, мені це дуже подобається. Я навіть думала, що в школі треба засновувати благодійні проекти. Я вважаю, що благодійність – це дуже правильно, вона може стати вашим квитком у майбутнє. Ти робиш приємне іншим людям, і допомагаючи іншим, ти допомагаєш і собі.

Катя Євтушенко про сестринські стосунки, дитинство і дорослість:

Я дуже рада, що можу поділитися з сестрою набутим досвідом, фейлами, які були. У неї будуть свої фейли, без цього ніяк, але я хочу, щоб вони були вже інші, доросліші, щоб вони навчили і мене, і її. Мене дуже мотивує щось робити самій, щоб потім Насті передати ці знання. Ми працюємо в тандемі, обмінюємося досвідом, навіть вже зараз, хоча мені 16, а Насті 11 років. Я у неї вчуся, не тільки в проектах, а просто як в людини.

Настя мене навчила легкості – дитячої легкості стосовно всього. На тебе так багато всього тисне – бажання батьків, нав’язані бажання соціуму – і ця щира дитяча легкість дозволяє побачити можливості, коли ти це відпускаєш. Раніше я намагалася братись за все підряд, у мене не виходило, я нервувала, а зараз відпустила, і потрібні мені проекти самі з’являються у моєму житті.

Ще сестра мене навчила бути «по-дитячому» позитивною, тобто того, чого не вистачає всім, і дорослим також. Коли ти дорослий, є якісь проблеми, рутина, школа, уроки, спорт, проект, і все це повторюється. І дуже важливо бути вдячним за кожну секунду, жити тут і зараз, у цьому моменті, як діти, піймати можливість побути суперменом, тому що так хочеться.

Ми все робимо разом, і навіть якщо Настя не присутня активно в проекті, те, як вона змінює мене, змінює й сам проект. Ми ніколи не зможемо робити щось окремо.

Часом ми сваримося, з різних причин, але якщо б ми не сварилися, то й не спілкувалися б. Ми всі – люди, звичайно, у нас різні погляди, і весь час на позитиві бути неможливо. Життя – це хвиля.

Я вважаю, що в мене є відповідальність, і це мене вже відмежовує від дитини. Але внутрішнє почуття, те, як я себе відчуваю – ще не доросле. Мені все одно радісно, що є таке гарне сонце, тепло, вітерець, і я хочу це в собі зберегти якомога надовше. Я не хочу дорослішати в цьому, але хочу дорослішати в своїх проектах, в тому, де я задіяна, хочу самореалізовуватися.

Зараз я займаюся проектом для підлітків, який мене дуже надихає. Я планую робити табір на осінніх канікулах з різними лекціями, заняттями. Це міні-пілотний проект великого курсу, щоб побачити, наскільки ця ідея резонує з потребами підлітків.

Я вважаю, що ти маєш брати на себе відповідальність за все, що відбувається в твоєму соціумі, бо частково соціум – віддзеркалення тебе. Я вважаю, що вже зараз можу щось робити, щоб змінити свою країну. Мені дуже сподобалась фраза: “Всі хочуть змінити світ для своїх дітей, а я хочу змінити своїх дітей”. Ми можемо міняти багато чого, але якщо люди не будуть цим змінам відповідати, то тоді все повернеться до минулого. Я вважаю, що змінювати підлітків, шкільну освіту зараз – дуже важливо, це може змінити світ, я вірю в це.

Розмовляла Галина Ковальчук. Фото: Олена Владико

— Читайте також: Марина Захарова: «Якщо талант яскравий, він проявляється рано, і не помітити його не можливо»