Втратити нюх: Як запахи роблять наше життя повноцінним

В останні місяці ми чули багато історій про те, як почуваються люди, які втрачають здатність відчувати запахи. Це пов`язано насамперед з пандемічною ситуацією, адже втрата нюху — це один з симптомів коронавірусу. Органи чуття — сенсорна система організму, яка надає мозку інформацію про навколишній світ, про те, що відбувається навколо нас. Людина може відчувати 6 видів зовнішніх відчуттів: зорові, слухові, нюхові, тактильні (дотикові), смакові і кінестичні відчуття.

Цікаве про ніс

Існує зв’язок між смаком і запахом, коли людина не відчуває запахів через хворобу, не відчуває і смаку їжі. Це й відбувається з багатьма людьми на планеті, які хворіють, зокрема, на коронавірус. Подвійна неприємність — ні запаху, ні смаку.

Вам траплялося відчути запах і одразу згадати якусь подію? Це тому що нюх пов’язаний з відділами мозку, що відповідають за формування спогадів і віднесення емоцій до певних подій.

Існують деякі речовини, які людина не може відчути за допомогою нюху. Так, до запаху природного газу людський ніс несприйнятливий, тому в побутовий природний газ додають сполуки, які надають йому особливого запаху.

Серед найулюбленіших запахів людства — запах свіжого хліба, кави і свіжоскошеної трави. Тому в магазинах використовують запах випічки і кави як приманку для покупців — ці запахи викликають у людей апетит і бажання купувати.

Жителі сучасних міст стають несприйнятливими до 70 % міських запахів. А жителі далеких від цивілізації поселень здатні вловити в дикій природі запах людини, яка проходила в певному місці кілька годин тому.

Білл Брайсон, британський письменник, блискучий популяризатор науки, відомий нам за своїми дотепними і дуже інформативними книжками «Прогулянка лісами» та «Коротка історія майже всього на світі» (та ще двома десятками праць), написав книгу «Тіло. Інструкція з використання». Це той самий наукпоп, що знаходить шлях до серця й розуму будь-якого читача. Один з розділів книжки присвячений саме нюху. Знайомимо вас з ексклюзивним уривком з нової книги Брайсона.

Нюх

Нюх — це чуття, від якого люди майже одностайно відмовилися б, якби їм довелося з чогось обирати. Опитування показало, що половина людей у віці до тридцяти років радше пожертвує своїм нюхом, ніж розлучиться з улюбленим гаджетом. Сподіваюся, мені не треба пояснювати, що це дурне рішення. Нюх набагато важливіший для щастя і задоволення, ніж ми вважаємо.

Монельський хімічний центр чуттів у Філадельфії працює над дослідженням нюху — і слава богу, бо цим узагалі мало хто займається. Монель розташований у непримітній цегляній будівлі поруч з кампусом Пенсильванського університету і є найбільшим у світі дослідницьким закладом, який присвячений складним і несправедливо занедбаним почуттям — смаку і нюху.

«Нюх — це сирота серед наукових дисциплін», — пожалівся Ґері Бошам, коли я навідався до нього восени 2016 року. Бошам — дружелюбний, тихий чоловік з акуратною білою борідкою. Почесний президент Монелю. «Кількість нових статей про зір і слух щороку сягає десятків тисяч. Натомість про нюх — добре якщо кілька сотень. Те ж саме і з фінансуванням досліджень: кошти розподіляються у пропорції щонайменше десять до одного на користь слуху і зору».

Як працює нюх

Як результат, ми досі багато чого не знаємо про нюх і про те, як саме він працює. Коли ми щось нюхаємо чи просто вдихаємо, молекули запаху разом із повітрям проникають у носову порожнину й вступають у реакцію з нюховим епітелієм — ділянкою нервових клітин, що містить від 350 до 400 типів рецепторів запаху. Якщо конкретна молекула активує відповідний тип рецептора, той посилає сигнал у мозок, де запах інтерпретується. Але як саме це відбувається — гарне питання. Багато фахівців вважають, що молекули запаху підходять до певних рецепторів формою, як ключ до замка. Однак проблема теорії в тому, що деякі молекули мають різну хімічну будову, проте той самий запах, а деякі — майже однакову будову, але зовсім різні запахи. Тож однієї форми тут недостатньо. Але є й альтернативна, складніша теорія: можливо, рецептори активує дещо під назвою «резонанс». Якщо по-простому, рецептори вмикає не форма молекул, а характер їхньої вібрації.

Тих, хто не має стосунку до науки, це навряд чи хвилює, бо результат так чи інакше однаковий. Важливо лиш те, що запахи — складні сполуки, які важко розшифрувати. Молекули запаху зазвичай активують не один тип рецепторів, а одразу декілька — як піаніст, що грає акорди. Хіба що клавіш у нього сила-силенна. Наприклад, банан містить триста летких речовин, тобто активних молекул запаху. Помідори мають чотириста, кава — не менше шестисот. Встановити, як і якою мірою вони формують аромат, досить важко. Результати навіть найпростіших експериментів часто плутають мозок. Якщо з’єднати фруктовий запах етилового ізобутирату з карамельним етиловим мальтолом і фіалковим ароматом алілового альфа-іонону, ви отримаєте запах ананаса, який навіть близько не схожий на ці три складники. А деякі хімічні речовини мають кардинально різну структуру, хоча дають абсолютно однаковий аромат. І ніхто не знає, чому так. Запах смаженого мигдалю можна імітувати, поєднавши хімічні речовини в 75 різних комбінаціях, які людський ніс сприймає абсолютно однаково. Через усі ці складнощі в дослідженнях нюху ми й досі тупцюємо на старті. Наприклад, запах лакриці був розшифрований лише 2016 року. Уявіть, скільки поширених ароматів досі залишаються загадкою.

Чи здатні ми розрізняти усі запахи

Десятиліттями побутувала думка, що людина здатна розрізняти близько десяти тисяч різних запахів. Однак потім хтось вирішив перевірити, звідки пішла теза: виявилося, висунули її ще в 1927 році два інженери-хіміки з Бостона, спираючись лиш на власні здогадки. У 2014 році в журналі Science дослідники з Університету П’єра та Марії Кюрі в Парижі і Рокфеллерського університету в Нью-Йорку заявили, що насправді ми здатні розрізняти значно більше запахів — принаймні трильйон. Однак інші вчені в галузі одразу поставили під сумнів статистичну методологію, якою користувалися в дослідженні. «Ці твердження не мають жодного підґрунтя», — впевнено заявив Маркус Мейстер, професор біологічних наук Каліфорнійського технологічного інституту.

І ще один цікавий і важливий факт про наш нюх: він єдиний з п’яти основних чуттів, не опосередкований гіпоталамусом. Коли ми нюхаємо щось, інформація чомусь надходить одразу до нюхової кори головного мозку, розташованої поблизу гіпокампа, де формуються спогади: ось чому, на думку деяких нейробіологів, запахи часто пробуджують у нас якісь моменти з життя.

Запах є максимально індивідуальним відчуттям. «Особисто мене нюх вражає тим, що світ для кожного пахне по-різному, — зізнався мені якось Ґері Бошам. — Хоча людина й має десь 350–400 типів рецепторів запаху, лиш близько половини є універсальними для всіх. А отже, сприймаємо запахи ми не однаково».

Бошам висунув шухляду в столі, витягнув звідти флакон, відкоркував його і простягнув мені понюхати. Я взагалі нічого не відчув.

«Це гормон під назвою андростерон, — пояснив Ґері. — Приблизно третина людей, як і ти, не відчувають його запаху. Ще для третини він тхне сечею, для решти пахне сандалом». Обличчя Бошама розтягнулося в широкій усмішці. «Якщо три людини навіть не можуть погодитися, пахне щось приємно, огидно чи взагалі ніяк, починаєш розуміти, наскільки складна наука нюху».

Ми вловлюємо запахи краще, ніж нам здається. Дослідники з Каліфорнійського університету в Берклі здійснили цікавий експеримент: вони пронесли через величезне трав’янисте поле шоколадну есенцію і запропонували добровольцям спробувати пройти по сліду рачки й носом до землі, як собака-шукач. На диво, близько двох третин змогли простежити запах з дивовижною точністю. А з п’ятьма із п’ятнадцяти інших запахів люди впоралися навіть краще за собак. Ще експерименти показали, що якщо дати людині понюхати кілька футболок, вона майже напевно визначить ту, яка належить її чоловіку чи дружині. Немовлята і матері також відмінно впізнають одне одного за запахом. Інакше кажучи, запах для нас набагато важливіший, ніж ми звикли думати.

Втрата нюху

Повна втрата нюху називається аносмією, часткова — гіпосмією. Десь 2–5 відсотків людей у світі страждають від першого чи другого, а це — досить великий відсоток. Надто не пощастило бідолахам, хворим на какосмію: їм усе пахне ніби якимись фекаліями, і це, як ви можете собі уявити, суцільний жах. У Монелі втрату нюху називають «незримою інвалідністю».

«Люди майже ніколи не втрачають відчуття смаку, — каже Бошам. — За смак відповідають три різні нерви, тож є запасні варіанти. Нюх же набагато вразливіший».

Головною причиною втрати нюху є інфекційні захворювання, як-от грип чи синусит, але призвести до цього може й удар по голові чи нейродегенеративне захворювання. Наприклад, втрата нюху є одним з перших симптомів хвороби Альцгеймера. У 90 відсотків людей, які втратили нюх після травми голови, він ніколи не відновлюється. Серед тих, хто втратив його через інфекцію, цей відсоток менший — близько 70226.

«Люди, що втратили нюх, часто дивуються, скільки фарб зникає з життя, — розповідає Бошам. — Від нюху залежить як інтерпретація світу, так і задоволення, яке ми отримуємо від нього».

Ціна книжки: 220 грн.

Де придбати: nashformat.ua

• Читайте також: Медицина: 5 инноваций, которые вы могли не заметить в 2020 году