Життя після 40: Декілька блискучих думок, які допоможуть вам вижити

Від письменниці Памели Дракермен

Письменниця Памела Дракермен, та сама, яка відкрила світові секрети французького виховання у бестселері «Французьке виховання. Історія однієї американської мами в Парижі», нещодавно розповіла про своє нове дослідження стосовно життя після 40 років: ви ще мадемуазель чи вже мадам? Пройшовши після сорокаріччя трохи шляху (наразі Памелі 49 років), вона опублікувала дотепну, інформативну і мудру книжку, прочитавши яку, ви зрозумієте дещо важливе: час не можна повернути навспак, а деякі можливості таки ніколи не повторяться, і хоча вам «глибоко в душі 18 років», «ревматизм» — це зовсім не старечий діагноз! Але життя продовжується, і якщо ви зрозумієте й приймете ваш вік, ви отримаєте унікальну можливість жити щасливими у теперішньому часі.

Коли ми молоді, ми багато чого відкладаємо на потім: ще буде час, та й взагалі — нам відкриті усі двері, світ у наших ніг (до речі, це трішки не так), але тепер у нас, сорокарічних, немає «усього життя попереду». У нас є шанс жити не у планах, а у реальності: гідно, радісно, з вдячністю, вільно. Не втрачаючи почуття гумору, звісно.

На думку Памели Дракермен, ви увійшли у сорокаріччя, якщо зокрема:

  • ви дратуєтеся, коли доводиться скролити до року свого народження,
  • ви з подивом дізнаєтесь, що дитина подруги навчається у виші,
  • дружні стосунки зі старшими людьми вже не допомагають вам почуватися молодшими,
  • будь-який чоловік без пузця видається вам худим,
  • ви придбали ваги з більшим циферблатом, щоб не доводилося зважуватися в окулярах,
  • ви усвідомлюєте, що не варто одружуватися з тим, із ким ви мали найліпший секс у житті,
  • коли ви знайомитесь з кимось чарівним — вас до нього не вабить, у вас закрадаються підозри,
  • ви вирішили, що вісім годин безперервного сну без лікарських засобів є однією із найвищих радостей у житті. Власне, викресліть «без лікарських засобів»,
  • вам уривається терпець від «синдрому самозванки«,
  • ви сорок вісім годин згадували одне слово,
  •  те слово було «геморой»
  • ви вже не хочете бути з крутими людьми, ви хочете бути зі своїми людьми.

Криза середнього віку

У своїй книзі «Дорослих не буває. Історія дорослішання на середині життя» (Yakaboo Publishing), Памела Дракермен розглядає різні навички сорока-з-чимось-річних людей, які потребують, зазвичай, апгрейду: як знайти своє покликання, як виховувати дітей, як чути, як почуватися експерткою, як займатися сексом, як одягатися, як старіти гідно, тощо. Проте, найбільше сорокаріччя нас лякає невідворотністю кризи середнього віку. Так, певний успіх ідей гендерної рівності «дозволив» і жінкам бути головними персонажами власної екзистенційної драми — раніше дослідники вважали, що криза середнього віку підкошує переважно чоловіків. Тим більше, що сорокарічні взагалі — покоління, на якому лежить найбільша відповідальність: догляд за старенькими, виховання маленьких, забезпечення родини, професійні обов’язки тощо.

Сьогодні сорокарічним особливо непереливки: вчені вважають покоління Х (1965-1984 роки народження) таким, що, в силу соціально-економічних і культурних причин найбільше «застрягає» посередині кар’єрної драбини, найменше заробляє і найбільш потерпає від стереотипів щодо старіння. Звісно, що жінки, які є часто дискримінованими на роботі, отримуючи менше зарплатні та виконуючи левову частину доглядальної праці, відчувають ще більше тиску щодо того, як їм почуватися, виглядати та ким бути у свої 40 років. Тим не менше, Памела Дракермен вирішила подивитися на модний феномен «кризи середнього віку» зблизька. Він справді існує? Криза невідворотна?

Дракермен пише, що по-перше, визначення кризи середнього віку дав у 1957 році терапевт і психоаналітик Елліотт Джекс: він вивчав життя митців і свої власні реакції 35-річного чоловіка. Цікаво, що не одразу колегами-вченими і ширшими колами була сприйнята ідея такої кризи. Але за якісь 10-15 років ідею було підхоплено і широко розтиражовано: тепер, в умовах безпрецедентного підвищення середньої тривалості життя криза середнього віку відповідала духові часу. «Завдяки індустріалізації, новим лікам й електричним посудомийним машинам чоловіки й жінки перейшли від споконвічної функції виживання до дивної нової практики — життя. (…) жінки невдовзі усвідомили, що криза середнього віку містила своєрідну історію звільнення у дусі наростаючого руху за жіночі права: якщо ви ненавиділи своє життя, то могли змінити його.»

Проте Памела Дракермен йде далі у аналізі того, що відбувається насправді. Дослідження «Середній вік у Сполучених Штатах» говорить про те, що «здебільшого люди не переживають кризи. (…) Люди середнього віку зазвичай здорові, мають активне громадське життя і перебувають на піку кар’єри, тож вони досить задоволені. Дехто з тих, хто підтверджує власну кризу середнього віку, «схильний до криз» або сильно невротичний. Такі люди переживають кризи протягом усього життя, а не тільки у середньому віці.» Чому ж ми так ухопилися за ідею кризи? Дракермен вважає, що криза середнього віку «стала частиною наративу західного середнього класу, що пропонував свіжу історію самореалізації щодо того, як життя має розгортатися». Таким чином, ми можемо трохи розслабитися щодо невідворотності кризи середнього віку. Якщо ви не почуваєтеся нещасними — з вами усе в порядку. Якщо щось вас турбує, то подивимось на деякі зміни у житті, які потребують нашої уваги.

Свої люди

Для того, щоб знайти комфортну компанію, з якою не тільки увійти у сорокаріччя, а й йти по життю далі, авторка пропонує спочатку позбутися друзів, які ніякі вам не друзі насправді.

Коли ми всі наближаємося до сорокаріччя, помічаю, що деякі з моїх самозакоханих друзів стають гіршими. Риси, які у 20 вважали чарівними, а в 30 викликали побоювання, нині в 40 здаються небезпечними. Юнацькі примхи переростають у патології дорослих. Мої обставини теж змінилися. Одна річ наражати себе на товариство складних людей. Зовсім інша — наражати свій шлюб і своїх дітей. Мені навіть не потрібно поривати стосунки з більшістю «друзів». Щойно я не даю їм виголошувати монологи про їхнє життя або таборувати у моєму підвалі, вони припиняють телефонувати.

Натомість, радить Памела Дракермен, шукайте свою групу. «Мою групу становлять колишні невдахи, які люблять читати й писати. І виявляється, що нас дуже багато.» Так, знаходити нових друзів у зрілому віці нелегко. Проте, у сорокарічних є свої переваги. «Після кількох років, сповнених відчуття винятковості, підозрілості й розсинхронізованості, ми усвідомлюємо, що дуже схожі на інших людей. Це знання трохи розчаровує, але й трохи дає полегшення. (…) Бути досконалим не є вимогою дружби. А от показувати людям, хто ви насправді — точно є.»

Як бути бажаною

Авторка зауважує, що сексуальне життя у жінок підкорюється культурному коду: у США дуже різко спадає сексуальна активність з віком, у Франції це відбувається інакше: секс не зникає з життя, якщо вам за 40, 50, 60 чи навіть 70. Памела, яка довгі роки живе у Парижі та спілкується з багатьма місцевими жінками, вважає, що у французів є одна перевага: вони не вважають, що молодість — єдиний вік, гідний насолоджуватися радощами кохання. І часто жінкам не вистачає рішучості радіти своєму тілу, що змінюється. Одна з подруг письменниця говорить: «Ще замолоду я вирішила: буду belle dans mon age — красивою у своєму віці. І не збираюся вдаватися до хитрощів чи підтяжки обличчя абощо. Проте буду елегантною, підфарбованою і бавитиму себе».

Як бавити себе? Дракермен вважає, що це означає мати час для себе. «Французьким відкриттям є те, що ці приватні досвіди також поліпшують решту аспектів вашого життя». Цікавими є й ідеї, що підказали француженки щодо того, як вдягатися. Адже часто ми схильні радше шукати якійсь «унікальний» стиль, ніж просто вбиратися у те, що нам личить. «Ми прагнемо віднайти себе через одяг і бути унікальними. Проте надто соромимося наших тіл і підозрюємо, що занепокоєність одягом узагалі є майже ганебною таємницею. Тож не дивно, що ми купуємо двадцять пар не тих штанів. (…) Дотримання елегантності замість унікальності позбавляє певного тиску. (…) Існують різноманітні рішення, та завжди надійний вибір — це сучасний структурований одяг із чистим силуетом і неочікуваними деталями.» Чи змінювати стиль з віком? Дракермен наводить слова  моделі та дизайнерки Інес де ля Фресанж: «Помилка, яка вас старить, у тому, що ви не змінюєте свій стиль». Однак Агат Бушо, власниця паризького бутіка АВ33, зауважує: «Ваш стиль має завжди нагадувати вас. Вам варто триматися ближче до себе».

Як старіти гідно

«На певному етапі ви майже зобов’язані говорити, що почуваєтеся набагато молодшими, ніж є. Насправді чутися на свій вік означало б визнати, що ви втомлені, статечні та нездатні впоратися з електронними пристроями. (…) Коли мені було 20-30 років, культурний меседж звучав чітко: я досягла точки розквіту й ніколи не матиму такого доброго вигляду знову. Жінки мають відчувати ностальгію за цією короткою фазою молодої краси, доки вони все ще в ній. В одному опублікованому дослідженні жінок від 25 до 35 років те, що вони стануть менш привабливими з віком, непокоїло більше, ніж жінок у будь-якій іншій віковій групі.»

Що робити, адже ви старішаєте й це неминуче? У авторки є декілька жартівливих методів: дивитися в дзеркало без окулярів — ваші близькозорість матиме ефект фотошопа; або прибріхувати щодо віку: говорити, що ви років на сім-десять старше за свій вік, тоді всі будуть у захваті від вашого вигляду. Або ж можна взяти відповідальність за своє ставлення до власного віку, що є більш дорослою позицією:

Я не хочу витратити решту свого життя на намагання виглядати знову на 30 років. Це антифеміністично й марно. (…) Треба опанувати свій вік і навіть пишатись ним. (…) Це свідомий, дорослий крок. Він потребує віри в те, що саме ваші форми, свідомість і набір ознак, зокрема вік, мають право на поважне місце у світі. Цей крок полягає у рішенні, як саме ви старітиме. І він означає повірити, що людина в дзеркалі — це ви.

Бути дорослою

Памела Дракермен пише, що найбільше французькі жінки хотіли би бачити себе у образі вільної жінки — femme libre. Що це означає? За визначенням Симони де Бовуар «вільна жінка — це протилежність жінки легковажної». Стати femme libre — французький ідеал жіночності. Дракермен пише: «Свобода femme libre переважно внутрішня. Вона дуже детально вивчила себе й уміло впорядкувала своє життя відповідно до власних потреб».

Можливо, стати вільною — це стати дорослою? Чи бувають взагалі дорослі? Здається, авторка знайшла для себе відповідь: «Дорослішання відбувається поетапно. Спочатку ви точно не дорослі. Тоді ви прикидаєтеся, ніби дорослі. Далі ви впевнені, що дорослих немає взагалі, вони міфічні істоти, яких насправді просто не буває. І тоді, можливо, одного дня у свої 40 із лишком ви просто виявитесь одним із них. Це не схоже на все, що ви собі уявляли. Дорослість не робить вас всезнаючим, всемогутнім і величним. Це просте, цілісне і тихе відчуття. Та нарешті ви почуваєтеся природно в цій ролі. І лише тоді усвідомлюєте, що це найліпший вік з усіх.»

  • Ціна книжки: 160 грн
  • Де придбати: www.yakaboo.ua

Фото: ERIK TANNER/WWD

— Читайте також: Checklist за год до сорокалетия

Мы в Facebook