В режимі stand-by: 15 книг, які ви все ще не прочитали, і чому вони важливіші за вже прочитані

«Ви прочитали всі ці книжки?» — раз за разом питає гість книголюба, дивлячись на шафи з книжками. А ви починаєте щось таке мимрити у відповідь про час, якого не вистачає. Але чи знаєте ви, що непрочитані книжки є набагато важливіші у вашому житті, ніж прочитані? Ми попросили експертів та героїв матеріалів WoMo розповісти про книги, які вони тримають у режимі stand-by.

У геніального письменника та дослідника Умберто Еко в домашній бібліотеці нараховувалось більше 50 тисяч книг. Звісно, йому теж задавали питання: «Ви що, усе це прочитали?» Еко радить три відповіді на таке дурне запитання:

• Та ні, жодної з цих книжок, інкаше чого б я їх тут тримав?
• Що ви, набагато більше!
• Ні, ті, що я прочитав, я держу в університеті, а це — те, що ще треба прочитати. До наступного тижня.

Нассім Талеб, видатний мислитель, фінансовий гуру та філософ, у своїй книзі «Чорний лебідь» так говорить про особисті бібліотеки: «Прочитані книжки мають набагато меншу вартість, ніж непрочитані, тому що ваша книжкова шафа — це не предмет статусу, а інструмент для досліджень. Чим більше ви знаєте, тим більше у вас буде непрочитаних книжок. Це є ваша анти-бібліотека. Ми думаємо, що наші знання — це наша власність, яку треба захищати. Еко ображався, коли його питали, чи це все, що він прочитав, тому що тоді його знання ніби були обмеженими, коли насправді людина знаходиться завжди у процесі їх примноження».

А ось як пояснює існування все ще непрочитаних нами книжок гід по місцях сили Софія Рудік: «Є книжки до яких ми ще не готові. Але ми просто не хочемо знати або не знаємо про них взагалі». А, можливо, як каже поет та видавець Василь Карпюк, ми всі чекаємо якоїсь ідеальної атмосфери, а вона так рідко складається.

Олена Стрельник, кандидатка соціологічних наук, докторантка факультету соціологіі Київського національного університету імені Тараса Шевченка:

«Я хочу прочитати книжки, якими цікавиться мій син, щоб бути в темі. Це «Я робот» Азімова, «Фундація» (теж його), «Хронікі Нарнії» Льюїса. Остання — наулюбленіша (зачитана до дір) книжка моєї дочки. Короче кажучи, хочу прочитати книжки, якими захоплютсья мої діти. Але це така розкіш, бо читаю (по роботі) і так дуже багато, але це не художня дітература».

Хроніки Нарнії

Клайв Стейлз Льюїс, «Клуб сімейного дозвілля»

В цьому романі є магічна книга, яка переносить дітей до світу, де чари є буденною справою, звірі — розмовляють, а пригоди говорять до читачів мовою християнської моралі, це не дивлячись на те, що Льюїс взяв персонажів з грецької та римскої міфологій, а також з традиційних британських та ірландських казок. Вся серія про Нарнію складається з семи книжок.

Світлана Павелецька, партнер видавництва #книголав та PR-директор 1+1 Медіа:

«В мене давно лежить придбана книжка Гаріка Корогодського «Как потратить миллион, которого нет». Просто не доходять руки, тому що я багато читаю з того, що ми відбираємо для #книголава. Але до кінця року я обов`язково її прочитаю. У нас не так мало успішних авторів, впевнена, що всі гарні відгуки — виправдані».

Как потратить миллион, которого нет

Гарік Корогодський, «Саммит-Книга»

Книга одночасно і автобіографічна, і про кожного з нас. Головний герой — єврейський хлопчик з радянської комуналки. Легкість, іронія, знайомі всім символи епохи, яка пішла і не повернеться, з її однаковим для всіх побутом, але різними для кожного пригодами, серед яких — завдання придумати, як же витратити мільйон, якого нема.

Анна Петраускене, археолог, історик, гид:

«Лежить у мене книжка Урванцева «Таймыр — край мой северный». Мені її порекомендував один знайомий з огляду на те, що я дуже люблю ось такі життєві історії про різні героїчні (чи не дуже) дослідження ще й на високоширотних територіях».

Таймыр — край мой северный

Н. Урванцев, «Мысль»

Говорить Анна про книжку: «Мова йде про широти від 60 градусів і до полюсів, де і взимку (дуже) холодно, і влітку. Це тайга, тундра, де досить суворий клімат і ростуть тільки трави, мохи і лишайники. Це приполярні і полярні території, де існують тільки величезні льодовики. Діяльність людини у цих суворих закутках планети — це суцільний героїзм та боротьба за існування в умовах низьких температур, постійних вітрів та інших зовсім не сприятливих для комфортного проживання людини погодних чинників. Урванцев був геологом та топографом. Досліджував Північний Льодовитий океан, шукав нафту у Північному Сибіру, відкрив вугільні та мідно-нікелеві родовища на півострові Таймир, був замдиректором Арктичного інституту. У 30-х роках його не оминула трагічна доля політичного «зека» — він був звинувачений у шкідництві та участі у контрреволючійній організації, за що отримав 8 років таборів у Норільлагу та Карлагу. І, як не дивно, відбуваючи покарання, Урванцев брав участь у пошуку уранових руд. Після війни термін покарання збіг, але вчений продовжив досліджувати Крайню Північ і лише після виходу на пенсію він перебрався у Ленінград, де і помер у 1985 році. Особистість Урванцева є наздвичайно цікавою, як і ця книжка, одна з багатьох його наукових та науково-популярних монографій, які присвячені північним територіям, де автор провів більшу частину життя.

Олександр Тодорчук, партнер у Gres Todorchuk PR та ініціатор у UAnimals:

«З третього світу — в перший. Історія Сингапура», бо це чудовий приклад правильних рішень, які вивели країну на абсолютно новий рівень. Не прочитав досі, бо ніяк не доходять руки».

Из третьего мира — в первый. История Сингапура

Лі Куан Ю, «Златая Артель»

Лі Куан Ю — «батько» сучасного Сингапура, прем`єр-міністр (з 1959 по 1990 роки), завдяки якому сталося економічне диво, яке перетворило маленьку й бідну країну на потужного лідера азіатського регіону. У Лі Куан Ю та його однодумців було безліч пробелм, в тому числі і внутрішніх. Які рішення допомогли здійснити прорив — читаємо і «чужому навчаймося».

Ірина Костюк-Хмельницька, автор блога «Антипедагогіка»:

«Будденброки. История гибели одного семейства» Томаса Манна. За этот роман автор получил Нобелевскую премию в 1929 году. Хочу прочесть, особенно после поездки в Любек, где находится одноименный дом-музей Будденброков/семейства Маннов. Раньше слышала о романе от своей учительницы по литературе Машовец Елизаветы Петровны. Но руки не доходили: книга не из маленьких, хочется погрузиться в атмосферу, получать удовольствие от неспешного вдумчивого чтения. А сейчас просто времени не хватает и хорошей бумажной версии. Жду отпуска, чтобы беззаботно читать. Может, в следующем году их все же одолею».

Будденброки. История гибели одного семейства

Томас Манн, «АСТ»

Це найвідоміша сімейна сага у німецькій літературі: історія злету та падіння заможної та впливової родини, яка втілює у собі всі традиційні німецькі чесноти. Але трьох поколінь достатньо, щоб сувора і безжалісна філософія «порядку та накопичення капіталу» змінилася на сучаснішу, піддану слабкостям та порокам інтелектуалів, онуків жорсткого «патріарха». Як у будь-якій сімейній історії, тут любов, ненависть, зрада, інтриги: читати — не перечитати.

Віталій Дудін, експерт Центру соціальних і трудових досліджень:

«З останнього «Книжкового арсеналу» лежить книга Юрія Лавріненка «Розстріляне відродження. Антологія 1917-1933″. Творчість дозволяє зануритись у атмосферу буремних часів. Тема цікава ще й тому, що сьогодні частково табуйована — багато репресованих письменників мали симпатію до радянського проекту. Прочитати її заважає економічна і юридична література, читати яку змушують не завжди доцільні реформи».

Розстріляне відродження. Антологія 1917-1933

ред. Юрій Лавриненко, «Смолоскип»

Трагічні сторінки нашої культури, нашої історії: чому і за що ми були позбавлені кращих наших митців майже одномоментно під час сталінського терору? Адже багато з них дійсно вірили у комуністичну ідею. Але, як виявилось, тирани не зацікавлені у рівності і братерстві, вони, як влучно сформулював Орвелл у «Колгоспі тварин», хочуть бути «більш рівними» за інших, а національна гідність та письменницька честь — то для тоталітарного режиму взагалі шкідливі елементи, яких треба позбутися, бажано одним махом і назавжди.

Ірина Говоруха, письменниця:

«Есть такая книга. «Шантарам» называется. Во-первых, ее прочитали все мои знакомые и остались в восторге. Во-вторых, впечатляют тиражи этого романа. В-третьих, люблю истории, в которых присутствует мистика. Я даже ее купила. Но… Меня пугает количество страниц. Все толстые романы, типа «Щегол», «Лестница Якова» стоят на полке, прочитанные до половины. Мне кажется, чтобы такое осилить — нужно потратить год, а столько свободного времени пока не наблюдается».

Марія Гавриловська, засновниця проекту «Лікарняні клоуни» в Києві, акторка, клоун, мім, режисер, керівник дитячої студії  «Магико»:

«Из непрочитанного — «Шантарам». Маленький ребенок не дает почитать для души. Только что-то практичное и новый язык — изучение занимает много времени».

Шантарам

Грегорі Девід Робертс, «КМ-Букс»

У кожному поколінні є особи з кочовим складом душі: їх несе у далекі краї, де вони потрапляють у карколомні пригоди. Такими хлопцями є письменник Грегорі Девід Робертс та герой його надпопулярного роману, який дуже-дуже схожий на автора. Роман був написаний у в`язниці. Трапилось так, що у рідній Австралії Робертс вчинив кілька пограбувань, за які мав відсидіти аж 19 років. Але він з буцегарні втік і 10 років вештався по Новій Зеландії, Азії, Африці та Європі. Та найбільше він прислужився в Індії, про яку одні говорять, що вона прекрасна, а інші — що вона жахлива. Контрабанда, торгівля зброєю, лікарня для бідних, кохання, наркотики і філософія, яка полонить душі читачів по всьому світу.

Василь Карп`юк, український поет, прозаїк, видавець:

«Сповідь» Святого Августина. Книжка цікава тим, що це автобіографічний твір одного з найвидатніших християнських філософів і богословів, який жив у першій половині першого тисячоліття. Досі не вдається її прочитати тому, що надто важливою мені видається ця книжка, через те хочеться якоїсь ідеальної атмосфери, якої, на жаль, важко досягнути. От зараз я її взяв у руки. Можливо, час цієї осені якраз стане ідеальним».

Сповідь

Святий Августин, «Фоліо»

Літературознавці вважають, що це перша автобіографія, написана у західному світі. Життя у Святого Августина було дуже цікаве. Спочатку він і думать не думав про святість, юність його була грішною, та й Августин довго був прихильником маніхейства, скептицизму та неоплатонізму. Проте, не без містичного втручання, навернувся до християнства, роздав все своє майно бідним і став одним з отців християнської церкви.

Алла Сніцар, письменниця і сценаристка:

«Давно хочу почитать «Бунин и Набоков. История соперничества» Максима Д. Шраера. Оба автора — мои любимые. Это во-первых. А во-вторых, мне интересно познавать природу писательского эго, тонкие грани характеров… Ну и срез той эпохи в жизни и творчестве гениальных писателей очень интересен. А не прочла я ее до сих пор по банальной причине — из-за отсутствия свободного времени. Его я трачу на специализированную литературу по драматургии и тому подобное…»

Бунин и Набоков. История соперничества

Максим Д. Шраєр, «Альпина Паблишер»

І Набоков, і Бунін — геніальні письменники, Набокову Нобелівської премії не дісталося, але він, безперечно, на неї заслуговував. Виявляється, ці двоє були суперниками, а особисті їх відносини складалися на тлі життя в еміграції. Ця книга — унікальне дослідження з використанням архівних матеріалів: листів, щоденників, покликане відповісти на запитання: чому два генії були суперинками і як їх відносини вплинули на літературу. Автор — літературознавець, перекладач, викладач Бостонського коледжа, автор більш, ніж 10 книжок, стипендіат Фонду Гуггенхайма.

Таня Касьян, головна редакторка WoMo:

«Книга, яку я придбала і вона так і стоїть поки на книжковій полиці, — «Все те незриме світло». Я побачила її у книгарні і згадала, що бачила назву у багатьох списках рекомендованих книг. До того ж, автор — лауреат Пулітцерівської премії, а виходячи з того, що про книгу пишуть, то там повинно бути все як я люблю: складнощі, перепони, надія і любов. Я ще не прочитала цієї книги, тому що в мене вже була ціла купа запланованих до читання книг, тому поступово все читаю. Треба виробити звичку не купляти нових книжок, поки не прочитаєш тих, що вже є. Але нові книжки — це сильніше за мене».

Все те незриме світло

Ентоні Дорр, «Клуб сімейного дозвілля»

Роман був відзначений Пулітцерівською премією у 2015 році. Франція часів Другої світової війни, черезь цю пітьму пробираються французька дівчинка, що втратила зір, та німецький хлопчик. Батько дівчинки отримує на зберігання знаменитий блакитний діамант, який, згідно з легендою, накликає на близьких свого хазяїна дуже суворі випробування. Роман було внесено до списків кращих книг 2014 року виданнями The New York Times та Wired.

Антон Фарб, засновник та президент Федерації крав-мага України:

«Обычно, я если хочу читать, беру и читаю. Но сейчас, например, жду выхода книги «Skin in the Game» (Шкура на кону) Нассима Талеба, завершение трилогии «Черный лебедь» и «Антихрупкость». Я его большой фанат. Талеб — один из самых интересных мыслителей нашего времени».

Skin in the Game

Нассім Талеб, «Penguin Books»

Нова книга Талеба буде про поведінку в умовах хаосу. Насправді, речі, які нас лякають, не є такими вже й поганими. Але до чого «шкура»? Дуже просто: коли вас особисто не торкаються наслідки ваших дій, ви схильні підставляти під ці наслідки інших. Хто ці люди? Великі розумники з всілякими дипломами, які мало що знають про реальне життя. Як протидіяти цим напівінтелектуалам і як орієнтуватися у їх «кваліфікованих» думках з будь-якого приводу, розкаже нова книга Талеба у 2018 році.

Таіс Золотковська, письменниця, автор книг «Лінія зусилля», «ФарФор», «МарМур», «Мисс Утка»:

«Книга, яку я хочу прочитати, — Фредрік Бакман, «Моя бабуся просить їй вибачити«. Придбала цю книгу у англомовній версії. Не читала, бо шрифт дрібний. Бакман мені дуже подобається, його «Бріт-Марі» та»Уве». Він вміє створити оповідача, якого хочеться слухати ще і ще. Дізналась про українське видання, коли роздивлялась наш стенд на Франкфуртській виставці. Тепер точно прочитаю».

Моя бабуся просить їй вибачити

Фредрік Бакман, #книголав

Незвичайний детектив, у якому фігурують бабуся-дивачка, онучка та бабусин щоденник, який допомагає онучці розібратися з загадками бабусиного життя. Бабуся — найкращий і єдиний друг дівчинки Ельзи, коли малій особливо страшно і сумно по вечорах, бабуся дарує їй уявні затишні світи, в яких ніхто не зобов`язаний бути «нормальним». І ось, бабуся помирає, але залишаються її листи тим, перед ким вона відчуває провину. З цього і починається дивна історія Ельзи.

Ірина Кащей, журналіст-міжнародник:

«Така книжка є, це «Тайная опора» Людмили Петрановської. Люблю цього автора, багато читала її в інтернеті, хочу і книжку прочитати. Чому досі ні? Брак часу.»

Тайная опора

Людмила Петрановська, «АСТ»

Це книжка про батьківство і виховання. Теорія прихильності у інтерпретації Петрановської пояснює роль батьків на шляху дітей до дорослішання: як залежність та безпорадність перетворюються на зрілість, як любов та підтримка батьків з року в рік формують для дитини таємну опору, на якій тримається його особистість. Читайте цю книгу, щоб краще зрозуміти, що стоїть за «капризами» та «агресією», і як допомогти дитині розвиватися і бути щасливою, а не безкінечно боротися за вашу любов.

Слава Світова, автор книжок «Жменька слів для доброго настрою» (2014), «Жила-була Я!» (2016), співавторка збірок історій «Балачки про все на світі» (2014), «Теревені аж до ранку» (2016):

«Книжка Еліс Манро «Забагато щастя» — шукала її ще на Книжковому арсеналі, коли дізналася про переклад українською. А купила вже на Львівському форумі. Прочитати хочу давно. По-перше, тому що я прихильниця малої прози, я теж пишу виключно мініатюри й оповідання, й не уявляю, з якого боку підступитися до роману, й не факт, що колись підступлюся, тому… по-друге, я хочу прочитати книжку жінки- лауреатки Нобелівської премії, я хочу відчути її тексти, прожити разом із її героями їхнє життя, збагнути, в чому простота і геніальність, майстерність і життєвість. Адже Еліс Манро здобула також найвищу літературну відзнаку Канади — Премію генерал-губернатора. І на перший погляд, це звичайна жінка, але пише вона незвичайні тексти. Для того щоб відчути забагато щастя, треба знайти час і місце для якісного прочитання. Якісного — це коли замість шуму метро і гулу людських голосів, я чую голоси героїв з книжки, і сторінка за сторінкою занурююся у світ, створений геніальною Еліс Манро. Я знайду для неї час. Обіцяю. Бо забагато щастя не буває».

Забагато щастя

Еліс Манро, «Видавництво Старого Лева»

Автор оповідань з Канади — лауреатка і Букерівської, і Нобелівської премій. Її творчість більш, ніж гідна цих премій. Є таке поняття «гарно написана проза»: в ній немає зайвих деталей, всі слова — на своїх місцях, фінал ніколи не буває банальним. Чарівний талант Манро покаже у кожній героїні — вас саму. З десяток довершених за формою та змістом оповідань, десяток мудрих дзеркал».

Юлія Савчук, коуч, психологиня, мандрівниця:

«Книжка, яку я ніяк не прочитаю, — Естес «Та, що біжить з вовками». Зацікавила жіночими архетипами. Всі кажуть, що дуже корисна, але починаю читати і не можу. Так ніби казки стародавньої Греції читаю. І всі ці образи і архетипи якісь дуже від мене далекі».

Бегущая с волками

Кларисса Пінкола Естес, «София»

Ви хронічно втомлені і рятуєтеся від своїх проблем на роботі? Займаєтеся не тим, чим хотіли б та застрягли в недолугих стосунках з партнерами, кожен наступний з яких — «не той» і схожий як брат-близнюк на попереднього? Ви просто втратили свій зв`язок з «первісною жінкою» — архетипом, гармонічні взаємини з яким надають жінці енергію, відвагу, вміння отримувати задоволення від життя. Так принаймні вважає психолог Кларисса Пінкола Естес.

— Читайте также: Закрийте двері, розплющіть очі: 10 містичних книжок на листопад