WoMo-книга: Як бажає жінка

Культова книжка про жіночу сексуальність

Сексуальність — важлива частина нашого життя, але її оповито стількома міфами, що іноді ми не здатні відчути насолоду, вивчити власне тіло і зрозуміти свої бажання. Емілі Нагоскі, сексуальний педагог з 20-річним стажем, авторка кількох книг, спирається на власну практику та новітні наукові відкриття, розповідаючи про те, як влаштована жіноча сексуальність, жіночі бажання й задоволення, та що стоїть їм на заваді. Видавництво «Клуб сімейного дозвілля» надає ексклюзивно для читачів і читачок WoMo можливість зазирнути під обкладинку свіженького перекладного бестселера.

Стрес і секс

Для вас не стане одкровенням, якщо я повідомлю: «Частий і якісний секс знижує рівень вашого стресу». Так само я можу сказати: «Корисно виконувати фізичні вправи» або «Сон важливий». Звісно. Ви це знаєте. Насправді більше половини жінок зізнаються, що стрес, депресія та тривожність знижують їхню зацікавленість сексом, а також сексуальну збудливість і можуть завадити оргазму. Хронічний стрес руйнує або пригнічує менструальний цикл, знижує фертильність і лактацію, підвищує імовірність викиднів, а також знижує генітальну реакцію й підвищує дистракцію й біль під час сексу.

Яким чином гормони й нейрохімія стресу взаємодіють із гормонами і нейрохімією сексуальної реакції, пригнічуючи чи стимулюючи сексуальну поведінку? Ніхто не знає цього достеменно, але дещо нам відомо.

Ми знаємо, що люди, які переживають стрес, більш схильні інтерпретувати всі стимули як загрози, так само як щури, яким зривали мозок яскравим світлом та Іґґі Попом.

Ми також знаємо, що мозок може впоратися лише з обмеженою кількістю інформації за один раз. У найпростішому вигляді ми можемо представити стрес як інформаційне перевантаження, тож коли стається надто багато всього, мозок починає сортувати, визначати пріоритети, спрощувати й навіть цілковито ігнорувати деякі речі.

І ми знаємо, що пріоритети мозку базуються на потребах виживання. Дихання, втеча від хижаків, підтримання потрібної температури, потреба втамувати спрагу й голод і зв’язок із вашою соціальною групою — це пріоритети першого порядку, і, звісно, ці пріоритети розставляються залежно від контексту. Якщо ви голодуєте, ви будете більш схильні вкрасти хліб у сусіда, навіть якщо при цьому ризикуєте своїм членством у соціальній групі. Якщо ви не можете дихати, не має значення, коли ви востаннє їли, ви не відчуєте голоду. А якщо ви пригнічені життям ХХІ століття, практично все стає пріоритетнішим за секс, оскільки ваш мозок усе сприймає як лева. А коли вас переслідує лев, чи це вдалий час для занять сексом?

Підіб’ємо підсумок. Тривога, занепокоєння й жах — це стрес: «Лев! Тікай!». Роздратування, знудженість, розчарування, гнів і лють — це стрес: «Лев! Убий його!». Емоційне заціпеніння, відмикання, депресія й відчай — це стрес: «Лев! Прикиньмося мертвими!». І нічого з переліченого не дає сигналу, що час кохатися.

Стрес пов’язаний із виживанням. І хоч секс має багато цілей, індивідуальне виживання не є однією з них. Тож для більшості стрес б’є по гальмах, знижуючи сексуальну зацікавленість, окрім 10 — 20 % таких людей, як Олівія, у яких стрес активує запалювання (ті самі частини, організовані інакше). Але навіть у них стрес блокує сексуальне задоволення (насолоду), хоч і підвищує сексуальну зацікавленість (прагнення). Стресовий секс відрізняється від приємного сексу, ви ж уже знаєте, через… контекст.

Щоб зменшити вплив стресу на ваше сексуальне задоволення й зацікавленість і мати приємніший секс, дайте собі раду зі своїм стресом. Так, легше сказати, ніж зробити.

Порушена культура → порушений цикл реакції на стрес

Ключ до того, щоб ефективно впоратись із стресом, — зробити спробу завершити цикл: відійти від завмирання, втекти від хижака, вбити ворога, відсвяткувати перемогу. Але стрес у сучасних людей із багатьох причин складніший, ніж у газелей і горил. По-перше, в сучасному житті нас, як я уже казала, майже ніколи не переслідують леви. Наші стресори меншої сили і триваліші, вони називаються «хронічні стресори», на відміну від «гострих стресорів», як, наприклад, переслідування хижаком. Гострі стреси мають чітко виражені початок, середину й завершення; суть повного циклу — втекти, вижити, відсвяткувати. Із хронічними стресорами не так. Якщо стрес хронічний і ми не робимо навмисних зусиль, щоб завершити цикл, усе, що активувало стрес, просто висить усередині нас, роблячи нас хворими, втомленими й не здатними відчути насолоду від сексу (чи від будь-чого іншого).

По-друге, наша беземоційна культура несприятлива для Почуттів. Наша культура говорить: якщо стресор не прямісінько перед нами, то в нас немає причини відчувати стрес, тож ми маємо просто його відкинути. У результаті уявлення більшості людей про те, як «упоратись із стресом», полягає або в тому, щоб усунути всі стресори, або «просто розпружитися», немов стрес можна вимкнути, як світло. Наша культура настільки не толерантна до Почуттів, що ми можемо давати заспокійливе людям, які щойно потрапили в автомобільну аварію, не дозволяючи їхнім тілам пройти через природний процес. Це медичне втручання з найкращими намірами має небажаний наслідок: воно утримує тих, хто вижив, у стані завмирання, і таким чином у мозку потерпілих закріплюється посттравматичний синдром.

Але, по-третє,

навіть без медикаментів і ворожої до емоцій культури наш ультрасоціальний людський мозок прекрасно виконує функцію самообмеження, зупиняючи стресову реакцію на середині, бо «зараз не час для Почуттів». Ми використовуємо це самообмеження для полегшення соціальної співпраці — щоб не відлякувати людей. Але, на жаль, наша культура вважає будь-який час невдалим для проживання Почуттів. Ми культурно замикаємось у своїх страхах, гніві й відчаї. Ми мусимо вибудовувати стратегії, шукати час і простір, щоб завершити наші цикли реакції на стрес.

Завершіть цикл!

Як? Ну, так само як ви не можете, хоч як пніться зі шкіри, змусити ваш сад рости, ви не можете змусити завершитися цикл реакції на стрес. Завершення циклу передбачає, що замість тиснути на гальмо нашого стресу ми м’яко відпускаємо ногу і з гальма, і з запалювання наших стресів і зупиняємо цей рух за інерцією. Щоб зробити це, ви створюєте правильний контекст і довіряєте своєму власному тілу зробити свою справу.

Тож який контекст правильний?

Подумайте про те, що ваше тіло сприйме як поведінку, що яка врятує вас від лева. Якщо за вами женеться лев, що ви робите?

Ви біжите.

Тож, коли у вас стрес, пов’язаний із роботою (чи сексуальним життям), що ви робите?

Ви біжите… чи походжаєте, чи стаєте на тренажер, чи йдете на танці, чи навіть просто танцюєте в себе в кімнаті. Фізична активність — єдина найефективніша стратегія для завершення циклу реакції на стрес і перемикання центральної нервової системи в спокійний стан. Коли люди кажуть: «Вправи — корисний засіб проти стресу», — це найреальніша реальність.

Ось інші способи, що, як кажуть науковці, можуть справді не лише допомогти нам «краще почуватися», а й посприяти завершенню циклу реакції на стрес: сон, ласка (більше про це в наступному підрозділі); будь-яка форма медитації, включно з усвідомленістю, йогою, тай чі, прислуханням до власного тіла (зокрема усвідомленість, йога, тай чі, прислухання до власного) тощо (більше про це в дев’ятому розділі); незле також дати собі дозвіл на ридма ридання чи первісний крик, хоч із цим ви маєте бути обережні. Іноді люди просто борсаються у своїх стресах, замість того щоб дозволити сльозам його змити. Якщо ви колись замикались у своїй кімнаті, ридали там хвилин десять, а потім завершили це глибоким зітханням, що принесло полегшення, ви знаєте, як це — перейти від стадії «Я в небезпеці» до «Я в безпеці».
Мистецтво, якщо його використовувати для цієї мети, теж може допомогти. Коли професіонали з ментального здоров’я пропонують писати чи якось по-іншому самовиражатися, вони не мають на увазі, що малювання і складання речень як такі мають терапевтичний ефект, радше вони пропонують вам знайти позитивні контексти, щоб розрядити стрес через креативний процес.

Я схильна додати до списку ґрумінґ та інші способи дбати про своє тіло. Хоч я і не знайома з науковими дослідженнями з цього питання, я говорила з багатьма жінками, яких похід до душу та інші подібні напівсоціальні-напівмедитативні ритуали, як-от фарбування нігтів, створення зачіски чи накладання макіяжу й загалом підготовка до «виходу в люди» (чи для себе вдома), повністю переводять від стресового до теплого й соціального стану свідомості. Ці історії не належать до офіційних даних, але я схильна вважати їх досвідом і порадити: «Так, витратьте час, щоб із любов’ю подбати про себе».
У мене є робоча теорія, що ці ритуали й така поведінка пов’язані з «добротою до себе», про що ми поговоримо в п’ятому розділі, але, як мені відомо, ніхто спеціально ще цього не досліджував. Принаймні наші родичі мавпи шукають паразитів у хутрі одне одного, і, можливо, ванни та догляд за тілом — сучасний людський еквівалент цього корисного заняття.
Кожен має свою стратегію, і в усіх ці стратегії різні. Хоч яку стратегію використовуєте ви, докладіть навмисних зусиль, щоб завершити цикл. Дозвольте собі дійти до кінця за інерцією, не тиснучи на гальма.

Емоції як тунель: ви маєте пройти весь шлях крізь темряву, щоб зрештою дістатися до світла. Я повторюю це так часто, що іноді мої студенти стогнуть: «Знову? Тільки не тунель!» Так, знову тунель. Бо це правда.

  • Ціна книги: 164 грн
  • Де придбати: bookclub.ua
— Читайте також: WoMo-книга: Жінки, що біжать з вовками. Жіночий архетип у міфах та легендах

Мы в Facebook