Стратегія подолання бідності: Справедливість як розкіш і як бар’єр

Перспективи покращення

Уряд прийняв Стратегію подолання бідності на 2018 рік. Яких же перспектив варто очікувати? Віталій Дудін, експерт Центру соціальних і трудових досліджень, дає свій прогноз на найближче майбутнє наших гаманців, підкреслюючи зони відповідальності влади та бізнесу. 

Стан речей

День соціальної справедливості не викликає в українців особливих емоцій. Справедливість звично розглядається як розкіш. Життя достойно винагороджує обраних або тих, хто багато працює. Але ж має бути цікаво, де ми знаходимось на глобальній карті (не)справедливості. Показовими є дані Світового індексу процвітання (World Prosperity Index), де Україна зайняла 112 місце. Таким чином, за соціальними стандартами ми знаходимось на периферії Європи. Зарплати, порівнювані з українськими, виплачуються у бідних країнах Азії та Африки. Словом, брати для порівняння показники соцстандартів України та європейських країн політики будуть не охоче. У поєднанні з 48 місцем за рівнем освіти наша робоча сила виглядає досить конкурентоздатною. Масова доступність освіти поки що тримає Україну на гідному рівні, але чиновники зараз найбільш занепокоєні зменшенням бюджетного дефіциту, що має означати зменшення видатків на дану сферу. У такому разі Україна втратить свої останні переваги, хоча вони і так є доволі сумнівними.

За останні чотири роки життя українців не покращилось. Це визнав днями прем’єр Володимир Гройсман. Спираючись на дані офіційної статистики, дописувачі «Економічної правди» повідомляють про зростання реальних зарплат на 6% у порівнянні з докризовим періодом – 2013 роком. Хоча мало хто помітив покращення або принаймні полегшення. Зарплата в Україні дійсно зростала стрімко, але ж комунальні тарифи їй не поступались. Про суму допомоги непрацездатним, нижчу ООНівської межі бідності, й взагалі згадувати сумно.

Умовні приорітети

Куди рухатись далі? Навряд чи ви знайдете відповіді у нещодавно затвердженому Плані заходів по реалізації Стратегії подолання бідності на 2018 рік. Чимало пріоритетів досить, скажімо так, умовні. Замість цифр даються загальні побажання: збільшення кількості соціальних послуг, збільшення обсягу працевлаштованих і т.д. Більша частина українців цього «подолання бідності» на собі не відчують.

Єдине, що держава може обіцяти і виконати, – це зменшення свого впливу. Політика приватизації та зниження податків для бізнесу буде тривати. Іншим боком монети стане, вибачаюсь за каламбур, монетизація пільг. Обмеження фінансових ресурсів держави означатиме заміну численних пільг скромними компенсаціями, що знецінюються в умовах інфляції та дерегуляції цін. Звісно, це вірогідніше для сценарію, за якого держава перешкодить виведенню коштів в офшори та забезпечить усі передбачені Конституцією гарантії.

Рівність і солідарність

Справедливість неможлива без двох супутніх принципів – рівності та солідарності. У чому проявляється нерівність? По-перше, непропорційно-велика для Європи кількість наших громадян зайняті у тіньовому секторі. Близько 10 млн працівників не мають соціальних прав, гарантованих законом! По-друге, жінки отримують менше за чоловіків на 30%. При цьому ця різниця не скорочується, а навпаки у новому Трудовому кодексі жінок хочуть позбавити деяких пільг, якими сьогодні ця нерівність компенсується. По-третє, славетне сільське господарство, що приносить прибутки на світових ринках, обіцяє далеко не світові зарплати. У галузі АПК заробітки є на третину меншими. По-четверте, існує велика кількість привілейованих груп. Менеджери в приватному та бюджетному секторах отримують мільйонні зарплати, що не пов’язані з їх зусиллями. Культ успішних ІТ-шників на фоні повсюдних злиднів викликає у кращому випадку заздрість, а в гіршому – злість.

Проблемою України є те, що успіх не збагачує суспільство. Олігархи експортують продукцію за кордон, тому не зацікавлені в зростанні зарплат всередині. ІТ-фахівці готують якісні продукти для іноземних компаній, але проект e-governance лише робить перші кроки. Юристів багато, а верховенства права немає. Волонтерство розвивається, а солідарності у повсякденному житті бракує. З останнім найцікавіше – показник соціального капіталу (зв’язки/волонтерство) в України у World Prosperity Index покращується, але цього поки недостатньо. Чи може бути інакше? Подивіться на ту країну, яка займає 1 місце – Норвегію. Проте наші політики чомусь хочуть зробити нашу країну все менше схожою на неї. Вважають, що нам соціалізм в усіх формах шкідливий.

Приходимо дещо сумного висновку: несправедливість у нашій країні – це пріоритет, а не побічний наслідок. Лише відчуття несправдливості може змусити працювати краще. За цією логікою, справедливість – це бар’єр, який стримує ініціативу.

— Читайте также: Згадала баба, як дівкою була: Що приготувала жінкам України пенсійна реформа

Мы в Facebook