WoMo-книга: “Захисники галактики”: влада і криза в чоловічому світі

Хто такі «справжні чоловіки» і чому ми вважаємо, що сьогодення вимагає іншого бачення маскулінності? Тамара Марценюк, кандидатка соціологічних наук, доцентка кафедри соціології Національного університету «Києво-Могилянська академія», авторка курсу «Маскулінність і чоловічі студії» говорить про свою нову книгу “Захисники галактики”: влада і криза в чоловічому світі».

 

Чому ми говоримо сьогодні про кризу маскулінності?

Дійсно, останнім часом говорять про зміни, які трапляються з чоловіками. Такі зміни можна назвати кризою маскулінності — це нездатність чоловіків відповідати суспільним очікуванням до них, результатом чого часто стають так звані деструктивні суспільні практики. Деструктивні сценарії передбачають проблематичність прийняття змін або взагалі заперечення, що втілюється в деструктивних практиках стосовно себе (наркотична та алкогольна залежність, депресії, суїциди тощо) або інших (агресія, насильство). У результаті ми маємо такі суспільні явища, як чоловіча надсмертність, гендерні розриви у ставленні до здоров’я, більший ризик бездомності тощо. Варто також згадати більший ступінь залучення чоловіків до ризикованої поведінки, небезпечних для здоров’я виробництв, кримінальної діяльності тощо.

Звісно ж, про ці деструктивні сценарії та ризики їх виконання з боку чоловіків важливо знати і самим чоловікам, і жінкам, які можуть бути постраждалими у результаті кризи маскулінності – зокрема, у ситуації вчинення гендерного насилля.

Разом з тим, сценарії виходу із кризи маскулінності можуть бути й конструктивними. Ток шоу «Хата на тата» може бути доречним прикладом того, як конструктивно чоловіки виходять із кризи маскулінності, наслідуючи конструктивний сценарій і переосмислюючи застарілі гендерні ролі в суспільстві. Залучене чи свідоме татівство – яскравий приклад конструктивного сценарію виходу із кризи маскулінності.

Порівняння наших чоловіків з європейцями

Одна з ознак маскулінності і чоловіків як носіїв цієї ознаки – це розмаїття. Чоловіки різні: причому як європейські, так і українські. Кращими можуть стереотипно вважатися ті, які, передусім, досягли успіху в певній сфері, володіють ресурсами.

Адже до сих пір від чоловіків очікується мотивація на досягнення та успіх у публічному житті, інструментальний (раціональний) стиль життя, на противагу експресивному, неуспішному (що асоціюється радше з жіночим).

Гомосоціальність як середовище спілкування чоловіків, тобто чоловічі групи за інтересами – це є важливим для можливості конкурувати та практикувати інструментальний стиль життя. Але в останні роки виникають такі групи чоловіків, які кидають виклик усталеним стереотипам і підтримують ідеї гендерної рівності, партнерських відносин тощо.

Якщо подивитися результати опитування громадської думки в країнах ЄС стосовно гендерної рівності, то побачимо доволі непоганий рівень усвідомлення проблеми, наміри відповідати радше егалітарним гендерним ролям (на противагу патріархатних). Це ставлення може формуватися, зокрема, під впливом відповідної державної політики, освіти та ЗМІ – вони є агентами соціалізації і впливають на уявлення про чоловіків і жінок.

Чи хочуть змінюватися наші українські чоловіки?

Деякі чоловіки хочуть і намагаються змінюватися, адже патріархатні гендерні ролі згубні в тому числі, і для чоловіків.

Ну не можуть усі чоловіки бути супер успішними.

Плюс постає питання: що ж таке успіх? Тому варто переосмислити традиційну маскулінність, її нормативні канони й саму поведінку чималої кількості чоловіків, які намагаються відповідати суспільним очікуванням успішності та крутості.

Подібні зміни можна спостерігати і в публічному просторі. Наприклад, у жовтні 2019 року вже вдруге в Україні проводився конгрес HeForShe, на якому публічні чоловіки з різних сфер (бізнесу, політики, освіти, культури тощо) підтримують ідеї гендерної рівності та критикують сексизм. Усе більше чоловіків звертаються до інших чоловіків із тезою, що гендерна рівність важлива для всіх, не тільки для жінок. Вони привертають увагу до так званої токсичної маскулінності та проблематики обмежених ролей для чоловіків, коли їх сприймають лише як «гаманців» чи «банкоматів».

Найцікавіше про книгу

Найбільш приємне здивування я отримала ще в 2011 році, коли в рамках стипендійної дослідницької програми ім. Карнегі я поїхала на 4 місяці з дослідженням у США, місто Нью-Йорк, де опитувала дослідників і активістів чоловічого руху. Тоді я відкрила для себе таке суспільне явище як чоловічий рух проти насильства (Antiviolence Men’s Movement). Я була вражена дізнатися, що чоловіки активно долучаються до боротьби із гендерним насильством.

Про цей напрямок руху я описала в розділі про чоловічі рухи. Йдеться про організації на зразок «Чоловіки можуть зупинити зґвалтування» (Men Can Stop Rape), «Звернення до чоловіків» (A Call To Men), «Залучення чоловіків» (Men Engage), «Чоловіки зупиняють насильство» (Men Stopping Violence) та інші. Активісти чоловічого руху проти насильства добре знають, що насильство з боку інтимного партнера — одна з найпоширеніших форм насильства проти жінок.

Стратегічно важливим є використання освіти за типом «рівний рівному», коли саме чоловіки пояснюють іншим чоловікам, у чому проблема, коли чоловіки мають змогу сісти й поговорити, чому вони агресивні, сильні та неемоційні.

Я думаю, що саме позитивні практики і приклади протидії токсичній маскулінності більше вражають (серед них, ще, наприклад, ініціативи з протидії гомофобії у футболі тощо), адже ми зазвичай налаштовані на сприйняття радше негативної і проблемної інформації. Тому найбільший урок – варто більше писати і поширювати позитивні та успішні практики чоловіків з підтримки гендерної рівності та феміністичного руху.

 

Ціна: 200 грн (180 грн в передпродажу)

Де придбати: komorabooks.com

 

Фото: UN Women Ukraine / Sergey Korovayn

Матеріал підготувала Тетяна Гордієнко.

 

• Читайте також: Ніч на Венері: Ганна Улюра про нову книжку, в якій сяють 113 письменниць