The Naked Room: Як перетворити квартиру на арт-галерею з великою метою

Ліза Герман та Марія Ланько тривалий час були кураторками незалежних арт-проектів, але періодично замислювалися над відкриттям власного арт-майданчика. Ідею дівчат підтримав Марк Вілкінс, який вперше приїхав до Києва два роки тому й просто закохався в це місто, — тож з інтересом долучився до створення галереї. А про те з чого все почалося, які труднощі виникали при заснуванні галереї, що отримала назвуThe Naked Room, засновниці поділилися з Womo.

Як прийшли в мистецтво?

Ліза: Я за освітою мистецтвознавець. Ще зі студентських років почала працювати асистентом галеристки Людмили Березницької, потім навчалася в аспірантурі, проходила курс «Кураторську платформа” у PinchukArtCentre, де ми з Марією і познайомилися та вирішили, що хочемо бути саме кураторами й організовувати виставки.

Марія: Я закінчила Інститут філології Київського національного університету ім. Т. Шевченка, але мистецтвом завжди цікавилася. Для мене це була така собі робота мрії. Тож по закінченню університету мені вдалося влаштуватися на роботу в галерею і я активно зайнялася самоосвітою.

З якими труднощами довелося зіткнутися під час відкриття галереї?

Ліза: Для нас — це перший бізнес-проект. І я зараз кажу не стільки про комерційну складову, як про те, що це місце, яке має щоденні технічні й побутові проблеми, які постійно треба вирішувати. І на налагодження всіх процесів та створення команди ми витратили не один день, хоча досі ще є якісь речі, які перебувають в процесі творення. Це було єдиним викликом, тому що як організовувати виставку, розмовляти з аудиторією, спілкуватися з художниками ми вже добре знали й мали чималий досвід.

Марія: І власне це вперше, коли ми розуміємо, що несемо відповідальність не лише за себе, а й за інших людей, яких запрошуємо в команду, перед якими маємо фінансові зобов’язання тощо.

Що відвідувач може тут знайти? Яка концепція цього простору?

Ліза: Для нас трьох було дуже важливо зробити тут дуже демократичний, відкритий, жвавий та привітний простір. Адже є такий стереотип, що галереї сучасного мистецтва зазвичай «холодні», високочолі, зі складним мистецтво і тишею.

Важливо, що галерея розташована на дуже популярній вулиці — Рейтарській. Тут є вже своя молодіжна аудиторія, люди які заходять сюди попити кави, прогулятися, купити річ українського дизайнера, а тепер можуть завітати до нас і подивитися на витвори сучасного мистецтва. У нас є кав’ярня і книжковий магазин. Тож простір відкритий як для колекціонерів, так і для будь-кого, хто хоче попити кави.

А якщо про професійну концепцію говорити, то хочемо зробити дійсно професійну комерційну галерею, яка буде працювати з художниками й колекціонерами за прозорими стандартами. І це не ми придумали — у країнах, де галерейна сфера є більш розвиненою, всі механізми вже прописані й відомі. Тобто, ми плануємо працювати на світовому рівні. І це теж для нас певний виклик, тому що ми цим ніколи не займалися, адже раніше робили виключно некомерційні проекти.

Марія: У The Naked Room ми теж робимо виставки, керуючись некомерційною привабливістю, а власним вибором. Тобто представляємо художниць і художників, роботи яких ми вважаємо дуже цікавими, та проекти, які варто презентувати окремими персональними виставками. А далі вже намагаємося зробити проект цікавим колекціонерам та інституціям, тому що в світі не лише приватні особи купують витвори мистецтва, а й компанії, музеї, установи.

Адже колекціонувати мистецтво — це не лише повісити картину над диваном. Це певна життєва мета. Люди колекціонують мистецтво для того, аби щось залишити по собі, якусь історія, яка буде розказана через мистецькі твори.

Як виникла назва галереї?

Марія: Дуже природним чином, направду. Власне, коли ми вперше побачили приміщення, то це була звичайна квартира з не дуже привабливим ремонтом: підвісна стеля, ковролін і старі шпалери. Згодом ми вирішили зробити закритий івент, запросити друзів і оголосити про свої плани. Тоді до брейншторму щодо назви в нас не дійшло, але коли обговорювали як назвати сам івент, ми спілкувалися з Марком англійською й словосполучення «naked room» (гола кімната) сплило просто під час розмови. Отже ми залишили цю назву для івенту, а через півроку зрозуміли, що «The Naked Room» — цілком відповідає концепції самої галереї.

Чому ви вирішили облаштувати книгарню?

Ліза: У Києві не так багато місць, які спеціалізуються саме на мистецькій літературі, хоча попит на неї є. Тому дуже логічно, що в галереї з’явився книжковий куточок. В розмові з колегами з видавництва «IST Publishing», які перекладають українською сучасну критику, культурологічні тексти тощо, ми дізналися, що вони мріють відкрити маленьку книгарню — і зрозуміли, що шукаємо одне одного. Тепер нашим книжковим куточком повністю займаються вони. У нас тут багато коміксів і книг про комікси, фотобуків, книг про художників і ще багато цікавого.

Які проекти в планах?

Ліза: Студентська виставка. В експозиції ми представимо роботи випускників програми сучасного мистецтва в КАМА. Це цікавий для нас досвід, оскільки буде аж 20 художників, а простір маленький, тож експозицію буде облаштовано нетрадиційно. Ми уявляємо все, як одну велику сценографію, де роботи будуть взаємодіяти одна з одною, деякі вступатимуть у конфлікт, але добре пророблений художниками конфлікт. Організовуватимуть виставку теж студенти-менеджери. Тобто, ми, скоріше, надаємо простір і як викладачі будемо спостерігати за процесом, але не втручатимемось у нього. І нам дуже цікаво, що ж вийде.

Чого не вистачає українській арт-спільноті?

Марія: Не вистачає музею сучасного мистецтва.

Ліза: У будь-якій країні та й у будь-якому місті має бути музей, який представляє сучасне мистецтво. Тому що сучасне мистецтво — та сфера діяльності людини, яка найбільш чутливо, гостро й швидко реагує на настрої в суспільстві, якісь нагальні теми. І музей сучасного мистецтва — це те місце, де людина може дізнатися щось нове про свій час та своє суспільство. На жаль, в Україні такого музею немає. Є Національний художній музей України, який представляє мистецтво від давнього іконопису до сьогоднішніх днів, але має обмежений простір і можливості, тому очевидно, що має бути ще окрема інституція, яка буде займатися саме сучасним мистецтвом.

Що порадите подивитися чи почитати, щоб навчитися розуміти сучасне мистецтво?

Марія: Немає однієї книги, яка б вирішила всі нагальні питання щодо сучасного арту. Отже, рекомендую читати життєписи художників. Такі книжки завжди показують мистецтво з різних боків.

Ліза: Я теж за схему: пішов на виставку, сподобався художник, почитав про нього. Тобто варто спочатку знайти щось, що тобі близьке й цікаве, а потім спробувати знайти відповідь, що ж саме зацікавило, що відгукнулося в душі. Бо мистецтво не тільки для мистецтвознавців. Кожна людина здатна щось відчути на емоційному рівні, знайти якісь моменти, які будуть апелювати саме до її особистого досвіду. Тому перша порада, це позбутися стереотипів, що сучасне мистецтво — це складно, та ходити на виставки.

Спілкувалася Катерина Савенко

Фото: Євген Нікіфоров, Premier Hotels, The Naked Room

-Читайте також: Почему «мужская» модель управления больше неэффективна