Свої за кордоном: Олександра Орлова

Чимало українців хоча б раз, але задумувалися над тим, як добре було б жити в США. Стереотип про те, що в Америці можна здійснити будь-яку мрію, виглядає досить заманливо. Перекладачка, письменниця, колумністка та педагог системи Монтессорі Олександра Орлова, яка 7 років мешкає у передмісті Сіетла у штаті Вашинґтон, вже встигла ознайомитися зі всіма аспектами життя в США. Тож ми й вирішили розпитати в неї чи справді все так ідеально в Америці. Читайте ексклюзивне інтерв’ю для WoMo у рубриці #СвоїЗаКордоном.

Якою була причина переїзду і скільки часу зайняла адаптація?

Одна з великих IT-компаній запропонувала моєму чоловіку роботу в Сіетлі, й ми переїхали без вагань. Попри те, що нам довелося вмістити своє життя у дві валізи й переїхати у геть незнайоме місто в чужій країні, адаптація тривала недовго. Якісь стресові випадки перекривав інтерес до всього. А ще дуже допомогла повсюдна дружелюбність. США — країна емігрантів, а Сіетл пишається своїм статусом sanctuary city (міста, що стоїть на захисті емігрантів, навіть якщо вони знаходяться на території країни нелегально). Скажімо, мене жодного разу не цькували за мій акцент, а навпаки намагалися зрозуміти і допомогти. Попервах на чужині — це дуже вагома підтримка.

До чого було найскладніше адаптуватися в США, а до чого так і не вдалося?

Для мене досі залишається таємницею баланс у спілкуванні, особливо із малознайомими людьми. З одного боку, в американців досконало розвинуте мистецтво small talk — невимушеної розмови при зустрічі, яка легко розхитується у різні теми, закладає місток для приятелювання. Та, водночас, важливо не перетнути певної межі, не сказати щось таке, що буде розцінене як образа чи флірт.

Як працює медична система?

90% населення США на сьогодні мають медичне страхування. Ця система працює вже понад півстоліття, але в цьому її фундаментальні переваги і недоліки, що впливають й на якість сервісів, і на ціноутворення на ринку фармацевтики й медичних послуг. У певному сенсі, тут є безкоштовна медицина, але для отримання відповідного соцпакету треба дійсно довести неспроможність сплачувати послуги лікаря (чи будь-які інші послуги), так само кожен окремий випадок звертання до лікарні та призначення лікування розглядається страховою компанією і не завжди буде схвалений на користь відшкодування. Система медичного страхування у США — питання складне, болюче і більш-менш спокійно вирішується тільки для людей із середнім й високим статками (втім, далеко не завжди, оскільки медичні рахунки в останні роки у США залишаються основною причиною банкрутства фізичних осіб). За деякими міжнародними дослідженнями, медицина у США не відповідає високим стандартам, та особисто мені за сім років життя тут з некомпетентністю американських лікарів стикатися не доводилося і загальні враження від тутешніх сервісів дуже позитивні. Сподіваюся, так триватиме й далі.

Якою є освітня система?

Дошкільна система освіти переважно є платною і не є обов’язковою. Однак працюючі батьки мусять шукати варіанти. Майже всі дошкільні заклади або приватні, або належать компанії-роботодавцю, або існують на базі релігійних організацій. Зі школами трохи легше: з’являється вибір між державними (безкоштовними) і приватними закладами освіти. Державні школи фінансуються і контролюються на трьох рівнях: федеральної влади, влади штатів і місцевої влади. У США немає єдиного державного стандарту освіти, як немає і єдиної навчальної програми. Все це узгоджується на рівні окремого штату. У переважній більшості випадків американці обирають для своїх дітей державні школи, але прискіпливо вивчають можливості й рейтинги навчальних закладів своїх районів, міст. Особливої уваги потребує старша школа, адже її характеристики впливають на можливості вступу випускника в бажаний вуз. Відсоток студентів, які навчаються у США безкоштовно, крихітний, а платне навчання коштує, м’яко кажучи, недешево. На допомогу молоді приходять кредити на навчання, але їх, звісно, доведеться виплачувати, й нерідко погашення кредиту в молодого спеціаліста триває довше, ніж саме навчання. З іншого боку, велика кількість безкоштовних навчальних курсів, програм з вивчення мов і громадських коледжів дає можливості різним верствам населення здобути знання, професію у будь-якому віці.

Наскільки захищеними є права дітей та працюючих матерів?

У кожному американському штаті є свої соціальні програми щодо захисту дітей від жорстокого поводження дорослих, і ставлення до цього питання більш ніж серйозне. Співробітники шкіл, медичних установ зобов’язані повідомляти в соціальні служби і компетентні органи про можливі випадки жорстокого поводження з дітьми навіть за найменших ознак. Жорстоким поводженням може розцінюватися недогляд за дитиною, ігнорування її потреб, перешкоджання отримати освіту тощо.

Більшість жінок у США працює — це факт. Однак, попри потужність тутешнього феміністичного руху, працююча американка має чимало перешкод не тільки на кар’єрному шляху і в боротьбі за гідну оплату праці, але й узагалі на шляху до роботи як такої. Мова йде саме про декретну відпустку, якої у США, в принципі, не існує. Відпустка по догляду за дитиною обмежується 12-ма тижнями без оплати на державних підприємствах і підприємствах із більш ніж 50 працівників. Щоправда, компанії IT-сектору пропонують від 8-ми тижнів до півроку оплачуваного періоду для новоспечених батьків (як для жінок, так і для чоловіків). Деякі компанії відкриті для відвідин роботи матерів/батьків з малюками чи мають власні ясла, проте це радше винятки з правил. Зважаючи на чималу вартість перебування дитини в яслах і дитячих садках, багато жінок обирають догляд за дитиною замість виходу на роботу, або фріланс, якщо є така можливість. З іншого боку, чимала кількість організацій у США нині займається питаннями захисту прав працюючих жінок. Жінки зустрічаються, консультуються з юристами, психологами, почуваються менш самотніми у своїх проблемах.

Що собі може дозволити громадянин США за середню зарплату?

Це важке питання, оскільки гіпотетична середня заробітна плата для всіх США дає геть різні можливості в різних штатах і містах. Скажімо, Нью-Йорк, Вашинґтон, Лос-Анджелес, Сан-Франциско, Сіетл мають дорожчу нерухомість (стосується й оренди, і придбання), дорожчу вартість сервісів, ніж, скажімо, Чикаґо, Даллас чи Орландо. Утім, чимало американців із середнім рівнем прибутків і стабільною роботою мають автівку або й дві, дозволяють собі регулярні походи в ресторани і кав’ярні, відпочинок біля моря чи мандрівку в Європу, при цьому ще й виплачують кредит за житло, відкладають кошти дітям на освіту.

Що дешевше ніж в Україні, а що суттєво дорожче?

Дешевше, звісно, американська продукція: автівки, побутова техніка; також брендові речі (плюс є можливість купляти їх у офіційних стокових ритейлерів), бензин. Все інше, радше за все, буде дорожчим, як не крути. Суттєво дорожчі послуги інтернету і мобільного зв’язку, переважно, через монополізацію ринку.

Які страви переважають в традиційній кухні?

Тут все дуже залежить від штату. Скажімо, у штаті Вашинґтон мешкає багато азіатів, і тут широко представлена та досить популярна азійська кухня. Каліфорнія і Нью-Мексіко можуть похвалитися великим розмаїттям закладів мексиканської кухні і наявністю відповідних страв у домашньому меню мешканців цих штатів. Загалом же, існує поняття “New American cuisine” — така кухня є по-факту варіацією ф’южн-кухні й поєднує в собі страви різних найбільш популярних у США націй: в меню одного закладу легко можна зустріти бургер, смажену картоплю, роли, тако, піцу тощо. Оце, я б сказала, дуже по-американськи.

Чому варто було б повчитися українцям?

Ввічливості, вмінню робити компліменти, чуйності, небайдужості до чужих проблем. І все це, до речі, стосується взаємодії із незнайомими людьми. Скільки б не жартували про штучність американських усмішок, я сама помітила, що останні роки набагато частіше усміхаюся перехожим, людям, з якими стикаюся за різних обставин. Знаєте, це хороший рефлекс, набагато ліпший, ніж покер-фейс.

На які теми найчастіше жартують американці?

Жарти, переважно, ситуативні і прив’язані до контексту розмови. Точно можу сказати, що не жартують (чи жартують рідко й у своєму колі) про секс, стать, фізичні особливості.

Яка тема зараз найбільше на слуху?

Цими днями — Кубок Стенлі у Сент-Луїса. І вже котрий рік американці завше знаходять щось цікаве у житті Кім Кардаш’ян.

Як працюють всі системи (комунальні, правоохоронні, страхові тощо)?

Тут доречним є слово “злагоджено”. Робота правоохоронних систем забезпечується державними інституціями, тримається на податках. До поліції у штаті, і в Сіетлі зокрема, дуже високий рівень довіри, але й вимоги також чималі. Комунальні й страхові системи більш прив’язані до локальних організацій, залучення індивідуальних коштів. Скажімо, стан доріг, загальних комунікацій — відповідальність адміністрації населенного пункту, а от за дірку в асфальті у дворі житлового комплексу (як і за вивезення сміття, ремонт даху тощо) відповідає сам комплекс (його господар чи об’єднання мешканців). Розмір страхового поліса, наприклад, для автомобіля варіюється у кожному конкретному випадку і напряму залежить не лише від стану автівки, але й від попередніх інцидентів і порушень власника.

Як живуть пенсіонери?

Пенсіонери у США вважаються досить захищеним соціальним прошарком, але з точки зору саме пільг, а не фінансів. Пенсія американця складається з виплат держави і особистих накопичень. Для останніх вироблена спеціальна система, в якій як правило, бере участь роботодавець, відраховуючи частину зарплатні і певні бонуси у пенсійний фонд співробітника. Такі пенсійні накопичення не оподатковуются, якщо людина виходить на пенсію у відповідному віці (67 років), якщо ж людина вийде на пенсію раніше, або просто захоче взяти гроші з пенсійного фонду, доведеться сплатити податок. Так само і пільгова страховка доступна тільки з певного віку (66 років). Однак працівникам державного сектору, скажімо, вчителям, нараховують пенсію за окремою пенсійною схемою із залученням додаткових фондів. А військові і поліцейські мають право отримувати повноцінну пенсію вже через 20 років служби. Пенсіонери, яких нині бачимо ми, мають виплачений кредит за будинок, купують абонемент у гольф-клубі, їздять на відпочинок вже не на тиждень, а на місяць-два, ходять у гори (жартуючи про нові можливості своїх титанових колінок), при цьому, на відміну від українських пенсіонерів, досить дозовано спілкуються з онуками. Залучення до щоденного догляду за дитиною бабусь/дідусів — велика рідкість.

Який вид мистецтва користується найбільшою популярністю?

Кіно, поп-музика, література. Втім, геть не порожніють і музеї чи консерваторії. Адміністрації всіляко залучають до оновлення приміщень, створення експозицій та заходів різноманітних спонсорів, створюють нові концепції для зацікавлення і розширення публіки.

Що читають американці?

Делію Овенс, Мішель Обаму, Марка Саллівана, Марґарет Етвуд, Селесте Інґ, Говарда Стерна, Елізабет Ґілберт, Марі Кондо. Дітям — незмінно книжки Доктора С’юза, Еріка Карла, а ще Олівера Джефферса, Джулію Дональдсон, Джоан Ролінґ.

Чим пишаються?

Америкою, нацією, громадянськими свободами. І на них же нарікають.

Який рівень безпеки в США?

Це знову питання окремо взятих регіонів, міст і навіть районів. У той час, як Детройт, Мемфіс або Балтимор б’ють власні рекорди зі злочинності, у Сіетлі чи Белв’ю вельми спокійно в цьому плані. Втім, навіть тут є райони (особливо, якщо йдеться про ґетто), де незатишно. Водночас за якісь 20-30 років кардинально змінилася ситуація в столиці Вашинґтон і Нью-Йорку, де 90-і були не менш “лихими”, ніж в Україні, а нині там цілком безпечно.

Які критерії до зовнішнього виду, одягу?

Якщо не йдеться про специфічний дрес-код окремих організацій, то критеріїв як таких не існує. Комфорт людини і її самовираження всіляко вітаються. Жарти про американців, що ходять у крамниці в піжамах, направду, не жарти. Представники різних національностей привносять деталі своєї культури у власний гардероб. Діти дуже часто вбираються у що хочуть і міксують якісь неймовірні ансамблі. Фріковість, татуювання не є перешкодою для роботи у магазинах, кав’ярнях, офісах, як то було раніше. Чого тут мало, так це гламуру. Принаймні вдень.

Чи сортується сміття і чи популяризується вторинне використання та свідоме споживання?

І тут я знову мушу спиратися на досвід суто нашого штату, в якому надзвичайно потужно працюють у напрямку переробки сміття й подолання екологічних проблем. Зазвичай кожна будівля, або вуличний квартал, має три контейнери для різного типу сміття: зелений – для компосту; синій – для сміття, що переробляється чи перевикористовується (часом, він може розподілятися на декілька окремих секцій) і чорний – для сміття, з яким наразі нічого не можна зробити, тож воно їде на звалище.

Ще у 70-ті, коли 100% тутешніх відходів потрапляло на сміттєзвалища або спалювалося, місцеві активісти забили на сполох, і Сіетл, а згодом і весь штат, узяли курс на чистіше життя. Спочатку були створені санітарні звалища – глибокі ями вистелювалися глиною та щільною плівкою, аби шкідливі речовини не проникали у ґрунтові води; стічні води й метан відфільтровувалися за допомогою спеціальних систем трубопроводів. Кожне таке звалище вкривалося новим шаром захисту, а тоді товстим шаром ґрунту і засіювалося травою, фактично отримуючи нове життя, у вигляді парку чи гольф-клубу. Одночасно стартували програми з переробки сміття, було засновано цілу низку так званих полігонів для утилізації харчових (біологічних) відходів та підприємств з ресайклінґу, межі якого щороку розширюються, завдяки появі більш екологічних матеріалів та елементарній культурі споживачів.

Від діючих сміттєзвалищ штат Вашинґтон позбувся взагалі. Щороку Сіетл витрачає мільйони доларів для відправки сміття майже за 500 кілометрів до спецзвалища у пустельній частині Ореґону. Щотижня місто залишає шість потягів із сотнею контейнерів у 25 тонн. Проте сьогодні на переробку і вторинне використання йде більше половини всього сміття штату, і це число щороку зростає. Цікаво, що буквально 20 років тому загальнонаціональні опитування показували, що американці вважали сортування сміття невідповідним їхньому менталітету, але сьогоднішні реалії демонструють геть інакшу картину. Нині вже виросло ціле покоління, що змалечку сортує сміття і сприймає це за рутину й необхідність.

Як реагують на надзвичайні ситуації та новини?

Дуже емоційно: відкрито радіють, відверто сумують, оперативно включаються у допомогу у випадку форс-мажорів і чужих негараздів. Дітей у США змалечку вчать висловлювати відчуття (“мені некомфортно”, “мені боляче”, “мені ніяково”), не ховати емоції, просити про допомогу.

Яка особливість менталітету?

Відкритість. До оточуючих, до змін. А ще патріотизм.

За чим сумуєте?

Сумую найбільше за конкретними людьми: рідними, друзями. Звісно, є ностальгія за певними місцями, але я, особисто, легка на підйоми якорів і, думаю, США — не остання моя зупинка. Нам із чоловіком пощастило: довкола багато земляків, з якими можна спілкуватися рідною мовою, про Україну, про речі, які болять і тішать.

Спілкувалася Катерина Савенко. Фото з особистого архіву Олександри Орлової

Слідкуйте за історіями українок та українців у соцмережах за хештегом #СвоїЗаКордоном

-Читайте також: Свої за кордоном: Оксана Мількевич