Катерина Калитко — видатна українська поетка, перекладачка та авторка прозових творів, членкиня Українського ПЕН-клубу. Після вторгнення росії в Україну виявилася не лише талановитою творчою особистістю, але й активною волонтеркою. Катерина є авторкою десяти поетичних збірок, зокрема «Люди з дієсловами», а також двох книг короткої прози «М.істерія» та «Земля Загублених, або Маленькі страшні казки». Вона отримала численні престижні відзнаки, зокрема премію імені Джозефа Конрада-Коженьовського, премію «Книга року Бі-Бі-Сі — 2017», Премію Вілениці, визнана лавреаткою американської премії Pushcart Prize за виняткові досягнення у малій літературній формі, а також Women in Arts Award від UN Women.
І немає пояснень любові — дверей у коштовний камінь.
Тільки місяць, що підіймає за собою велику воду,
тільки з літа засушені квіти між сторінками,
і ніхто нікому не сторож і не господар.
Тільки дух, що віє, де хоче, по вибуху наднової,
біле тільце хліба, червоне у мить причастя.
Смерть стоїть уночі з гранатою над головою.
Поясни мені слово “щастя”.
У якому його сховати підвалі, щоби вціліло,
щоби не спалили, аби не рознесли вóрони.
Наче шовком шиєш і плачеш — таке найбіліше біле
на світанку однаково стане червоним
і трохи чорним.
І немає в любові нічого, крім довіри й присутності,
щоби нині віддати нам, розгубленим і малим.
І коли з-під руїни світу нас на руках понесуть,
це вона залишиться розповісти,
які насправді були ми.
