Сурогатне материнство в Україні: Об`єктивно про складне

Мабуть, усі бачили кадри з відео, на якому через карантин і закриття кордонів немовлята, яких народили українські сурогатні матері залишились чекати своїх батьків-замовників просто у кімнаті київського готелю. Наразі в Україні не ведеться статистика щодо кількості малюків, народжених сурогатними мамами, але за даними з неофіційних джерел, число таких немовлят варіюється від 1500 до 3500. Обговорення гострих питань, які перед суспільством ставить сурогатне материнство, змусило нашу редакцію спробувати ретельно дослідити правовий та етичний аспекти проблеми.

Всі це роблять?

Перше, що ви чуєте від прибічників сурогатного материнства або різним чином зацікавлених у ньому осіб, це те, що «у всьому цивілізованому світі» воно успішно практикується. Але насправді це не так. Перелік країн, де дозволено комерційне сурогатне материнство, насправді дуже невеликий, до нього входять Україна, Грузія, Казахстан, Камбоджа, Росія, деякі штати США. Виключне альтруїстичне, некомерційне сурогатне материнство, коли якась жінка з власної волі й безоплатно виношує дитину для бездітної пари, дозволене теж далеко не скрізь, наприклад, у Великобританії, Канаді, Індії, ПАР, на деяких територіях Австралії та США. У Бразилії ця процедура дозволена між родичами.

В переважній більшості європейських країн будь-яка форма сурогатного материнства прямо заборонена законом, а в більшості країн світу — це питання взагалі законодавчо не врегульоване.

Невідповідність законодавства

Через невідповідність законодавств різних країн, права українських дітей, всиновлених іноземцями через процедуру сурогатного материнства, можуть постраждати. Одним з яскравих прикладів став випадок французької пари Ле Рош, яка не змогла провезти своїх народжених сурогатною мамою в Україні дітей через кордон. Ще в Україні посольство Франції відмовилося надати дітям громадянство та відповідні документи — адже у Франції сурогатне материнство заборонене. Фінал цієї історії щасливий: через пів року родина все ж переїхала до Франції, але випадок незахищеності малюків далеко непоодинокий і перед українським законом теж.

Нещодавно став відомим випадок, коли у сурогатної мами народилася дівчинка з інвалідністю, то ж американські біологічні батьки відмовилися забирати дитину, а згодом дали дозвіл на удочеріння. А у китайської пари взагалі виявилося, що дитина не має жодної спорідненості з ними: ДНК-тест показав, що біологічною мамою є сурогатна мати, а от хто батько — незрозуміло. Тож дитину до Китаю, де батьківство своє вони не можуть довести, а всиновлення з-за кордону заборонено, вони забрати не змогли.

Узагальнення судової практики свідчить про випадки, коли, наприклад, українське подружжя, розлучившись, просить суд прибрати їхні відомості в акті про народження дітей, що народились внаслідок процедури сурогатного материнства. Або, наприклад, був випадок, коли сурогатна мати разом із своїм чоловіком записали на себе народжених жінкою дітей, а пара іноземців з ними судилася — і дітей повернули біологічним батькам після спливу трирічного терміну. Так, подібні випадки в Україні — рідкість. Але ситуації ці настільки болючі, що потрібно докладно розібратися у тому, що таке сурогатне материнство, які ризики для усіх сторін воно несе.

Шуневич Катерина, юристка, керівниця Аналітичного Центру «ЮрФем» пояснює юридичні аспекти сурогатного материнства в Україні.

Що таке сурогатне материнство?

Сурогатне материнство не є донорством яйцеклітин (не відбувається використання яйцеклітин сурогатної матері, що за своїм змістом не є етично). Говоримо про сурогатне материнство в контексті перенесенні ембріона, який отриманий в результаті запліднення яйцеклітини біологічної матері спермою біологічного батька (загалом це біологічний матеріал подружжя), в порожнину матки іншої жінки та виношування дитини такою жінкою.

Тобто сурогатна матір лише виношує плід, її біологічний матеріал не використовується для запліднення.

У випадку, якщо подружня пара потребує також і донорства яйцеклітини, тоді можуть застосовуватися обидві процедури: як процедура донорства яйцеклітини (у такому випадку використовують матеріал анонімних донорів), так і процедура з надання послуг сурогатного материнства (питання донації гамет та ембріонів врегульовано  Розділом V наказу Міністерства охорони здоров’я України від 09.09.2013 № 787). Відповідно, за загальним правилом, до сурогатної матері застосовується лише процедура перенесення ембріону в матку.

Договірні відносини, нічого особистого

Відсоток застосування сурогатного материнства серед інших допоміжних методів репродуктивної технології незначний. Питання вартості послуг сурогатної матері визначається договором, між замовниками, якими може бути виключно зареєстроване у встановленому законом порядку подружжя громадян України або іноземців та виконавицею — сурогатною матір’ю. Також ще одним суб’єктом цих правовідносин є медичний заклад, акредитований МОЗ для проведення таких процедур.

Прихильники  заборони сурогатного материнства обґрунтовують свою позицію тим, що сурогатне материнство заохочує торгівлю жіночим тілом та його функціями, діти виступають об’єктом купівлі-продажу, а отже – товаром. Ще одним аргументом проти є невідповідність існуючим моральним засадам у державі чи релігії.

Щодо портрета сурогатної матері: існують у відкритих інформаційних джерелах відомості, що сурогатними матерями стають як жінки, які перебувають у складному економічному становищі чи позбавлені засобів для існування. Проте, так само чимало жінок погоджуються на надання таких послуг через альтруїстичні мотиви.

Проблемні питання й шляхи їх вирішення

Чимало правозахисників та правозахисниць виступають за заборону сурогатного материнства, заявляючи, що сурогатне материнство є торгівлею людьми. Дійсно, в окремих ситуаціях жінок можуть примушувати до виконання обов’язків сурогатної матері шляхом погроз, фізичного або психологічного насильства, обману, шантажу, викрадення, шахрайства, використання уразливого стану, залучення в боргову кабалу, обмеження свободи пересування, вилучення документів тощо. Складне економічне становище, вразливість можуть спонукати жінку до вступу відносини сурогатного материнства.

Однак, за загальним правилом, сурогатне материнство не може розглядатися як торгівля людьми, оскільки жінка за своєю волею (добровільно) вступає у відносини з надання послуг.

Для того, аби вирішити усі суперечності захистити права жінок, є необхідним прийняття закону для того, аби визначити на законодавчому рівні, що розуміти під поняттям «сурогатне материнство», «генетичні батьки», «сурогатна матір»; врахувати гарантії як для жінки, яка планує надавати послуги сурогатного материнства, так і для подружжя, які виступатимуть замовниками таких послуг, а також права дитини, яка народиться; передбачити типову форму договору сурогатного материнства та вимог до нього.

Проблемними є питання, що робити у випадках, якщо батьки-замовники  після народження дитини вони відмовляються від неї (наприклад, залишають в сурогатної матері,  відмовляються від оформлення батьківства) або ж сурогатна матір відмовляється передати дитину генетично рідним батькам.

Ще одним важливим питанням для вирішення є ліцензування клінік репродуктивної медицини з метою належного державного контролю над законністю їхньої діяльності та  встановлення механізму контролю над програмами сурогатного материнства.

Експертка з питань оцінки гендерного впливу у SURGe, Support to Ukraine’s Reforms for Governance, старша юристка у Cai & Lenard Law firm Олена Зайцева наголошує на чіткій позиції Ради Європи щодо сурогатного материнства.

Кому це вигідно?

Є такий дієвий маніпулятивний прийом: коли від людини щось потрібно, можна запевнити її в тому, що це потрібно не вам, а саме їй. Що це для неї «шанс кращого життя», «нові можливості», або навіть «добра справа». Якщо гарно все обставити і знайти вразливу групу, то такий прийом працює дуже ефективно.

Хто насправді отримує найбільші вигоди від комерційного сурогатного материнства?

Це питання старанно залишається за рамками. Саме так працює бізнес на сурогатному материнстві або проституції: знаходять вразливу групу, багато обіцяють, «нормалізують» ситуацію для суспільства.

Сімейний портрет у сурогатному материнстві

Я б не стала запитувати у жінок, чиї тіла використовують, де їх мораль чи гідність. По-перше, це їх власне тіло, яким вони мають право розпоряджатись на свій розсуд. По-друге, запитувати треба не у них, а в тих, хто заробляє на них гроші, та тих, хто чужі тіла «орендує» (або купує виношених ними дітей). От цих людей я б запитала, де вони загубили свою гідність. А ще мені цікавіше запитати не жінок, на яких тисне норма про «справжнє призначення жінки бути матір’ю», а їхніх чоловіків: невже генетично споріднена дитина варта втрати людяності?

Ще одним цікавим моментом, який ретельно намагаються приховати захисники комерційного сурогатного материнства є те, що воно дозволене саме в бідних країнах. Бідні країни зазвичай є такими, де з правами жінок загалом не дуже, як і з можливістю жінкам отримати хорошу посаду з високою оплатою. Звичайно всюди є виключення, є успішні жінки всюди, але не вони захочуть ризикнути життям та здоров’ям, а ті, хто не мають хорошої освіти, можливостей і доходів. Є ще тема некомерційного сурогатства з великих почуттів до ближніх, але це вже зовсім інша, і теж не дуже оптимістична історія про жіночу гендерну соціалізацію.

Серед відомих історій сурогатного материнства — випадок з “Малюком Гаммі», який добре ілюструє причини, чому сурогатне материнство має бути заборонене. Австралійська пара Венді Лі та Девід Фарнелл стали замовниками сурогатної матері у Таїланді, але взяли додому лише одного з народжених близнюків — дівчинку Піпу, залишивши Гаммі, у якого був синдром Дауна. На цьому історія не завершилась: виявилось, що Девід Фарнелл раніше був засуджений за злочини сексуального характеру проти дітей, але навіть це не завадило Австралійському суду зробити висновок, що дівчинка може залишитись з Фарнеллом, а матір, яка Піпу народила, навіть у цьому випадку не може повернути дитину собі.

Хто проти?

Окрім рухів за права жінок, у супротивниках сурогатного материнства може опинитись релігія, з іншою аргументацією (мораль), але з тим же висновком — не можна продавати жіноче тіло як функцію. Разом ці дві дуже різні за мотивами, але спільні за бажаним результатом сили цілком можуть завадити вигідному бізнесу. Тому бізнес дуже завбачливо створює (або намагається створити) осередки прибічників всередині цих сил. Що викликає додаткові суперечки, непорозуміння та відтягує очевидні висновки — використання тіла чужої жінки, просто як інкубатора — дуже далеке від «лікування безпліддя» покупців новонародженої дитини.

Особливим цинізмом у сурогатному материнстві я вважаю заборону називати речі своїми іменами: жінку, яка виношує і народжує дитину — матір’ю, а покупців — донорами. Бо це не вписується в ту гарну картинку, яку нам намагається нав’язати цей бізнес: що жінка просто виношує “чужу” дитину. Наскільки “чужою” може бути дитина, яку 9 місяців носиш під серцем — не лише філософське питання, але тут краще за мене можуть сказати медики. Але як юристка я можу розказати, що наприклад у Німеччині дитина сурогатної матері вважається її дитиною, а донори біоматеріалу — усиновлювачами. Рада Європи підкреслює, що сурогатство (surrogacy) — виношування і народження дитини для когось іншого — це не допоміжна репродуктивна технологія, і що цю сферу “врегулювати — недостатньо, лише повна заборона захистить жінок». Резолюція Європейського парламенту 2011 року також досить чітко розставляє крапки над “і”: “сурогатство, являє собою експлуатацію жіночого організму та її репродуктивних органів”. А Резолюція ЄС 2015 року ще більш конкретна: “сурогатне материнство має бути заборонене та розглядатись як питання прав людини, що має бути невідкладно вирішене”.

Катерина Габрієль, психолог, травмотерапевт, emdr-спеціаліст говорить про можливі психологічні наслідки для сторін процедури сурогатного материнства.

В останні роки проводиться все більше досліджень щодо психологічних наслідків сурогатного материнства та впливу на усіх учасників процесу, проте довгострокових даних немає.
Спробуємо розглянути кожного учасника процесу окремо.

Сурогатна мама

За деякими дослідженнями (науково-дослідного центру репродуктивних біотехнологій, Тегеран, Іран) відмова від дитини може бути надзвичайно важкою втратою і може спричинити психологічні проблеми для сурогатних матерів. Є припущення, що сурогатна мати може пренатально утворити зв’язок з дитиною і, як наслідок, це дуже ускладнює процес передачі дитини батькам, які є замовниками послуги. Для тих жінок, які відмовляються від дитини, існує ризик післяпологової депресії.

Варто сказати і про емоції жінки під час виношування дитині і після народження: почуття гніву, провини, безсилля можуть додатково створювати емоційне напруження для психологічного здоров’я жінки.

Річ у тому, що на момент підписання договору жінка (сур.мама) приймає свідоме рішення. Проте, в процесі вагітності та народження психіка жінки страждає і це для неї досить потужний стрес.

Я маю припущення, що це має неабиякий травматичний вплив на психіку, тому для самозбереження можуть використовуватись різні форми психологічного захисту (дисоціація – розщеплення; витіснення, завмирання, тощо). Тобто, в постпологовий період сур.мама може зіштовхнутись із наслідками травматизації. Тому над важливо психологічно працювати із самою сур.мамою в період вагітності та в постпренатальний період для зменшення негативних ризиків для її психологічного здоров’я.

Батьки-замовники

Для батьків-замовників основною ціллю залишається отримання дитини від сур.мами. Існують спостереження за тими парами, котрі якийсь час підтримували зв’язок із сур.мамою і це добре впливало на їхній емоційний стан. Проте, довготривалих досліджень не існує. Пара, яка виступає замовником послуг, має відчуття влади та контролю у ситуації, тому це може посилювати відчуття тривоги у сур.мами. Надалі, після народження дитини, в якійсь момент батьки-замовники задаються питанням про те, чи варто говорити дитині про її історію зачаття та народження. Це, швидше, особистісний мотив. Важливо, щоб самі батьки вирішили питання про те казати чи ні до певного віку дитини. Головне, щоб про свою історію дитина довідалась від самих батьків.

Дитина

Для дитини найважливішим є безпека, безумовна любов, прийняття та надійна прив’язаність. Якщо батькам вдасться задовольнити ці потреби, то дитина буде зростати в надійній і безпечній атмосфері, а це аж ніяк не створить травму для її психіки, а навпаки дозволить мати щасливе дитинство і здорове доросле життя. Якщо ми беремо до уваги те, що дитина розлучається зі своєю біологічною матір’ю і це створює для неї травматичний досвід, то варто пам’ятати, що надважливим є те, в які умови дитина потрапляє після травмуючої події. Якщо дорослі задовільняють її потреби, оточують любов’ю і прийняттям – то травматичний досвід не матиме деструктивного впливу на дитину.

Матеріал підготувала Тетяна Гордієнко.

• Читайте також: Український жіночий конгрес: Жінки, політика, пандемія