Попри повномасштабне вторгнення й ракетні атаки рф, Україна продовжує реформу інтелектуальної власності. Зокрема, восени 2022 почав працювати ІР офіс. Його очолила юристка, професорка, академік, провідна українська фахівчиня з ІР — Олена Орлюк. Її завдання — побудувати прозорий, технологічний, фаховий державний орган регулювання інтелектуальних активів та інновацій за світовими зразками. В інтерв‘ю WoMo Олена розказала, чого очікує від нової посади, та до чого у сфері інтелектуальної власності готова Україна.

Я науковець та педагог, експертка з інтелектуальної власності, останні роки фактично кризовий менеджер, і спогади про дитячі мрії викликають посмішку – одночасно радісну і трохи скептичну. Бо це щось дуже світле і водночас дуже наївне: бути щасливою, бути вільною, бути творчою, бути реалізованою. Все збулось… І збувається далі, бо це безкінечний процес. Це цінності, які були виплекані моїм родом і закладені в моєму ДНК, з ними я йду свій життєвий шлях і через них прагну до досконалості.

Взагалі, у мене було дуже щасливе дитинство – сповнене любові та радості життя. Дуже хотілося, аби мною пишалися, довести, що я чогось варта. Втім, для цього вистачило захисту кандидатської. Далі я пішла вже сама для себе.

Читайте також: Жіноча військова медицина: здоров’я захисницям України рятують волонтери

Наші родинні бесіди – це майже професійні круглі столи. Збирається велике коло, і ведуться фахові обговорення

Я перша в родині почала юридичний напрям (мої батьки закінчили КПІ, вони інженери). Далі моїм шляхом пішла й моя сестра – вона успішний юрист в міжнародних компаніях. І рік від року наша велика родина зростала юристами.

Наші сімейні бесіди – це майже професійні круглі столи. Збирається велике коло рідних людей, і ведуться фахові обговорення. Дуже цікаві! Ми обговорюємо з усіх сторін питання, які є в країні, дискутуємо… Втім, зараз у нас уже з’явилось молодше покоління, і наша молодь задіяна не лише у праві, а й в інших галузях, тому ми себе привчаємо переводити розмови в більш суспільні, громадські теми, аби всім було цікаво.

(Не) таємниці історії

Історією я цікавлюся багато років, і свого часу навіть вступала на історичний факультет. До речі, це було перед розпадом СРСР, і в мене не вистачило комсомольської біографії – маючи медаль, я єдина з класу не вступила! Що стало першим серйозним випробуванням, які загартовували на життєвому шляху. Але коли готувалась до вступу, знаходила дуже цікаві джерела – видання діаспори, іноземні. Тому для мене давно немає якихось сумнівів у багатстві історії нашої країни – я ще тоді бачила, що у радянських підручниках і в житті все абсолютно інакше відбувалося.

Наприклад, дивно, чому в нас раптом історія країни починається лише з кінця 800-х років, ніби до того нічого й не було. У мене багато друзів істориків, і я подорожувала Україною багато: по історичних місцях, розкопках, зокрема знайомилася з Трипільською культурою.

Я дуже хочу відкрити глибше Черкащину, бо звідти родом мій батько, там моє коріння. Хочу дітям, родині дати на багато що подивитись. Зі зрозумілих причин, я зараз набагато менше їжджу кудись, навіть у відрядження. Але я добре пам’ятаю, яке це щастя їхати машиною по Україні і дивитися навколо. Я настільки закохана в цю країну.

Читайте також: «Ми почали отримувати запити щодо потреб реабілітації дітей з психологічними травмами» — Тетяна Чесакова про створення Wonder Camp

Любов до книг

Для мене книги – то любов. Я багато читаю з самого дитинства – починаючи з величезної родинної бібліотеки і продовжуючи міськими. Класичну світову літературу, тисячі творів, я прочитала до своїх 17-18 років.

Під час навчання була переважно професійна література. Потім повернула до неї художню та біографічну. Намагалася знайомитися з виданнями лауреатів міжнародних літературних премій. Ну і звичайно, сучасних українських авторів, які, на мій погляд, мають усі підстави обіймати топові місця на світових літературних майданчиках. Наразі, знаходжу вільний час і читаю (окрім щоденної аналітики) щось для власного зростання. А коли просто хочеться відпочити – мене рятує фантастика та фентезі. Мені іноді здається, що я намагаюся прочитати всі книги із цих жанрів. Також люблю книги про мистецтво, історію. Зокрема, цікаво було читати останні книги Тімоті Снайдера, Тоні Джадта, Ніла Фергюсона, Сергія Плохія.

Інколи я мрію про те, щоб на кілька днів поспіль закритися від усіх та читати книжки. Для мене це той вид буття, який змирює мене з проблемами світу і надає емоційну підтримку в складні часи.

Перша жінка-очільник юрфаку з його моменту створення у 1834 році

Університет імені Тараса Шевченка – здається, в мене у житті він був завжди. Коли не вступила на історичний факультет, залишилась там працювати на юридичному факультеті – й дійшла до рівня директора Інституту права (в який у 2020 році факультет був реорганізований). Стала першою жінкою, що очолила юрфак з його моменту створення у 1834 році.

З 1996 я асистент, потім методист, далі доцент. Спробувала піти в адвокатуру, але зрозуміла – то не моє. Захистила кандидатську, викладала фінансове й банківське право, виступала експертом у проєктах. І паралельно тихо, спокійно, ночами писала докторську. А от захищала я її зовсім не спокійно, з боями – втім, це був дуже хороший досвід. Завдяки йому у моє життя й увійшла сфера IP. І в 2013 році я заснували в Alma Mater кафедру інтелектуальної власності.

Моя історія з ІР почалася 2004 року в Науково-дослідному інституті інтелектуальної власності НАПрН України. На той момент там було так: проблеми з цілями, з кадрами, з виконанням поставлених завдань. Для початку мені дали 3 місяці, аби навести порядок – інакше могло стати питання закриття взагалі.

Читайте також: Катерина Кухар: Україна має завоювати світовий балетний ринок, адже театри перестають брати на роботу російських артистів

Я почала заступником з наукової роботи (за рік стала директором), і дуже пам’ятаю свій перший візит: заходжу зранку – а там в одному з кабінетів на всіх столах пляшки, пляшки, пляшки… Алкоголь! Думаю: “Боже, куди я потрапила?”. Виявилось, це просто судова експертиза торговельних марок (порівнювали етикетки).

Насправді, я вважаю, що це був подарунок долі, тому що вона мене завжди зводить з людьми дуже цікавими, інтелектуальними. І ми потроху витягли цей інститут, і не просто витягли – сформували професійну команду і зробили його фактично експертом №1 в сфері IP. Для мене це величезний кейс. З нього почалися нові ідеї щодо розвитку ІР в Україні.

Я багато їздила Україною, підтримувала, зокрема, відкриття магістерських програм та кафедр з інтелектуальної власності в університетах. Бо глибина проблем з ІР була очевидна – починаючи з рівня освіти та культури. Свого часу інтелектуальна власність була обов’язковим курсом в університетах, а на сьогоднішній день – ні. Я вважала і вважаю це величезною помилкою. Якраз IP – невід’ємна складова освіти, і не тільки у ВНЗ, а й від самої малечі! Бо на цьому працює сучасний світ, це майбутнє країни. І це один із ключових моментів – освіта та просвітництво, над яким я буду далі працювати в рамках IP-офісу.

IP-офіс має стати якісним сервісом

Ми живемо в інформаційну еру, але і досі одна з основних задач регуляторів інтелектуальної власності – пояснювати, що таке ІР. І не лише широкій громадськості, а й бізнесу. Так не тільки в Україні – скажімо, в США не набагато краще. ІР (від Intellectual Property) – це система підтримки інтелектуальних активів країни. Від стимулювання освіти й винахідництва, технологій до захисту патентів й забезпечення ідейної конкурентності наших виробників на світовому ринку. Ще простіше: нові ідеї – це дуже класно, але треба їх вміти також здійснювати і захищати. Бо так працює сучасний світ – не забезпечені юридично технології миттєво копіюють, і вже ви можете виявитись піратом, а не власником.

Свого часу я була у відрядженні у Південній Кореї – наша команда дивилася напрям інновацій винахідництва та ІР. Я тільки охала про себе: “От би нам таку політику з боку держави!”. Увагу, підтримку, співпрацю з бізнесом – наскільки більше результатів ми могли би показати, враховуючи креативність нашої нації… Що ж, тепер ми з командою це робимо.

Перш за все, IP офіс має стати якісним сервісом; ми собі весь час моделюємо, як можемо допомагати – бізнесу, індустріям, винахідникам, авторам. Будемо створювати зручні цифрові інструменти. Акумулювати інтелектуальний потенціал (у нас він потужний, треба просто допомогти). І, дуже важливо, підвищувати культуру освіти з ІР! Бо в Україні це одна з найбільших проблем сфери – її коріння. А ІР – це про наш код нації.

Наші плани – це плани для великої команди. І мені зараз трошки по-хорошому лячно, скільки всього треба зробити. Починаючи з оновлення власної технологічної бази, на якій працюють наші експерти, та втілення активної позиції у розбудові інноваційної екосистеми.

Читайте також: «Почали відновлювати бізнес, бо знали, що повернемося в Україну»: Інна Скаржинська про волонтерство та бізнес під час війни

Взагалі, я дивлюсь на розвиток ІР офісу через 3 ключові слова: прозорий, технологічний, фаховий. І крайній пункт – це люди, команда, експерти, і це – саме головне. Мені по-живому болить, що ми втратили цілі покоління експертів, спеціалістів, науковців, педагогів, багато з яких виїхали за кордон. Але потроху ми це будемо відновлювати і вирівнювати. Все рівно це бажання кудись рухатися, йти і створювати щось тут – ти з ним народжуєшся, воно йде від самої землі. В цьому сенсі можливості України для мене унікальні.

Ми більш ніж достойні розкриття талантів, якими Україна така багата. Я чимало спілкувалася з європейцями: в них все класно розписано, дуже правильно… Але коли наші приїжджають, одразу бачиш різницю: в українців – очі горять.

Україна через 5 років

Молода, дуже активна й – інноваційно спроможна. У нас є всі шанси стати “європейським тигром”. Хоча спочатку доведеться відбудовуватися й відбудовуватися. Але я твердо вірю, що ми вистоїмо й виконаємо це завдання. І спалахнемо яскравою зіркою на весь світ – і будемо світити довго, бо коріння наше глибоке, і в ньому з минулих віків стільки нереалізованого потенціалу…

А далі: прозора судова система, фахові сервіси, якісна освіта. Бізнеси і інвестиції будуть прозоро бачити правила гри. Для мене Україна буде не просто взірцем для світу, що вона виборола своє право на буття, але країною величезних можливостей. Я її сприймаю саме так.

Я не малюю майбутнє в рожевому кольорі, і розумію, що на кожному етапі є свої перепони. Людина ж не змінюється швидко, а тим паче країна з тисячолітньою історією, цілі пласти якої (починаючи з назви) було вкрадено. Але я дивлюся на молоде покоління – і бачу, що вони інші, їхні серця сповнені жаги, а очі сяйва. Це вони збудують нову, справжню і незалежну Україну, а ми – ми допоможемо.